4

Т № 6 Правове регулювання господарської діяльності

Тема № 6 Правові засади обмеження монополізму в економіці України. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію.

2. Правове становище антимонопольного комітету України.

3. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

4. Зовнішньоекономічна діяльність: основні положення.

5. Правовий режим іноземних інвестицій.

6. Правовий режим вільних економічних зон.

1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію

Відповідно до ст. 42 Конституції України, не допускаються зло­вживання монопольним становищем на ринку, неправомірне об­меження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституцій­на заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Господарський кодекс України містить главу 3 «Обмеження мо­нополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 25 Господарського кодексу України держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних пере­ваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання одер­жують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Законодавство України про захист економічної конкуренції ба­зується на нормах, установлених Конституцією України і склада­ється з Господарського кодексу України, Закону «Про захист еко­номічної конкуренції», законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Закон «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон) ви­значає правові засади підтримки та захисту економічної конку­ренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спря­мований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Закон «Про Антимонопольний комітет України» визначає статус спеціального державного органу, створеного для здійснення державного конт­ролю за дотриманням антимонопольного законодавства; захисту законних прав і інтересів підприємців і споживачів шляхом засто­сування засобів щодо запобігання та припинення порушень анти­монопольного законодавства, накладення стягнень за ці порушення в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта го­сподарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) ста­новище на ринку товару (спи 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), якщо:

1. на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

2. не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можли­востей доступу інших суб'єктів господарювання закупівлі сиро­вини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

3. частка суб'єкта господарювання на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;

4. частка суб'єкта господарювання на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам;

5. вважається, що кожен із 2-х чи більше суб'єктів господарю­вання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку това­ру, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконуєть­ся одна з умов, передбачених пунктами 1—2;

6. становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж 3-х суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, пере­вищує 50 %;

сукупна частка не більше ніж 5 суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % — і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не вико­нуються умови п. 5.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства.

Види порушень антимонопольного законодавства:

1) Зловживання монопольним становищем: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів

у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються пред­мета договору, включаючи нав'язування товару, непотрібного контр­агенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ри­нок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав спо­живачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої това­ри, що призводить до обмеження конкуренції.

2) Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання, спря­мовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалі­зації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками — з метою їх монополізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Узгоджені дії можуть бути дозволені (ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції») в разі, якщо їх учасники дове­дуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

• техніко-технологічному, економічному розвитку;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

• раціоналізації виробництва.