37.Регулювання правового режиму надзвичайного стану.

Примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власності

примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба

обмеження прав i свобод iз зазначенням строку дiї цих обмежень

ВРУ збирається у дводенний строк без скликання.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку.

Умови введення надзвичайного стану

     Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

     Надзвичайний стан може бути введений в разі:

     1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф 

     2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей

     3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей

     4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

     5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

     6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

     7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

     Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом ПУ, який підлягає затвердженню ВРУ протягом 2 днів з моменту звернення ПУ.

В умовах надзвичайного стану забороняються:

• зміна Конституції України;

• зміна Конституції Автономної Республіки Крим;

• зміна виборчих законів;

• проведення виборів ПУ, а також виборів до ВРУ, ВР АРК і органів місцевого самоврядування;

• проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;

• обмеження прав і повноважень народних депутатів України. 

       Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.   

 

38.Мова і закон: конституційне регулювання мовного питання в Україні.

Стаття 10. Державною мовою в Українi є українська мова.Держава забезпечує всебiчний розвиток i функцiонування української мови в усiх сферах суспiльного життя на всiй територiї України.

В Українi гарантується вiльний розвиток, використання i захист росiйської, iнших мов нацiональних меншин України. Держава сприяє вивченню мов мiжнародного спiлкування. Застосування мов в Українi гарантується Конституцiєю України та визначається законом

"державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що укр мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами держ влади та органами місцевого самоврядування а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом

     Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами АРК та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.мовою навчання є українська мова.

     У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови нац меншин.

державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо;

регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;

мови національних меншин - мова меншини, що об'єднана спільним етнічним походженням.

Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

1. Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

2. При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів:

1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками;

2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим;

3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;

4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами;

5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики;

7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;

8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку;

9) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.

Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення державної, регіональних мов або мов меншин в офіційних документах і текстах, тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 161 ККУ

4. Кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого ВРУ з прав людини.

засідання ВРУ, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує Апарат ВРУ.Проекти законів, інших НПА вносяться на розгляд ВРУ державною мовою.

Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам, акти місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою, або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються цими мовами.