1.Теорії періодизації історії Укр та істор схема ГрушевськогоЩодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то серед істориків немає єдиної точки зору. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії: I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час; II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України; III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава. Переважна більшість учених поділяють історію України саме за третім принципом, якого дотримувався і Михайло Грушевський.Уперше наукову концепцію, схему української історії була обгрунтувана саме ним у 1904 р. у праці “Звичайна схема “русской” історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства”. В основі цієї схеми є:· автохтонність,безперервність українського етносу, народу, нації( згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання);· Київська Русь – витвір корінного русько-українського етносу, ніякої “общерусской” народності не було.( Тобто спочатку була заснована Київська Русь в центрі з Києвом місцевим населенням(етносом) ,тобто словянами ( українцями ) операючись на їхню культуру ,віру ,традиції . І аж ніяк воно не має відношення до території Московського князівства з якого і бере початок історія росіян. Тобто на період заснування Київської Русі не існувало ніякої «общерусской народності».· Русь і Україна – тотожні поняття, вже з ХІІ ст. вони визначали нинішні українські землі; ( Оскільки площа Київської Русі складали близько 800 тис. км. кв. з них 2/3 – це етнічні території українців . Тобто території заселяли не угри , не фіни , а українці! Виходячи з цього ми можемо сміливо говорити , що Україна і Русь – це абсолютно єдині , тотожні поняття , адже Русини — більш давня назва українців, все ще поширена на За­хідній Україні.· Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а в Галицько-Волинський, литовсько-руський, козацько-гетьманський. Власне, московська держава і її історія починаються тільки з середини ХІІ ст. і не перетинаються з українською до середини ХVІІ ст.Використавши схему Михайла Грушевського, можемо виділити такі основні етапи нашого державотворення:1. Княжа доба русько-української історії (др. половина І-го тисячоліття – кінець ХV ст.).2.Козацько-гетьманська держава, боротьба за її утвердження та збереження (кінець ХV ст. – кінець ХVІІІ ст.).3. Боротьба проти імперій, творення новітньої Української держави (ХІХ – початок ХХ ст.).4. УРСР у складі радянської тоталітарної системи та відродження незалежної Отже,вивчаючи, осмислюючи історію України, необхідно враховувати геополітичні фактори, її життєвий простір, даний Богом і природою. Геополітика – політична концепція, яка вбачає у політиці держави засадничу роль географічних факторів: просторове розташування країни; розмір території; наявність чи відсутність природних ресурсів; клімат; кількість населення тощо.

2. Розкрийте зміст трип кул-ри та її місце в іст Укр

-У лісостеповій зоні України за часів енеоліту поширилася трипільська культура.

-ІV-ІІІ тис. до н.е.

-Відкрита наприкінці XIX ст. (1893р.) археологом Вікентієм Хвойкою поблизу с. Трипілля на Київщині.

-Територія поширення: від Балкан до Дніпра (Румунія, Молдова, Правобережна Україна); на території України виявлено понад 1000 трипільських пам’яток.

-Відомо понад 3 тисячі поселень на берегах річок, на схилах долин. Найвідоміші – Майданецьке, Тальянки та ін. площею 250-400 га, в яких проживало до 10-20 тисяч осіб ( так звані протоміста). Житла були дерев’яними, з глиняною піччю та жертовником, могли бути двоповерховими. Підлогу робили глиняну, а стіни розписували фарбами

-Основа господарства – рільне землеробство (вирощування зернових культур і овочів, перші вишневі дерева були виведені саме трипіл); поступове витіснення мотики ралом.

-Розвиток при селищного скотарства

-Міграція поселень через виснаження землі кожні 50-100 років

-Поява мідних знарядь праці при домінуванні крем’яних

-Зародження міжплемінних об’єднань , формування ієрархічної системи родів, перехід від матріархату до патріархату

-Характерна риса – виготовлення розписної плоскодонної кераміки з орнаментом, виконаним жовтою, червоною та чорною фарбами.

-Культ родючості

-Головним божеством трипільців була богиня родючості. Вони поклонялися бику (символу сонця та чоловічої сили), змієві (охоронцеві дому). У трипільській культурі створено основу для появи писемності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці.

-Причини зникнення трипільської спільноти остаточно не з’ясовані. Основні версії:

-Порушення екологічного балансу, що було пов’язане з екстенсивним веденням гос-ва

-Похолодання клімату

-Спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську

-Внутр. Суперечності та протистояння трипіл общин зх. Й сх. Ареалів

-Експансія степовиків

Енеоліт – це мідно-кам’яний вік. У цей період відбувається перехід від кам’яного віку до доби металів, проте камінь відіграє значну роль у господарстві.

Трип культура залиш по собі значні сліди в Укр. її здобуткам корист й нині. Можемо спостерігати як жінки розмальовують хати й печі у стилі Трипілля. У килимарстві , гончарстві, вишиванках, писанках можна помітити багато геометр та рослин орнаментів, які нагадують орнамент трип доби. Отже, трипільська культура стала основою для розвитку подальших культур, що виникали на терені України.

3. Проаналізуйте теорії походження Київської Русі в історіографії.

Теорії походження Київської Русі - це одне із найзаплутаніших питаннь у вітчизняній історіографії, що зумовлено відсутністю достатньої джерельної бази, суперечливістю та неоднозначністю відомого історичного матеріалу. Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави — Київської Русі. Існує декілька теорій.

1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та

Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук. «Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi».

2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.

3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.

4. Компромісна (природно-історична) теорія

За цією теорією нормани протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (за іншою версією, це були не нормани, а представники слов'янських племен ререків з Південної Прибалтики). Однак це не вони стали засновниками Київської Русі, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді, держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним і тривалим, його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II – поч.VII ст.)

5.Антинорманська теорія. Започаткував цю теорію у XVIII ст. М.Ломоносов. Я б сформувала такі найголовніші положення антинорманістів:

– східні слов'яни були в змозі самостійно утворити свою державу;

– державність – це результат тривалого соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови;

– державотворчі процеси у східних слов’ян розпочалися ще до появи варягів;

– з'явившись на східнослов'янських землях, варяги переслідували свої власні інтереси: захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення і т.п.

Антинорманську теорію підтримували у свій час українські історики: М. Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та ін.

Нині чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу

первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розвиток феодальних відносин, а також переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу.

4. Внутр. Та зовн фактори у розвитку давньоруської держ

Внутрішні фактори у розвитку давньоруської держави

Першочерговим князем Київської Русі, що спрямовував свої сили на пошуки нових способів поширення і зміцнення своєї влади на своїй території, як зазначає літопис. Олег зіткнувся з непокорою місцевих князів, які визнавали законну владу попередника Аскольда. Діяльність його наступників Олега, Ігоря та Святослава мала більш зовнішньо політичний характер, а от діяльність дружини Ігоря княгині Ольги мала визначний і внутрішній характер діяльності. Після смерті чоловіка вона заходилась впорядковувати збір данини, щоб запобігти в майбутньому подій, подібних до тих, унаслідок яких загину її чоловік. Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь. Князь Святослав, син Ольги та Ігоря мало дбав про внутрішню політику. Найбільш уважно до внутрішніх справ своєї держави ставився князь Володимир Великий. Саме він перший запровадив християнство на Русі у 988 році. Перший серед руських князів Володимир починає карбувати свою монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн, Візантії. На них були зображені сам князь, образ Христа, а на деяких замість цього був вибитий тризуб. Також Володимир розгорну у Києві небачене будівництво. За часів його князювання Київ зріс у кілька разів. Його захищали потужні стіни, вал і рів. Із середини окрасою міста була Десятинна церква. Після смерті Володимира, князювання в Києві виборов Ярослав. Ярослав надає пріоритетного значення зміцненню внутріполітичного становища. У цій діяльності він спирався на бояр, що на цей час зміцнилися, посилили свій вплив на життя країни. У головних містах були посажені сини князя. Таким чином, Ярослав багато зробив для удосконалення державного і політичного ладу. З цією метою був вироблений і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все захищала інтереси феодалів, великого князям також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь чи його намісники. Все це свідчило, що керівник країни турбується про життя своїх підданих, про підвищення організованості і цивілізованості суспільства. Ярослав подавав різноманітну і значну підтримку церкві і за її активної участі зміцнював ідеологічну основу суспільства. Він дбав про поширення християнської релігії, організацію церкви, розповсюдження візантійської освіти, культури, будував багаті храми, великі монастирі. Зокрема, на місці перемоги над печенігами у 1036 році була збудована брама з церквою Благовіщення, зверху покрита позолоченим металом — тому й назва «Золоті ворота»: збудовано собор святої Софії, відомий на весь світ величавий архітектурний пам'ятник. У Києві з'явилися монастирі св. Юрія, Печерський. Чудові храми, монастирі збудовані і в Чернігові, Чудові у Переяславі, Володимир-Волинському та інших містах.

Таким чином найбільш визначними князями, що зробили величезний вклад у розвиток Руської держави можна вважати Володимира Великого та Ярослава Мудрого – їх правління вважається піком розвитку Київської Русі. Нажаль після закінчення їх правління на державу чекав період розробленості та міжусобиць.

Зовнішня політика давньоруської держави

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Торгівля Русі і Візантії мала державний характер. На ринках Константинополя реалізовувалась значна частина данини, що збирається київськими князями. Князі намагалися забезпечити для себе найбільш сприятливі умови в цій торгівлі, намагалися зміцнити свої позиції в Криму і Причорномор'я. При князя Олега об'єднані сили Київської держави взяли в облогу столицю Візантії Константинополь і змусили візантійського імператора підписати вигідний для Русі торговельний договір (911). До нас дійшов ще один договір з Візантією, укладений після менш вдалого походу на Константинополь князя Ігоря в 944г. Відповідно до договорами російські купці щорічно влітку приїжджали в Константинополь на торговельний сезон і жили там шість місяців. Для їх проживання було виділено певне місце в передмісті міста. За договором Олега, російські купці не платили ніякої мита, торгівля була переважно мінової.

Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969—971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.

Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Досить широкими були контакти з країнами Кавказу. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідні пози ції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.

5. процес виникнення та існування Галицько – Волинського князівства, як спадкоємця державних і соціально – культурних традицій Київської Русі.

З великих князівств, що існували в період ІХ – ХІV ст. на території України вирізнялося Галицько – Волинське, створене в 1199 році Романом Мстиславичем.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення;

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича та Данила Романовича Галицького;

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

Роль і значення Галицько – Волинського князівства були дуже великі. Вона оберігала Україну від передчасного поневолення. Вона виконала свою високу місію – бути містком єднання між Україною і Європою.

Державний лад Галицько-Волинської землі хоча і відрізнявся своєрідністю, але у головному був подібний до державного ладу Київської Русі.

У культурі Галицько – Волинської доби ще виразніше, ніж раніше спостерігається оригінальне поєднання слов’янської спадщини і нових рис зумовлених зв’язками з Європою. Державницькі традиції доби Київської Русі відіграли важливе значення для розвитку традицій Галицько – Волинського князівства і в сукупності для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.

Роль Галицько-Волинського князівства як основного політичного центру всієї України після занепаду Києва була дуже значною. Саме воно формувало ідею державності на українських землях, оберігаючи їх від поневолення сусідніми державами. Продовжуючи кращі традиції української національної культури Київської Русі, Галицько-Волинське князівство разом із тим забезпечило плідний вплив на цю культуру західноєвропейських цивілізацій

Таким чином, Галицько – Волинське князівство було яскравим спадкоємцем державних і соціально – культурних традицій Київської Русі.

6. Причини роздробленості давньоруських земель та розпад Української Русі.

Протягом ХІІ ст. виникло від 10ти до 15 князівств, кожне з яких мало незалежний політичний і економічний статус. З відокремленням князівств, багатства, населення, землі Києва набагато зменшилися и ослабли.

Економічний застій вплинув на занепад Давньоруської держави. Почало зменшуватися значення торгового шляху «із варяг в греки», що призвело до згубних наслідків. Давньоруська держава почала втрачати єдність і розпадатися на князівства. Розпочався період роздробленості.

Причини роздробленості Русі:

1)Велика територія держави і неоднорідність населення. Низька густота населення, відсутність розвинутих засобів комунікації, робила неможливим управління держави з єдиного центру.

2)Прагнення окремих князівств до самостійності. Воно було зумовлено зростанням кількості міст, пануванням замкнутого князівства. Каталізатором децентралізованих процесів стала реалізація рішення Тюбецького з’їзду князів(1097р) про вотчин принцип успадкування земель. Унаслідок переходу володінь від батька до сина, зміцнювалися князівські династії.

3) Відсутність сталого порядку успадкування влади.

4) Занепад торгівлі. Торгівельні шляхи Русі зв’язували Епропу і Азію. З кінця ХІст. торгівля почала занепадати у зв’язку з появою середземноморського шляху і блокування половцями старого.

Головною причиною більшість дослідників вважає розвиток феодал землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. Попри ензоротність розпаду і зростаючу самост земль-князівств, Київ.Русь до сер13ст. була єдиною держ з єдиною терит, спільними законами та єдиною церквою.

Київ лишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом і за право покняжити в ньому змагалися руські князі.

Політ роздробленість та моно голо-татар навала прискорили розпад Київ.русі, за яким настав період політ й ек занепаду. Монголо-татар навала поставила під сумнів виживання укр.культури. знелюдніли міста й села, багато освічених людей попали у неволю. У вогні феодальної боротьби із завойовниками згоріло багато цінних книг та док. Церква як і раніше зберігала роль основної ідеологічної установи і разом за школою була осередком збереження самобутньої духовності укр. освітянських традицій.

Освітні, культурні традиції, які були закладені в Киів.русі не вмерли в період феодал роздроб продовжували працювати школи грамоти, організаторами яких були міські громади, перекладалися книги, велося літописання.