1. У законодавчому процесі:

• ВРУ приймає закони, Президент підписує їх або ж накладає вето (ст. 106 Конституції);

• КСУ контролює відповідність Конституції законів та інших правових актів РВУ, ПУ, КабМін, КР АРК (ст.150 Конституції).

2. У бюджетному процесі (бюджет затверджує ВРУ, КабМін пропонує проект бюджету та звітує про його виконання (ст. 116 Конституції).

3. У визначенні основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Укр(ВРУ приймає рішення про схвалення програми діяльності КабМіну, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, які репрезентують КабМін та Президент).

4. У кадровій політиці (спільні дії з призначення на ключові посади в державі):

• кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра визначає сформована парламентська більшість і пропонує її ПУ, який, у свою чергу, вносить відповідне подання до парламенту у 15 строк з моменту отримання такої пропозиції (ст. 106 Конституції);

• ВРУ призначає за поданням ПУ — Генпрокурора, голову СБУ, голову Антимонопкомітету, голову Нацбанку, голову Фонду держмайна, голову Держ комітету телебачення і радіомовлення, членів Центральної виборчої комісії тощо (ст. 86 Конституції);

• участь ВРУ і ПУ у формуванні Ради Нацбанку та Нац ради Укр з питань телебачення і радіомовлення (призначення половини складу — ВРУ і ПУ) (ст. 85 і 106 Конституції); КСУ (ПУ, ВРУ та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ) (ст. 148 Конституції).

5. У достроковому припиненні повноважень:

• ПУ може бути усунений з поста ВРУ в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції);

• ПЦ має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо:

а) протягом одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

б) протягом 60 днів після відставки КабМіну не сформовано персональний склад КабМіну;

в) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

• ВРУ (за пропозицією ПУ або не менш як 1\3 народних депутатів України від конституційного складу ВРУ) може розглянути питання про відповідальність КабМіну та прийняти резолюцію щодо недовіри КабМіну більшістю від конституційного складу ВРУ (ст. 87 Конституції);

• ВРУ може висловити недовіру Генпрокуророві, що має наслідком його відставку з посади (ст. 85 Конституції);

• ВРУ може достроково припинити повноваження ВР АРК за наявності висновку КСУ про порушення нею КУ або ЗУ (ст. 85 Конституції).

19.Поняття та види правового статусу особи.

Правовий статус особи - це юр закріплене становище особи як соціального суб'єкта в суспільстві, тобто це сукупність прав та обов'язків особи, які визначені та гарантовані Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа і держава перебувають у постійному взаємозв'язку, який виражається у формі певних прав, свобод, обов'язків та законних інтересів, що в своїй єдності становлять правовий статус особи.

Загалом статус можна визначити як правове положення когось, його місце та роль у суспільстві і державі, в системі органів державної влади. Правовий статус особи визначає певні стандарти поведінки людини, які визнаються державою як обов'язкові та корисні для всіх членів соціуму.

За характером правового регулювання розрізняють три види правового статусу.

Загальний (конституційний) - це правовий статус, який передбачає основні конституційні права та обов'язки громадянина. Він характеризує загальні та рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами однієї держави. Цей статус надається найбільшій кількості осіб.

Спеціальний (колективний) - це правовий статус, який надається окремим групам осіб і громадян. Він охоплює особливі, своєрідні (додаткові) права та обов'язки певної групи суб'єктів. Наприклад, студентів, ветеранів, пенсіонерів, військовослужбовців. Цей статус характеризує "групові" можливості людей.

Індивідуальний (персональний) - це правовий статус, який надається окремій особі чи громадянину правозастосовчими актами. Такий правовий статус характеризує індивідуалізовані юридичні можливості соціального суб'єкта в певній державі.

Усі зазначені правові статуси поєднані між собою. Наприклад, особа може бути одночасно громадянином України (загальний правовий статус), викладачем у вузі (спеціальний правовий статус, передбачений Законом України "Про освіту" від 23 травня 1991 р.), Героєм України (індивідуальний правовий статус, який надається особі правозастосовним актом - Указом Президента України).

За суб'єктним складом розрізняють такі правові статуси:

а) фізичні особи - громадянин України, особа без громадянства (апатрид), особа з подвійним громадянством (біпатрид), іноземець, біженець та ін.;

б) посадові і службові особи - прокурор, суддя, міністр, голова державного комітету, депутат та ін.;

в) особи, які мають особливий спеціальний статус з огляду на специфіку їхніх повноважень і небезпечні умови праці (розвідники).

У системі конституційного права України як галузі права особливе місце посідає інститут основ правового статусу особи, сутність якого викладена в розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». У нормах цього розділу розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.Цей констит. інститут відображає найсуттєвіші засади, які встановлюють правовий статус людини в дер-ві й сус-ві, принципи їх взаємовідносин.

Структуру констит. статусу особи в Укр. утв. такі елементи:

1) громадянство;

2) правосуб'єктність, яка включає в себе правоздатність і дієздатність;

3) основні права, свободи, законні інтереси і обов'язки;

4) правові принципи;

5) гарантії правового статусу, серед яких особливе значення має юридична відповідальність.

Основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси і обов'язки. В їх єдності вони є базою для інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.