79. Тактика допиту в конфліктній ситуації.

Допит є засобом отримання показань, необхідних для розкриття і розслідування злочинів. Основним завданням допиту є отримання від допитуваного правдивих показань, в залежності від обсягу його поінформованості про обставини, які мають значення для справи. Досягненню цього сприяють правила, які містяться у кримінально-процесуальному законодавстві та тактичні прийоми, вироблені криміналістичною наукою та судово-слідчою практикою.

Під час допиту окремих учасників кримінального процесу, можуть виникати як безконфліктні так і конфліктні ситуації. Конфліктна ситуація виникає тоді, коли допитуваний: відмовляється давати показання, дає неправдиві показання, не визнає причетність до злочину, говорить правду, однак вважає, що інші учасники говорять неправду та ін.

Конфліктна і безконфліктна ситуації, вже в ході допиту, можуть змінювати одна одну в залежності від позиції допитуваного з тих чи інших питань. При цьому змінюється і програма тактичних прийомів допиту.

В програму дій в конфліктній ситуації, викликаній відмовою від дачі показань слідчому доцільно вводити такі тактичні прийоми: 1) роз'яснення несприятливих наслідків відмови від дачі показань; 2) встановлення мотивів відмови від дачі показань і їх усунення; 3) встановлення умов формування показань (сприйняття, запам'ятовування) і порівняння відповідності їм показань; 4) використання протиріч між окремими учасниками процесу.

Розрядку конфліктної ситуації можна здійснити з допомогою прийомів емоційного впливу, зокрема: 1) спонукання до каяття і роз'яснення кримінально-правових наслідків щиросердного каяття як обставин, які пом'якшують відповідальність; 2) використання позитивних якостей допитуваного; 3) використання особистісних відносин між співучасниками злочину; 4) поглиблення психологічного контакту з допитуваним (наприклад, шляхом зміни ходу думок допитуваного та ін.).

При збереженні конфліктної ситуації рекомендується перейти до низки прийомів, пов'язаних з використанням доказів, зокрема: 1) ефективне використання доказів, 2) використання елементів раптовості; 3) деталізація і конкретизація показань, пов'язаних з наявними доказами; 4) оголошення показань інших осіб.

У випадку коли у слідчого доказів недостатньо, доцільно використовувати таку низку тактичних прийомів: 1) створення у допитуваного перебільшеного уявлення про обізнаність слідчого і приховування дійсної його поінформованості; 2) встановлення другорядних деталей події; 3) демонстрування об'єктів, які викликають асоціативні зв'язки; 4) використання результатів обшуку, проведеного за відсутності допитуваного; 5) використання протиріч, які виникли в показаннях; 6) використання проговорок; 7) побічний допит.

Запропонована схема використання тактичних прийомів при допиті в конфліктній ситуації не повинна впливати на ініціативність слідчого і понижувати значення його творчого підходу до активних дій у складній ситуації допиту.

80. Тактика допиту підозрюваного, що заявив про алібі.

Повідомлення алібі є одним із поширених засобів ухилення злочинців від кримінальної відповідальності за вчинені суспільно небезпечні діяння. Сучасна злочинність, що характеризується високим ступенем професіоналізму, використовує нові прийоми протидії розслідуванню злочинів. За відсутності рекомендацій з перевірки алібі підозрюваних та обвинувачених, слідчим доводиться здійснювати заходи на власний розсуд, що відповідним чином впливає на якість досудового слідства.

 Алібі є доказом невинності, засноване на тому, що запідозрене або звинувачене в скоєнні якого-небудь злочину особа у момент його здійснення знаходилася у іншому місці і, отже, не могло брати участь в цьому діянні. Під суб'єктом алібі розуміється особа, в цілях доведення невинності якого висунуто алібі. Суб'єкт висунення і обгрунтування помилкового алібі - особа, що бере участь в реалізації даного прийому протидії. У ряді випадків вказані суб'єкти можуть збігатися (90% випадків), в інших випадках (10%) - вони різні. Розглядуючи питання про дослідження алібі необхідно розгледіти стадії і структуру дослідження алібі. У зв'язку з отриманими свідченнями висуваються дві версії: 1) алібі реальне (має місце); 2) алібі надумано (помилково). Діяльність по дослідженню алібі здійснюється по наступній схемі:

1. Проведення грунтовного, детального допиту заявника алібі з приводу місця, де він знаходився під час скоєння злочину .

2. Побудова за цими свідченнями суб'єктивної уявної моделі ситуації, в якій опинилася допитана особа, її вивчення і виведення з неї висновків, які необхідно перевірити .

3. Розробка на цій основі плану перевірки і його реалізація.

4. Допит особи, що заявила про своє алібі, по питаннях, витікаючих з результатів виконаної роботи по перевірці його заяви, пред'явлення його в необхідних випадках для пізнання іншими особами (або навпаки), виробництво очних ставок з особами, свідчення яких розходяться зі свідченнями того, що перевіряється.

5. Побудова на основі отриманих даних фактичної (об'єктивною) моделі досліджуваної у справі ситуації, пов'язаної з алібі.

6. Здійснення порівняльного аналізу суб'єктивної і об'єктивної моделей і формування виводу про їх схожість або відмінність.

Коли у слідчого виникають підозри щодо правдоподібності алібі, доцільно провести ряд повторних деталізуючих допитів щодо обставин, пов'язаних з алібі. Зіставивши отримані свідчення, можна виявити в них протиріччя та неточності, що викривають допитуваного в дачі помилкових свідчень. При повторних допитах доцільно змінювати послідовність запитань (розбивши подія на часові відрізки, питати про тих чи інших з них). Якщо перевіркою підтверджується, що подія, на яку посилається обвинувачений, дійсно мало місце, але виникає припущення, що воно переміщено в часі, доцільно взяти під контроль часи, що передували цій події і безпосередньо слідувало за ним, тобто з'ясувати, де і з ким був обвинувачений до і після вказаного в алібі часу, як він потрапив в назване місце, а також куди і з ким пішов.