2.3.3. Методологічні принципи соціологічного аналізу

Соціологія – одна з наук, тому на неї повною мірою поширюються загальнообов’язков

і для будь-якого наукового аналізу правила. До їх числа слід віднести, насамперед,

принципи:

• служіння істині, пізнання сутності і природи досліджуваних процесів і явищ;

• вироблення достовірної (валідної) інформації, її систематизації і теоретичного

узагальнення;

• дотримання логіки побудови наукових висновків;

• вивчення явищ як у статичному стані, так і динаміці;

• виявлення в досліджуваних об’єктах істотних і стійких зв’язків, а також мінливих

властивостей;

• виявлення каузальних (причинно-наслідкових) залежностей;

• моделювання досліджуваних явищ і процесів;

• сполучення теоретичного й емпіричного аналізу, взаємодоповнюючої розробки

фундаментальних і прикладних проблем;

• процесуальності і взаємоперевірки емпіричних досліджень, їх систематичності,

повторення через визначені проміжки часу, порівнянності і контролюючого один

одного характеру;

• порівняльного аналізу інформації, отриманої з різних джерел і на основі методик,

які відрізняються одна від одної;

• використання математико-статистичних процедур обробки й інтерпретації отримано

ї інформації;

• завершення досліджень формулюванням висновків і рекомендацій, що мають

теоретичну і практичну цінність.

61

Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.

Оскільки соціологія належить до розряду наук про суспільство і людину, то їй притаманн

і загальні для всіх цих наук принципи:

• історико-генетичного аналізу досліджуваного явища, що припускає з’ясування

причин його народження, зміни і зникнення;

• субстратно-подійного аналізу, при якому за субстрат визнаються події (соц

іальні факти), що відбулися раніше;

• багатофакторності пояснень соціальних змін;

• визнання вирішальної ролі в соціальних змінах активності соціальних суб’єктів;

• суб’єктивно-діяльнісного аналізу, заснованого не тільки на фіксації й інтерпретац

ії поведінкових актів людей, але і з’ясуванням того змісту, що вкладається ними

у свої вчинки;

• гуманістичної орієнтованості досліджень, покликаних служити людині, підвищувати

її можливості для задоволення своїх потреб, інтересів, прав, для подальшого

розвитку й вдосконалювання індивідів і соціальних форм їх життєдіяльності.

У силу того, що соціологія є специфічна наука, яка має свій особливий предмет,

що відрізняє її від всіх інших галузей знання, у неї є властиві тільки їй принципи. Про

головний з них – поліпарадигмальність – уже говорилося. Зараз відзначимо витікаючі

з цього принципу вимоги, що можуть бути витлумачені як третя група принципів соціолог

ічного аналізу.

По-перше, як наголошувалося, соціолог повинен чітко визначати і позначати ту

парадигму (чи їх сукупність), у рамках якої він проводить своє дослідження. Порушення

цього правила породжує різноманітні непорозуміння, свого роду «розмова

різними мовами», утруднює порівняльний аналіз підсумків різнопарадигмальних досл

іджень.

По-друге, вибір тієї чи іншої парадигми зобов’язує дослідника визначити своє

ставлення до тих теорій, що створені на її основі. Справа в тому, що евристичну (пошуково-

дослідницьку) цінність мають не тільки парадигми, але і теорії, що їх представляють.

Та сама парадигма може виражатися в кількох далеко неоднозначних теоретичних

побудовах. Наприклад, у рамках парадигми інтеракціонізму склалися не тільки

різні теорії символічного тлумачення міжособистісних взаємодій (чикагська, айовська

та інші школи), але й теорії соціального обміну. При цьому теоретики останнього

напряму (Дж. Хоманс, П. Блау, Р. Емерсон) неоднозначно підносять ідеї про взає-

модію людей як обмін послугами, діяльністю, витраченими ресурсами і винагородами.

Викладаючи попередній параграф, ми спеціально супроводжували характеристику

кожної парадигми вказівкою (у дужках) прізвищ тих найбільш знаних її представник

ів, теорії яких відрізняються одна від одної. Це звільняє нас від необхідності

наведення інших прикладів, що підтверджують теоретичну варіабельність соціологі-

чних парадигм.

По-третє, прийняття на озброєння визначеної парадигми і придатної до дослі-

джуваної проблеми теорії припускає використання тих методів збору й аналізу соц

іологічної інформації, які їм відповідають. Якщо соціолог, що вивчає, скажімо, соц

іальний статус підприємців у сучасній Україні, вирішив спиратися на марксистську

парадигму і теорію класів, то він зобов’язаний застосувати такі методи, що дозволять

знайти класові ознаки досліджуваної категорії людей, насамперед, показники, що

характеризують їх власність на засоби виробництва і взаємини з іншими класами су62

Юрій М.Ф. Соціологія

спільства. Але якщо та сама проблема вивчатиметься на базі структурного функціонал

ізму і теорії багатомірної соціальної стратифікації, то, відповідно, знадобиться більш

широкий набір методів, за допомогою яких можна зафіксувати й узагальнити інформац

ію про всі соціальні функції, що реально виконуються підприємцями, характер їх праці

і спосіб життя, рівень матеріального статку, чисельність і внутрішня згуртованість, можливост

і впливу на владу, їх духовно-моральна цінність, з інших ознак, прийнятих за

основу стратифікування.

По-четверте, працюючи в рамках визначених парадигм, теорій і методів, потрібно

постійно пам’ятати про обмеженість даного підходу, можливості інших варіантів методолого-

теоретичного осмислення досліджуваної проблеми, дослідницької стратегії

і тактики.

По-п’яте, в силу усього раніше сказаного, дослідження, проведені в дусі тільки

однієї парадигми, навіть якщо вони спиралися на кілька конкретизуючих її теорій і

солідний арсенал методів, не можуть претендувати на розкриття істини в останній

інстанції. Висновки таких досліджень можуть мати тільки вірогідний характер. Для

підвищення ступеня їх істинності необхідні перевірочні дослідження, що реалізують

інші парадигми, теорії і методи.

Крім названих принципів існують суворі правила визначених дій соціологів –

розробки дослідницької програми, реалізації кожного методу дослідження, дослідницьких

процедур тощо. Про них йтиметься далі.