42. Батуринський переворот 1672 року

Бувши гетьманом Лівобережної України-Гетьманщини, Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, головним чином, з допомогою «компанійців» - найманого війська, боровся зі старшинською олігархією. Він сам призначав та зміняв полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духовенство. В тих умовах тільки твердою владою можна було привернути лад. Завдяки йому «Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту», -- характеризує правління Многогрішного І. Холмський.

Самовладність, різкість Многогрішного, його абсолютизм викликали незадоволення старшини.

У ніч на 13 березня 1672 року в гетьманській столиці Батурині відбувся державний переворот. Козацькі старшини-змовники з московськими стрільцями ввірвалися до резиденції лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного. Той не сподівався нападу, тож застали його "в замку батуринском на ложу", пише козацький літописець Самовидець. Серед заколотників - генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральний суддя Іван Самойлович, відставний полковник переяславський Родіон Дмитрашко-Райча. Заодно з ними був начальник московської залоги в Батурині стрілецький голова Григорій Неєлов.

Батуринський переворот, доконаний генеральною старшиною за допомогою Москви, висунув на перший план генеральну старшину і дав їй до рук на якийсь час провід над державним життям Лівобережної України. В цьому випадку, як і за І. Брюховецького, Москва вирішила підтримати ті українські кола, які в даний момент були їй прихильні: за Брюховецького Москва підтримувала просте козацтво -- "чернь" та демократичне Запоріжжя, а тепр вищу верству -- військову старшину. Як тільки звістка про арештування Многогрішного дійшла до Москви, цар негайно вислав до старшини апробуючу її вчинок грамоту та припоручив їй перейняти уряд на Україні. І дійсно, змовники й виконавці перевороту: обозний П. Забіла, генеральні судді -- Самойлович і Домонтович та генеральний писар К. Мокрієвич, негайно перебирають до своїх рук верховне управління Війська Запорозького та іменують себе: "Ми, Рада Війська царського пресвітлого величества Запорозького", або: "Ми, Рада Війська Запорозького Генеральная", хоч цей титул належав тільки всенародній раді, як верховному органові Війська Запорозького.

17 червня 1672 року зібралася Генеральна Рада, в якій взяли участь: московське посольство на чолі з Ромодановським, архиєпископ Лазар Баранович з архимандритом М. Лежайським, генеральна й полкова старшина, від 3 до 4 тисяч козацького війська й представники від ніжинських міщан. Після прочитання царської грамоти і Глухівських статей на пропозицію Ромодановського приступлено було до обрання гетьмана, яким і проголошено вже раніше обраного кандидата -- І. Самойловича. Приймаючи обрання, Самойлович оголосив, що він не біжає гетьманства, але коли вже його обрали, то він заявляє, що буде вірно служити цареві без усякої зради. Потім новообраний гетьман і старшина склали присягу й підписали нові статті. На Генеральній Раді в Козацькій Діброві було стверджено попередні Глухівські статті й прийнято нові статті, які одержали офіційно назву Конотопських статей.