- •Тема 3. Політична система суспільства.
- •19. Політична система: суть, структура, функції. Розвиток тeopiї політичної системи д. Істоном. Дж.Алмондом.
- •20. Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •21. Держава як базовий елемент політичної системи. В.Липинський про причини втрати державності Україною в npaцi "Листи до братів-хліборобів...".
- •22. Громадянське суспільство: суть I структура. Розвиток теорії громадянського суспільства.
- •23. Правова держава: суть, принципи. Розвиток тeopiї правової держави.
- •24. Соціальна держава: суть, структура.
- •27. Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія.
- •27А. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
- •29. Й.Шумпетер - основоположник сучасних теорій демократії. (Праця "Капіталізм. Соціалізм. Демократія").
- •29. Основні аспекти плюралістичної теорії демократії, її недоліки. Культура плюралізму.
- •30. Елітарна модель демократії. Її основні інститути.
- •32. Проблеми демократії в праці Алексіса де Токвіля "Про демократію в Америці"
- •31. Загроза демократії в перехідних суспільства. А.Токвіль про ці проблеми.
- •32. Перехід від авторитаризму (тоталітаризму) до демократа. С. Хантінгтон про моделі переходу від авторитаризму до демократії.
- •Тема 4. Політичні процеси.
- •33. Політичний процес: суть,структура. Тенденції розвитку політичного процесу в Україні.
- •34. Політичний розвиток, його суть, види та умови. Криза політичного розвитку.
- •36. Політичне рішення: суть. Види. Етапи і способи прийняття політичного рішення.
- •38. Політична участь I форми її прояву.
- •40. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.
- •42. Політична людина. Дж. Алмонд. А. Боднар про основі типи політичної людини.
- •43. Суть та етапи політичної соціалізації особи. Teopії політичної соціалізації особи.
- •44. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •46А. Психологічні характеристики поведінки людини в товпі (г.Лебон).
- •45. Середній клас як політичне явище: суть, основні критерії, структура.
- •Тема 5. Політичні партії.
- •47. Політичні партії: суть, причини виникнення та етапи розвитку. Функції політичних партій.
- •48. Типологія політичних партій (м.Дюверже, с.Коен. Е.Вятр).
- •49. Партійні системи, їx характеристика. Ознаки партійної системи в України на сучасному етапі.
- •54. Юридичне оформлення політичних партій. Їх фінансування.
- •50. Групи інтересів, їx типологія та функції. Лоббі як панівна група, її суть і специфіка.
- •56. 3Асоби масової інформації політичному житті суспльства. Їх місце в політичному маніпулюванні свідомістю.
- •Тема 6. Політична еліта
- •51. Політична еліта: суть, структура. Функції.
- •52. Сучасні теорії еліти (в.Парето. Г.Моска, р.Міхельс. В.Липинський).
- •53. Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за м.Вебером.
- •54. Типологія лідерства в залежності від критеріїв.
- •Тема 7. Інше.
- •55. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •62. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •56. Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.
- •57. Політична культура: суть, структура, функції. Субкультура.
- •59. Зовнішня політика: суть, суб'єкти. Типи і функції зовнішньої політики.
- •67. Актуалізація іміджу кандидата.
- •69. Національна безпека. Основні виміри національної безпеки України.
- •70. Теоретичне обгрунтування міжнародних політичних відносин, їх суб'єкти. Закономірності розвитку міжнародних політичних відносин.
- •71. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
- •72. Політична етика. Макс Вебер про етику відповідальності та етику переконання.
- •65. Консерватизм як ідейно-політична доктрина та її трансформація в неоконсерватизм.
- •66. Лібералізм як ідейно-політична доктрина та його трансформація в неолібералізм.
- •67. Соціалізм. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.
- •68. Поняття "імідж", його природа і властивості.
53. Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за м.Вебером.
Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.
Лідер може бути визначений як особа, здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства. Відповідно лідерство визначається як один із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка приймає і підтримує його дії.
Політичний лідер може бути визначений як авторитетна особа, яка здійснює переважний вплив на інших людей з метою інтеграції їхньої діяльності для досягнення спільних політичних цілей.
Вплив лідера має бути постійним і здійснюватися на все оточення лідера. Політичного лідера відрізняє явна перевага у впливі порівняно з впливом інших осіб, він спирається на його авторитет або принаймні на визнання правомірності його керівництва.
Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства - традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.
Традиційне лідерство грунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів - це насамперед влада аристократичної знаті.
Харизматичне лідерство грунтується воно на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово "харизма" означає "милість", "благодать", "божий дар". У період утвердження християнства ним характеризували проповідників, котрим приписували дар безпосереднього спілкування з Богом поза офіційними релігійними інституціями. У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя.
Харизматичне лідерство виникає в суспільстві, як правило, в кризові періоди. Спонукальним мотивом до передання влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами, а також значною частиною правлячої еліти нездатності наявних у країні представницьких інститутів вивести країну з кризи, консолідувати суспільство навколо тієї чи іншої цілі суспільного розвитку. Це викликає потребу в різкому посиленні впливу виконавчої влади і пошуку політичного лідера як месії, здатного вивести країну з глибокої й затяжної кризи.
Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їхні керівники - політичні лідери - обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями.
54. Типологія лідерства в залежності від критеріїв.
Однією з головних функцій політичної еліти є висунення політичних лідерів (від англ. ведучий, керуючий). Лідери виступають ключовими фігурами політичного життя і реально впливають на суспільно-політичні процеси.
Політичний лідер — це учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство в цілому на досягнення певної мети.
Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства - традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для до індустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів - це насамперед влада аристократичної знаті.Харизматичне лідерство ґрунтується воно на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово "харизма" означає "милість", "благодать", "божий дар". У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя. Харизматичне лідерство виникає в суспільстві, як правило, в кризові періоди. Спонукальним мотивом до передання влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами, а також значною частиною правлячої еліти нездатності наявних у країні представницьких інститутів вивести країну з кризи, консолідувати суспільство навколо тієї чи іншої цілі суспільного розвитку. Це викликає потребу в різкому посиленні впливу виконавчої влади і пошуку політичного лідера як месії, здатного вивести країну з глибокої й затяжної кризи.
Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їхні керівники - політичні лідери - обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями.
В залежності від змістовного смислу стилю політичної діяльності виділяють наступні типи політичного лідерства:
цезаристський - зосередженням усієї повноти влади в руках лідера (як це було за правління Юлія Цезаря);
плутократичний - ґрунтується на багатстві і представляє інтереси найзаможніших суспільних верств;
популістський, який ґрунтується на популізмі, тобто на діяльності, спрямованій на досягнення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел:
професійний, де лідер-професіонал постіндустріального суспільства органічно поєднує в собі високий інтелект, вольове устремління, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність.
Залежно від характеру лідера, властивостей його конституентів, зв'язку між лідером і його конституентами та ситуації, в якій здійснюється лідерство американський політичний психолог М. Дж. Херманн виокремлює чотири образи лідерства:
"прапороносця" (або великої людини);
"служителя";
"торговця";
"пожежника".
Лідерів-"прапороносців" вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему. Такий лідер визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику. Образ "служителя" засвоює політик, який прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників. На практиці лідери такого типу керуються тим, чого очікують, у що вірять і чого потребують їхні виборці. Для лідера-"торговця" важливою є здатність переконати. Завдяки їй конституенти "купують" його плани або ідеї, залучаються до їх здійснення. Особливого значення при цьому набувають здібності самого лідера і та стратегія, до якої він вдається, щоб домогтися підтримки своєї політики та її здійснення. Лідери-"пожежники" "гасять пожежу", тобто реагують на ті проблеми, які навколишнє середовище пред'являє їх конституентам. Подібні лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми, їхні дії визначають насущні вимоги моменту.Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків лідерів можна поділити на консерваторів, реформаторів і революціонерів. За видами розрізняють формальне і неформальне лідерство.
За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи, організації, соціальної спільності, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, регіону, країни в цілому.
