29. Лідерство як політичний феномен, теорії політичного лідерства (концепція л.Демроза)

Термін “лідер" (від англ. leader) означає “керівник”, “провідник”. Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов’яза¬не з управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці с різноманітні визначення цього по¬няття, зокрема:

• політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації До дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичне лідерство грунтується на потребі в упорядкова¬ності та керованості окремих елементів соціальної системи дйЯ забезпечення їх нормального функціонування та розвит¬ку. В основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні й психологічні особливості індивідів.

Теорії лідерства.

1. Теорія особистих якостейСитуативна теоріяТеорія послідовниківКонституентів

Концепція Демроза. 4 стадії життя фантазійного лідера

1. Стадія сили 1р

2. Стадія тріщини протягом 2р (підозри невідповідності лідера але ми захищаємо його)

3. Стадія колапсу від кілька м до кілька рр (лідер починає панікувати і шукати ворогів)

4. Стадія перевороту (викриття підсудного)

30. Типологія та стилі політичного лідерства

Класифікація політичного лідерства. У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерст¬ва. М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє три типи лідерів - традиційний, раціональпо-легальііий

І харизматичний. В основі традиційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов’язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу. Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, на¬перед визначену місію. Раціонально-легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надан¬ня лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями.

У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів. Лідер-реформа- тор обирає еволюційний шлях зміни дійсності, прагне зберег¬ти здобутки минулого, опирається на традиції. Лідер-револю- ціонер заперечує існуючі у суспільстві базові цінності й орієн¬тується на створення принципово нової суспільної системи. “Архітиповим” революційним політичним лідером назива¬ють Карла Маркса. Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберег¬ти й зміцнити.

За стилем керівництва розрізняють авторитарне та де-мократичне лідерство. Авторитарне лідерство передбачає одноосібний керівний вплив на основі загрози застосування сили, а демократичне лідерство дає змогу усім членам гру¬пи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керів¬ництві нею.

Американський дослідник проблем політичного лідерства Р. Такер поділяє лідерів за мірою їхнього впливу на суспіль¬ство - “реальні" лідери і менеджери. “Реальні” - це лідери-ге- рої, а менеджери - ті, хто майже не впливає на хід подій.

Дж. Берне виділяє лідерів-перетворювачів і лідерів-дільців. Перші діють в ім’я реалізації своїх глобальних поглядів, а другі - концентрують свою увагу на деталях, незважаючи на те, яким повинно стати суспільство в остаточному підсумку.

Як правило, “чисті" типи лідерів зустрічаються рідко; у кожному із них у певних пропорціях поєднуються риси кількох різновидів лідерства. Але домінування у їх по¬ведінці певних якостей дозволяє віднести їх до певного типу.

СТИЛІ

1. Найпоширеніша типологія акцентує увагу на характері взаємовідносин політика з найближчим оточенням (командою політика).

Відповідно відрізняють:

• авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера. Головний метод керівництва -директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість;

• демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва - заохочення та похвала оточуючих;

• відсторонений стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів. Основний метод керівництва - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.

При розгляді стилів політичного лідерства не втратили актуальності й ідеї Н.Макіавеллі та В.Парето про політиків-лисиць і політиків-левів. Лідерський стиль перших визначатиметься переважанням таких якостей, як обережність, здатність до лавіювання, намагання досягти компромісу. В поведінці ж левів переважатиме прямолінійність, рішучість і схильність до використання силових ресурсів.

2. На основі такого критерію, як ставлення лідера до змін і здатності до інновацій, виділяють:

• консервативний стиль. Консервативні лідери орієнтовані на керівництво у відповідності з нормами, що раніше установилися. Їхніми сильними сторонами є витримка, вірність справі, терпимість, увага і вміння передбачити обставини;

• ініціативний стиль проявляється у здатності лідера виходити за межі загальновизнаних правил управління і в генерації нових ідей. Для ініціативних політиків типові, з одного боку, рішучість, сміливість, упертість при досягненні мети, з іншого ж, - надмірна вимогливість, невміння змінювати поставлені завдання, імпульсивність, намагання дуже багато брати на себе. Стосовно суспільного діяча ініціативний стиль, в свою чергу, може проявлятися в декількох формах:

• реформаційне лідерство - лідер ставить завдання поступового еволюційного перетворення політичної реальності;

• революційне лідерство - лідер орієнтований на завдання фундаментальної зміни суспільної системи в цілому або окремих її сфер;

• реалістичне лідерство - політик висуває адекватні ситуації завдання, враховує наявність ресурсів для їх досягнення і прогнозує можливі наслідки;

• авантюристичне лідерство - при прийнятті рішень політик керується емоціями, а не тверезим розрахунком, прагне до досягнення завищених або ризикованих завдань.