Тема 4. Політичні процеси.

33. Політичний процес: суть,структура. Тенденції розвитку політичного процесу в Україні.

Політичний процес — це динаміка подій, явищ і дій, що відбуваються в політичній сфері суспільства в контексті функціонування політичної системи розгляданого суспільства.

Передумовою, соціальною базою політичного процесу є процес соціальний, який являє собою сукупність подій, явищ, дій соціальних спільнот, груп, індивідів, спрямованих на їх відтворення та забезпечення стабільності суспільної системи..

Політичний процес охоплює вертикальний та горизонтальний зрізи політичних відносин, є безперервним і різновекторним.

Структура політичного процесу (у вузькому розумінні) являє собою:

• формування цілей і завдань політичних інститутів (держави, політичних партій і т. ін.);

• конституювання та утворення політичних інститутів і організацій;

• ухвалення та виконання політичних рішень;

• підтримка функціонування політичних інститутів і організацій;

• контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку політичних інститутів.

Політичні процеси за характером спрямування можуть бути, зокрема, прогресивні та регресивні.Якщо йдеться про прогресивний характер політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, умотивованим є введення ще й такого терміна до нашого політологічного словника, як "політичний розвиток".

Типологія політичних процесів.

За природою процесу: Творчий і руйнівний

За тривалістю перебігу: Довготривалий, короткотривалий, одномоментний.

За рівнем організації суспільства: Глобальний, регіональний, місцевий.

За формою перебігу: Явний прихований.

За характером спрямування: Прогресивний, регресивний.

За охопленням учасників: Загальний, локальний

За характером участі в політиці: Виборчий, законодавчий, управлінський, керований, стихійний.

Суттєвою особливістю політичного процесу в Україні є його транзитний, перехідний характер.. Є підстави говорити про започаткування процесу реального державотворення в Україні тільки після проголошення її незалежності. Саме факт проголошення означав реальний поворот у справі розгортання державницького процесу в країні, поштовхом до якого стала спроба політичного перевороту в Москві 11 серпня 1991 року

Яскраво вираженою його особливістю є елітарність і з точки зору ключової ролі в ньому номенклатурно-адміністративних груп, і з точки зору спрямованості політики на обслуговування інтересів державної бюрократії. З радянських часів коло людей влади та конкуруючих за владу дуже мало змінилося. Це підтверджується складом головних претендентів на трьох президентських виборах (1991, 1994, 1999 рр.), в яких перемагали діячі з колишньої радянської партноменклатури.

Другою виразною рисою політичного процесу в Україні є його кулуарність, закритість. Державна еліта часом не бажає, а часом не може залучити громадськість, у процес розробки і прийняття державно-політичних рішень. А залучаючи – використовує лише в ролі пасивного і мовчазного аргумента на підтвердження власних суто корпоративних планів.

До наступних рис українського політичного процесу необхідно віднести його низьку ефективність, поверховість. Дуже повільно, майже непомітно відбувається оновлення і становлення форм і елементів нової держави, політичної системи демократичного типу.

Аналіз головних специфічних рис політичного процесу веде до висновку, що політичний простір української держави являє собою поле свєрідного унікального гео- і соціополітичного компромісу на рівні регіональних еліт, з одного боку, та міжнародних центрів впливу (по лінії Росія – Захід), з другого.