29. Основні аспекти плюралістичної теорії демократії, її недоліки. Культура плюралізму.

Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.

Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:

•  відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;

•  визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;

•  значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;

•  турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

Плюралістична теорія демократії знайшла втілення в багатьох країнах світу, проте її ідеї критикуються деякими політологами за ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації. Ця теорія, на їх думку, далека від ідеалів народовладдя, вона недостатньо враховує нерівність політичного впливу різних суспільних груп, перш за все, пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії, воєнно-промислового комплексу, профспілок, володіння ресурсами (гроші, знання, авторитет, засоби масової інформації тощо). Молодь, пенсіонери, інваліди та деякі інші групи не мають такі ресурси, в той час як представники бізнесу володіють ними в повному обсязі. Критикується плюралістична модель демократії і за її консервативність, тому що для прийняття рішення вона потребує згоди всіх зацікавлених груп, що неможливо забезпечити на ділі. І ще один аргумент проти плюралістичної концепції демократії: в західних країнах політичне управління все більше залежить від бюрократії і лоббістів і все менше – від парламентів та партій.

Призначення демократії за цією теорією полягає насамперед в тому, аби надавати усім групам можливість висловлювати і захищати свої інтереси, запобігати конфліктам, створювати численні незалежні центри політичного впливу та соц противаг, які б не допустили узурпації влади наймогутнішими суспільними групами.

30. Елітарна модель демократії. Її основні інститути.

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Найзагальнішими рисами (інститутами), притаманними елітарним теоріям є:

•  поділ суспільства на еліту і маси;

•  тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;

•  володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;

•  розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

Таким чином, концепція елітарної демократії, по-суті, стверджує, що ідеал народовладдя в сучасну епоху (як і раніше) не реалізується значною мірою. Народ представляє в системі політичної влади пануюча еліта.Автори стверджують, що в будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не лише як група, котрій притаманні необхідні для управління прлітичні якості, але і як захисник демократичних цінностей , здатний стимулювати властивий масам ідеологічний політичний ірраціоналізм, емоційну неурівноваженість.

Народу ж належить право періодичного контролю за складом еліти.

У розробленої Шумпетером моделі елітивимоги демократії зводяться до методу утворення влади: Демократичний метод- це той порядок створення інституту для досягнення політичних рішень, приякому окремі (соціальні сили) одержують право на прийняття рішень задопомогою конкурентної боротьби за голоси народу». Відповідно до цієїмоделі, соціально диференційовані співтовариства як суб'єкти володіютьпостійним правом вирішального голоси у всіх питаннях, а здійснюють це правоза допомогою свого роду «політичного поділу праці». При такому положенніпануюча еліта, обрана на певний строк, приймає функції політичногопредставництва більшості населення, позбавленого на цей же термінможливості діяти і словом, і вчинками. Таким чином, перевага демократії впорівнянні з формами панування меншості майже цілком складається в засобахутворення влади більшості. Ця влада, в силу своєї природи, повиннащонайменше створити умови для гласності, політичного чергування і хоча бобмеженого контролю. На основі нормативних принципів оцінки викладенаконцепція не знаходить у реальному житті всебічного підтвердження.