3. Усна народна творчість.
У народній творчості періоду 2 пол ХІ - 1 пол ХІІІ ст. продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки.
Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини.
Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.
Цікаві факти
До цієї доби належать казки, де згадується Змій-Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям». Таким чином, учені вважають Змія-Горинича узагальненим образом половців.
Архітектура.
За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури.
Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані.
Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Із 2 пол ХІ ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва.
Так, у 2 пол ХІ - поч ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів.
Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові.
У 1108 р. За типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Цікаві факти
Унаслідок прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі.
Монастирі були осередками, у стінах яких працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади.
Значне місце серед інших займала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестово на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній.
За часів князювання Володимира Святославича він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоб поклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим у монастирях Афону, він постригся в ченці й прийняв ім’я Антонія на честь Святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.
Після повернення на батьківщину Антоній обійшов кілька монастирів, але їхнє життя не припало до душі юнакові. Тому, повернувшись до Києва, він оселився окремо в печері на околиці міста. Через деякий час до Антонія стали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, у якій улаштували церкву й келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана на початку,— Дальні.
Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Антоній призначив Феодосія.
Новий настоятель уславив себе тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого уставу грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, постійно працювати й молитися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на руських землях.
На кошти, які дарували й заповідали лаврі віруючі, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.
Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія й Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Київської Русі й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літописець. У стінах лаври працював найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник.
Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».
Києво-Печерська лавра займає значне місце серед монастирів цієї доби. Вироблене в її стінах розуміння суті чернечого життя, його традицій, поєднання служіння Богу й цілому народу стало взірцем для інших. Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії й поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.
Починаючи з 30-х рр. ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць.
Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними.
Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок.
Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. ХІІ ст.) храми в Чернігові.
У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.
Кін ХІІ - поч ХІІІ ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок ХІІІ ст.).