3. Продуктивність праці

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво продукції (виконання роботи чи послуги).

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях, перелік яких подано на рис. 15.1

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та

використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).

Кількісний вплив окремих чинників деталізуються за схемою рис. 15.2, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:

• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

• визначається зміна (зменшення “-”, зростання “+”) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна чисельність Е_с;

• розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (DW) відносно базового періоду за формулою

-Е_с x 100

DW= -¾¾¾¾¾¾

Ч_вих + Е_с

Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників .

ТЕСТИ

1. Професія — це:

а) вид трудової діяльності;

б) різновид трудової діяльності у межах спеціальностей; в) різновид трудової діяльності у межах кваліфікацій.

2. Спеціальність — це:

а) вид трудової діяльності;

б) різновид трудової діяльності у межах спеціальностей; в) різновид трудової діяльності у межах кваліфікацій.

3. Організація праці — це:

а) забезпечення підприємства робочою силою та її правильний розподіл між робочими місцями;

б) умови, в яких здійснюється процес праці;

в) система технічних, санітарно - гігієнічних і організаційних заходів із використання праці;

г) раціоналізація прийомів i методів праці.

4. Нормування праці необхідне для:

а) оптимальної заробітної плати;

б) визначення потреби у різних видах обладнання;

в) скорочення витрат матеріальних ресурсів на підприємстві;

r) забезпечення чіткої організації виробничого процесу;

д) планування чисельності працюючих.

5. Нормування праці здійснюється такими методами:

а) машинним;

б) без машинним; в) аналітичним; г) графічним;

д) мікро елементним;

е) досвідно - статичним;

6. Впровадження наукової організації праці (НОП) починається з:

а) розробки заходів щодо НОП;

б) визначення виконавців НОП;

в) аналізу фактичного стану організації праці на підприємстві; г) розробки завдань з підвищення ефективності виробництва.

7. Основні напрями наукової організації праці:

а) забезпечення виробництва робочою силою;

б) вдосконалення організації та обслуговування робочих місць;

в) вдосконалення форм розподілу та кооперації праці;

г) зміцнення трудової дисципліни;

д) удосконалення методів вимірювання праці.

8. Наукова організації праці забезпечує:

а) підвищення кваліфікації працівників;

б) краще використання матеріалів, палива, техніки;

в) підвищення енергоозброєності;

r) зростання продуктивності праці.

9. Норма часу — це:

а) кількість продукції, що має бути виготовлена за одиницю часу;

б) оптимальна кількість обладнання, закріплена за робітником;

в) чисельність ро6ітників, що обслуговують певне робоче місце;

r) максимально допустимо витрати часу на операцію;

д) кількість продукції, що має бути виготовлена на одного працюючого.

10. Норми праці мають бути:

а) незмінними;

б) постійно змінюватися;

в) переглядатися в мipу впровадження організаційно