
- •«Охорона праці в галузі» опорний конспект лекцій
- •7.03050801 «Фінанси і кредит»,
- •7.03050901 «Облік і аудит»
- •Лекція 1.
- •Тема 1. Міжнародні норми в галузі охорони праці.
- •Тема 3. Система управління охороною праці в організації
- •Зміст лекції
- •1. Стан безпеки праці у світі та в україні
- •Сучасний стан охорони праці в Україні
- •Види профзахворювань
- •Проблеми державної політики в галузі охорони праці
- •Розподіл профзахворювань та профотруєнь по областях України
- •Аналіз виробничого травматизму у адміністративно-територіальних одиницях України за 2006-2009 роки
- •2. Соціальне партнерство та міжнародне співробітництво в галузі охорони праці
- •Історія становлення системи соціального партнерства
- •Принципи здійснення соціального діалогу:
- •Сторони соціального діалогу:
- •Форми соціального діалогу:
- •Типи колективних договорів та угод:
- •Практика ведення соціального діалогу у єс
- •1. Політика зайнятості
- •2. Політика оплати праці
- •3. Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки
- •4. Соціальний захист
- •5. Трудове законодавство
- •6. Безпека та гігієна праці
- •7. Результати соціального діалогу в країнах єс
- •Структура Організації Об'єднаних Націй
- •Структура та функції організації
- •4. Міжнародна агенція з атомної енергії магате (International Atomic Energy Agency – iaea)
- •3. Організаційна структура та функціонування системи управління охороною праці (суоп)
- •Елементи системи управління охороною праці, міжнародний стандарт ohsas 18001:2007
- •Інтегровані системи менеджменту в галузі охорони праці
- •Переваги від впровадження ісм
Типи колективних договорів та угод:
на національному рівні – генеральна угода;
на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;
на територіальному рівні – територіальні угоди;
на локальному рівні – колективні договори.
Порядок проведення колективних переговорів визначається законом.
З метою сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності Міжнародної організації праці, Кабінет Міністрів України проводить консультації на національному рівні з іншими сторонами соціального діалогу, суб'єктами яких є репрезентативні всеукраїнські об'єднання профспілок та репрезентативні всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців.
Практика ведення соціального діалогу у єс
1. Політика зайнятості
Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність чи соціальна єдність.
Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досягненню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць (запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо).
Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайнятості, і є головними учасниками ефективного виконання погодженої політики. Всі залучені сторони мають доступ до надійних статистичних даних, іншої потрібної інформації та технічні можливості для виконання покладених на них завдань.
2. Політика оплати праці
Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу. Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.
Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами. Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують дещо традиційніші методи – щорічні генеральні угоди, які часто-густо є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.
Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони. Зростання заробітної плати в зазначених державах має відображати різні економічні ситуації та ситуації у сфері зайнятості. Уряд зобов’язаний створювати сприятливі умови для ведення соціальними партнерами переговорів про заробітну плату, які мусять надзвичайно відповідально діяти і укладати угоди відповідно до загальних принципів, передбачених засадами економічної політики.
Оскільки заробітна плата визнана основою забезпечення сім’ї годувальника, одним із традиційних засобів соціального захисту найманих працівників, є конвенції, спрямовані на захист їхніх вимог у разі неплатоспроможності роботодавця. Запроваджено новий інструмент захисту таких вимог – гарантійні фонди.