33. Металічний зв’язок, його особливості.

Металі́чний зв'язо́к — тип хімічного зв'язку, при якому валентні електрони атомів делокалізуються і починають взаємодіяти з атомними остовами усього тіла.

При встановленні металічного типу зв'язку з атомів утворюється метал, в якому позитивно заряджені іони занурені в електронний газ. Незважаючи на заряджений стан іонів, взаємодія між ними екранується рухливими електронами, й не поширюється на далекі відстані.

Наявність вільних електронів визначає всю сукупність власти­востей речовин у металічному стані: високу електро- і тепло­провідність; позитивний температурний коефіцієнт електроопору, здатність добре відбивати світлові хвилі (що зумовлює їхній ха­рактерний блиск і непрозорість), високу пластичність (ковкість), термоелектронну емісію, явище фотоефекту, магнітні властивості та ін.

Отже, металічний зв'язок є багатоцентровим хімічним зв'язком з дефіцитом електронів і базується на узагальненні зовнішніх електронів атомів. Тому він характерний лише для конденсованого стану речовини. У газуватому стані атоми всіх речовин, у тому числі й металів, зв'язані між собою тільки ковалентним зв'язком.

34) Методи захисту від електрохімічної корозії металів.

Електрохімічна корозія є найпоширенішим типом корозії металів. По електрохімічному механізмі коррозірують метали в контакті з розчинами електролітів (морська вода, розчини кислот, лугів, солей) . У звичайних атмосферних умовах й у землі метали корродируют також по електрохімічному механізмі , тому що на їхній поверхні є краплі вологи з розчиненими компонентами повітря й землі.  Електрохімічна корозія є гетерогенним і многостадійним процесом. Її причиною є термодинамічна нестійкість металів у даному корозійному середовищі.

Протекторний захист і електрозахист. Протекторний за­хист застосовують у тому разі, коли захищається конструкція (підземний трубопровід, корпус судна), яка перебуває в середовищі електроліту (морська вода, підземні ґрунтові води та ін.). Суть такого захисту поля­гає в тому, що конструкцію сполучають з протектором — більш активним металом, ніж метал конструкції, яку захища­ють. Як протектор для захисту стальних виробів звичайно використовують магній, алю­міній, цинк та їх сплави. У про­цесі корозії протектор є анодом і руйнується, запобігаючи тим самим руйнуванню конструкції (рис. 3). У міру руйну­вання протекторів їх замінюють новими.

Захисні поверхневі покриття металів. Вони бувають металічними (покриття цинком, оловом, свинцем, нікелем, хро­мом та іншими металами) і неметалічними (покриття лаком, фарбою, емаллю та іншими речовинами). Ці покриття ізолю­ють метал від зовнішнього середовища. Так, покрівельне залізо покривають цинком; з оцинкованого заліза виготовля­ють численні вироби побутового та промислового призначен­ня. Шар цинку запобігає корозії заліза, бо цинк, хоча й більш активний метал, ніж залізо (див. ряд стандартних електродних потенціалів металів, вкритий оксидною плівкою. В разі пошкодження захисного шару (подряпини, пробої дахів тощо) за наявності вологи виникає гальванічна пара Zn | Ре. Катодом (позитивним полюсом) є залізо, анодом (негативним полюсом) — цинк (рис. 12.6). Електрони переходять від цинку до заліза, де зв'язуються молекулами кисню (киснева деполя­ризація), цинк розчиняється, а залізо залишається захищеним доти, доки не зруйнується весь шар цинку, що потребує до­сить багато часу. Покриття залізних виробів нікелем, хромом,

крім захисту від корозії, надає їм красивого зовніш­нього вигляду.