38. Політична участь I форми її прояву.

Це поняття охоплює дві форми політичної діяльності: 1. Пасивна політична участь: а) участь у голосуванні на усіх виборах і референдумах; б) мати право бути обраним у всі суспільні виборні органи. 2. Активна політична участь: а) участь у формулюванні урядової політики і наступне її здійснення, заміщення посади і виконання всіх державних обов'язків на всіх рівнях керування; б) прийняття участі в діяльності неурядових організацій і асоціацій, пов'язаних із суспільним і політичним життям країни.

Політичній участі передує політичний інтерес.

Політична участь – це дії, до яких вдаються пересічні громадяни, намагаючись впливати на прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичного життя.

Вона може бути організована, або неорганізована, епізодична або постійна.Така що використовує незаконні методи, пряма чи опосередкована.

Політична участь є наслідком політичної соціалізації.

Політична соціалізація – процес засвоєння людьми притаманних даному суспільству політичних цінностей, настанов, переконань, моделей поведінки, спрямоване на забезпечення його свідомої участі в потітичному житті.

40. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.

Політичні конфлікти – різновид соціальних. Під ними розуміється зіткнення протилежних поглядів, неспівпадання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей – професійних груп, держав, їх блоків. Загальне визначення конфліктів таке: конфлікт є така ситуація, в якій сторони доводять до відома неузгодженість своїх потенціальних позицій або станів і намагаються зайняти позицію, яка виключає спрямування іншого. Тобто конфлікти – це діяльність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути, чи навіть знищити один одного.

Політологічна теорія конфліктів розвивається у двох напрямах. Перший розглядає конфлікти як конфронтацію великих соціальних груп. Другий напрям зосереджує увагу на розробці концепцій індивідуалізації і дисперсії конфлікту.

Конфлікти відрізняються за рівнем і за суб’єктами. Одним із різновидів політологічних конфліктів можна вважати взаємовідносини, що виявляються в протистоянні політичних інтересів.

До політичних конфліктів усередині держави належать між класові, міжнаціональні і расові, міжконфесійні. Оскільки політичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі і реально часто трапляються між партійні конфлікти. Бувають і міжособові політичні конфлікти між членами однієї і тієї ж політичної партії, а може, й між представниками різних партій.

У міжособових політичних конфліктах відбиваються не тільки особисті, а й групові інтереси. Вони різко посилюються, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації. В такому випадку конфлікти можуть трансформуватися в між групові, втягуючи значну кількість людей.

Конфліктні ситуації як особливий стан політичного життя – явище різнобічне. Його істотною гранню є політична напруга.

За певних умов політичні конфлікти набувають тенденції до послаблення і, врешті, до подолання, яке може відбуватися само собою, коли стихійно зникають причини конфлікту через зміну обставин. Конфлікт може бути усунений свідомою діяльністю однієї або всіх конфліктуючих сторін. Це передбачає досягнення згоди на грунті взаємних поступок.

Конфлікт не може бути подоланим, якщо навіть одна сторона не здатна вислухати свого суперника. Тоді можлива й інша ситуація – поглиблення, ескалація конфлікту. Вона означає, що протистояння і противоборство сторін здійснюється за рахунок залучення дедалі більшої кількості населення. Розширення зони конфлікту, збільшення конфліктуючих проблем, скорочення можливостей взаємних поступок і загострення взаємних вимог, перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби – такі неминучі наслідки ескалації конфліктів. Один із варіантів подолання конфлікту – повернення до можливості його мирного усунення. Про те нова ситуація формує новий рівень взаємних претензій і новий рівень можливих поступок. Неможливість досягнення згоди призводить до політичної кризи, насамперед кризи владних відносин.

Конфлікт — це випробування сил протиборствуючи сторін; це зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності, гострі суперечності, здатні спричинити серйозні ускладнення в боротьбі ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. За коротким політологічним словником (за ред. С. Г. Рябова та 3.1. Тимошенко) конфлікт — це тип відносин, який характеризується зіткненням інтересів окремих індивідів, соціальних спільностей, соціальних інститутів, при якому дії сторін спрямовані на досягнення несумісних цілей.

З'ясувавши сутність конфлікту, необхідно перейти до аналізу причин виникнення його. Основною причиною виникнення політичного конфлікту є боротьба за владу. Політичний конфлікт — це боротьба за володіння політичною владою, яка являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі людей розпоряджатися діяльністю інших.

Типологія — вузлова проблема теорії конфліктів. Основоположник сучасної конфліктології К. Боулдінг виділяє такі основні типи конфліктів: дійсні, випадкові, приховані і фальшиві. Політичні конфлікти поділяються на два типи: зовнішньополітичні та внутрішньополітичні, які, в свою чергу, поділяються на підтипи.

Основні функції політичних конфліктів: позитивна і негативна. Конфлікт може виступати як стимулятор і рушійна сила соціальних змін. Разом з тим конфлікт може виконувати руйнівну функцію. Отже, політичні конфлікти виконують стабілізуючу, конструктивну та дестабілізуючу, деструктивну функції.

Аналізуючи основні шляхи, механізми, методи регулювання політичних конфліктів, слід розглянути основні методи подолання внутрішньополітичних, зовнішньополітичних (міжнародних) конфліктів і окремо основні механізми локалізації міжнаціональних конфліктів.

Першим методом подолання політичних конфліктів є його уникнення. Цей метод найпоширеніший. Він передбачає сходження з політичної арени того чи іншого діяча.ї

Другим методом подолання конфлікту може бути званий спосіб «відкладання» конфлікту. Суть його, як і в першому методі полягає, в сходженні зі сцени політичної боротьби взагалі, залишення переможцеві своєї території.

Найбільш дійовий — метод переговорів. На переговорах знімаються основні причини виникнення конфліктів. Ці методи використовувалися протягом усієї історії розвитку людського суспільства.