2. Зв’язок педагогіки вищої школи з науками психолого-педагогічного циклу. Методи науково-педагогічних досліджень.

Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов'язана перед­усім з науками психолого-педагогічного циклу: історією педагогіки; віковою педагогікою; дефектологією; професійними педагогіками; порівняльною педагогікою; соціальною педагогікою; гендерною; частковими, або предметними, методиками, які досліджують закономірності викладання і вивчення кон­кретних навчальних дисциплін у навчальних закладах всіх типів.

Метод науково-педагогічного дослідження – шлях вивчення і опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення об’єктивних закономірностей виховання і навчання. До методів науково-педагогічного дослідження належать: основні: педагогічного спостереження, педагогічного експерименту; допоміжні: бесіди, анкетування, психолого-педагогічного тестування; соціометрія; аналізу результатів діяльності; узагальнення незалежних характеристик; методи математичної статистики.

3. Структура вищої освіти. Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників. Структуру освіти складають освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні.

Освітній рівень означає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти.

Законом України “Про вищу освіту” встановлено такі рівні вищої освіти: неповна вища, базова вища освіта, повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. Законом України “Про вищу освіту” встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура.

Наукові ступені. Кандидат наук – перший науковий ступінь в Україні, що присуджують особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію.

Доктор наук – науковий ступінь, який присвоюють особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.

Наукові звання. Законом України “Про освіту” передбачено наукові звання старшого наукового співробітника, доцента і професора.

4. Сутність процесу навчання у вищій школі. Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі. Управління та самоуправління навчанням у вищій школі.

Навчання – цілеспрямована взаємодія викладача і студентів, у процесі якого засвоюються знання, формуються вміння і навички.

Основними функціями процесу навчання є освітня, розвиваюча, виховна. Рушійними силами процесу навчання є його суперечності між: вимогами суспільства до процесу навчання, що повсякчас зростають, і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; досягнутим студентами рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками, необхідними для виконання поставлених перед ними нових завдань; фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; розумінням матеріалу викладачем і студентами; теоретичною формою знань й умінням застосовувати їх на практиці та ін.

Дидактика (грец. — повчальний) вищої школи — га­лузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і на­вчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у про­цесі навчання.

Як педагогічна дисципліна дидактика оперує загаль­ними поняттями педагогіки: «виховання», «педагогічна праця», «освіта» тощо. Але як теорія освіти і науки вона послуговується власними поняттями. До них належать «навчання», «викладання», «учіння», «зміст освіти», «форми організації навчання», «ме­тоди навчання» та ін.

Управління та самоуправління навчанням у вищій школі. Навчання об'єднує процеси передавання, засвоєння, збереження і застосування інформації для розв'язання конкретних дидактичних завдань.

Процес навчання є формою пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства; взаємодією викладача й студента, яка складається з двох взаємопов’язаних процесів – викладання (управління) й учіння (самоуправління навчальною діяльністю).

І. Викладання — діяльність викладача, спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю студента на основі врахуван­ня об'єктивних і суб'єктивних закономірностей, принципів, ме­тодів, організаційних форм і засобів навчання.

Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю охоплює кілька компонентів: планування, організування, стимулювання, контроль і ре­гулювання навчально-пізнавальної діяльності та аналіз її результатів.

ІІ. Учіння — цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, умінь і навичок, регламентований навчальними планами і програ­мами, процес самоуправління навчальною діяльністю.

Ефективність учіння визначається його формами, най­поширенішими з яких є слухання, читання, конспектуван­ня, виконання вправ, розв'язування задач, проведення до­слідів, навчальні дослідження, професійне моделювання: