50. Поняття і класифікація слідчих ситуацій.

Слідча ситуація в широкому розумінні - це сукупність усіх умов, що впливають на розслідування і визначають його властивості. Слідча ситуація у вузькому значенні - це сукупність інформаційних даних, які має слідство на конкретному етапі розслідування злочину. Також слідчою ситуацією називають сукупність умов, в яких у цей момент здійснюється розслідування.

Чинники, що впливають на слідчу ситуацію: а) інформаційні (дані про обставини вчинення злочину, про джерела отримання доказів, про обізнаність зацікавлених осіб про хід розслідування тощо); б) процесуальні й тактичні (можливість отримати і використати докази, тактичні особливості вирішення завдань розслідування); в) психологічні (взаємовідносини між слідчим і особами, які мають відношення до злочину); г) організаційні та матеріально-технічні (наявність необхідних сил та засобів, можливість їх використати).

Під час аналізу слідчої ситуації слідчий повинен враховувати всі чинники, що обумовлюють її виникнення, однак вихідними і визначальними будуть компоненти інформаційного характеру, які найперше обумовлюють спрямування і зміст наступних його дій. Наприклад, якщо: 1) обстановка місця події свідчить про можливість переслідування «по гарячих слідах»; 2) дані про можливе місцезнаходження викраденого вимагають проведення обшуку в декількох місцях; 3) затримана «на гарячому» особа повинна бути негайно допитана тощо, то у всіх подібних випадках слідчий на основі даних, що є в наявності, для їх реалізації повинен обрати порядок своїх дій.

Класифікація слідчих ситуацій:

1. Сприятливі - коли для їх вирішення слідчому потрібно лише забезпечити раціональну реалізацію своїх можливостей.

2. Несприятливі - найчастіше характеризуються відсутністю достатньої інформації і слідчий повинен обрати заходи для її отримання. За характером і обсягом даних несприятливі ситуації можна поділити на підвиди: а) відсутні дані, необхідні для встановлення і розшуку підозрюваного; б) є відомості, що сприяють встановленню і розшуку підозрюваного, але їх використання не дало результату; в) є дані, що дозволяють перевірити причетність до вчинення злочину, але вони недостатні для розшуку злочинця (сліди взуття, знарядь злому).

3. Безконфліктні - коли інтереси учасників розслідування збігаються.

4. Конфліктні - коли інтереси учасників розслідування не збігаються.

5. Типові - коли під час розслідування діють загальні закономірності механізму вчинення злочину і застосовуються заздалегідь розроблені програми діяльності слідчого.

6. Специфічні - коли слідча ситуація вимагає вибору нетипових засобів і прийомів.

7. Початкові, проміжні і кінцеві - виникають на різних етапах розслідування злочину. Початкові слідчі ситуації відповідають початковому етапу розслідування. Проміжні - складаються у зв’язку з виявленням і фіксацією нових джерел доказів, що дають можливість вирішити окремі часткові завдання розслідування. Кінцеві слідчі ситуації (тобто ситуації у цей момент) можуть бути незавершеними. Проте, як тільки будуть виявлені докази - виникне нова ситуація, яка стане проміжною, що спонукатиме до нових слідчих дій, подальшого планування розслідування.

51-52. Поняття і принципи планування розслідування злочинів.

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування. Необхідність планування випливає з усієї суті діяльності слідчого у розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою.

До завдань планування досудового розслідування належать: 1) визначення правильних шляхів розкриття злочину; 2) забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування; 3) своєчасне застосування науково-технічних і тактич­них прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи; 4) забезпечення найбільш ефективного поєднання опе-ративно-розшукових заходів і слідчих дій при розсліду­ванні; 5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об'єктивної істини при розсліду­ванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, ви­значатися ними. До принципів планування належать: 1) точне, неухильне дотримання законності при роз­слідуванні злочинів; 2) обґрунтованість плану розслідування; 3) індивідуальність планування, недопустимість схе­матичності, шаблону; 4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу, який є в його розпорядженні. При розслідуванні складних справ, по яких залучаєть­ся велика кількість осіб, письмовий план доцільно склада­ти за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допо­могою яких графічним шляхом систематизуються дані по справі. Графічне зображення даних справи, систематизо­ваних за певними ознаками, допомагає чітко уявити стру­ктуру і суть як справи в цілому, так і певних її обставин. Під час розслідування використовується також мере­жеве планування, яке передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування стано­вить певну складність через відсутність доказової інфор­мації.

53-54. Поняття ідентифікації особи за ознаками зовнішності. Правила складання словесного портрету.

Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єк­тів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе зна­чення при розслідуванні різних злочинів. В той саме час встановлення тотожності є встановленням суттєвих по справі обставин. Габітологія — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Ідентифікуючими об’єктами виступають: 1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання; 2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці; 3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології чи в довільній формі; 4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється: 1) за матеріально-фіксованими відображеннями; 2) за уявними образами (за ідеальними слідами); 3) за описом прикмет.

Словесний портрет — це метод опису людини з ме­тою її ідентифікації за ознаками зовнішності.

Головними принципами словесного портрета є пов­нота і систематичність опису.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які втекли з місць по­збавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) вста­новлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) проведення впізнання живих осіб і трупів; 6) проведення огляду; 7) експертизи фотозобра­жень з метою ототожнення особи; 8) перевірки документів, що посвідчують особу; 9) проведення оперативно-розшукових заходів.

При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних опису­ються стать та вік. Демогра­фічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатоміч­них даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються звичайно не в абсолютних цифрах, а стосовно інших час­тин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; до­вгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігура­ми, а форма — стосовно до форм поверхні (або за анало­гією з загальновідомими предметами).