4. Співвідносна характеристика окремих методів навчання і вимоги, які ставлять до їх використання (самостійне опрацювання)

Словесні методи навчання: пояснення, розповідь, бесіда, робота з підручником.

-Яке значення має мова у житті людини?

-Що є провідним на уроці в одержанні знань?

-Які методи навчання відносимо до словесних методів навчання?

Бесіда

в усіх класах, на всіх етапах уроку

- Коли застосовуємо – коли є база знань

Роль:

-дозволяє пов’язати навчальний матеріал з особистим досвідом дитини, її знаннями;

-ефективний обернений зв’язок.

Види:

І – вступна ІІ – катехізична

- уточнююча - евристична

- закріплююча

- повідомляюча

- підсумкова

Катехізична бесіда – у тих випадках, коли вчитель стимулює учня до відтворення точних формулювань закону, правила, тощо.

Використовується переважно при перевірці та оцінці знань учнів, закріплення, аналізі прочитаних текстів.

Евристична (сократівська) бесіда – підводить учнів до самостійних висновків і є важливим засобом активізації мислительної діяльності учнів.

Проводиться з метою повідомлення нових знань. Питання та відповіді (що передбачаються) будують таким чином, що вони підводять думку учня до нових положень, висновків.

-Що є основним компонентом? (Питання.)

-Від чого залежить успіх у використанні цього методу?

Бесіда – це завжди система питань.

Види питань:

-головні,

-другорядні,

-додаткові,

-евристичні (пошукові),

-репродуктивні (відтворюючі).

Вимоги до питань:

-чітка постановка, без зайвих, пояснюючих слів;

-не треба повторювати питання до того як діти дадуть відповідь;

-не треба формулювати питання по-різномовну;

-не можна ставити подвійних питань;

-не можна включати важкодоступні терміни, складні звороти мови;

-не рекомендується давати навідних, підказуючи, пояснюючих питань;

-не варто давати питання, які вимагають відповіді «так» чи «ні», коротких відповідей;

-питання ставити до всього класу.

Учнів треба привчати до повних відповідей.

Думка учня ↔ відповідь.

Вимоги до вчителя:

1.Знати рівень знань учнів.

2.Вимагати повні, грамотні відповіді з прикладами і поясненнями.

3.Вимагати чітких, голосних відповідей від учнів.

4.Активізувати весь клас.

5.Урізноманітнювати прийоми проведення бесіди.

6.Враховувати бажання дітей відповідями.

7.Використовувати різні способи заохочення.

8.Вчити учнів відповідати за певним планом.

Розповідь

Розповідь – послідовний виклад питання, присвяченого повідомленню фактів, подій, опису місця, віддалених часом або простором.

ПИТАННЯ: КОЛИ НАЙЧАСТІШЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ?

В процесі пояснення наукових понять, формул, законів розповідь застосовується з метою образного опису і повідомлення окремих відомостей з історії наукових відкриттів, цікавих подій, пов’язаних з біографією вчених та історією створення наукових теорій.

Розповідь у таких випадках підвищує пізнавальну активність, розвиває інтерес і допитливість.

Вимоги:

1.Плановість, чіткість побудови.

2.Емоційність, образність.

3.Переконливість.

4.Мобілізація і утримування уваги учнів під час розповіді.

5.Нетривалість розповіді (6р. - 4-5хв.), (7р. - 5-7хв.).

Структура:

1.Початок.

2.Розвиток подій.

3.Кульмінаційний момент.

4.Фінальна частина.

Пояснення

Пояснення – розкриття закономірностей, ознак предметів, явищ дійсності. Це метод оволодіння теоретичним навчальним матеріалом. Головне в ньому – науково доведена логіка міркувань. Базується на спостереженнях учнів за дією прикладів, дослідами, необхідними записами, спирається на життєвий досвід учнів, попередні знання.

ПИТАННЯ: КОЛИ НАЙЧАСТІШЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ?

Основний метод наукових доведень, формування наукових понять, вивчення законів.

Вимоги:

- вчителю необхідно глибоко знати науковий зміст навчальної дисципліни,

- відібрати необхідний матеріал, визначити глибину пояснення,

- чітка постановка мети,

- виділити теоретичні положення, визначити засоби доведення (допомагає програма),

- продумана система питань,

- послідовність і науковість викладу з використанням фактичного матеріалу, який був би цікавий учням,

- обов’язкові узагальнення, формулювання правил.

Доступність розуміння залежить від стилю викладу. Окремі терміни треба заздалегідь пояснити.

Мова вчителя повинна бути зрозумілою, переконливою, впевненою.

Пояснення вимагає зосередженої уваги учнів, їх бажання слухати і розуміти, тому вчитель повинен знати мотиви учіння школярів, їх індивідуальні психологічні особливості.

В ході пояснення треба стежити за пізнавальною активністю учнів, мати набір прийомів і засобів підвищення активності пізнання.

Спостереження

Спостереження - планомірне, більш чи менш тривале сприйняття, що дає можливість простежити протиріччя певного явища або ж зміни, які відбуваються в об’єктах сприйняття; активна форма чуттєвого пізнання, що має на меті накопичення фактів, утворення початкових уявлень про об’єкти оточуючого світу; сприймання, що тісно пов’язана з мисленням.

Спостережливість – необхідна професійна якість вчителя, важлива риса кожної особистості – і вчителя, і учня.

Організація спостереження:

1.Чітко визначити тему, мету.

2.Визначити об’єкт спостереження.

3.Скласти план спостереження.

4.Інструктаж.

5.Організація учнів на спостереження.

6.Підведення підсумків.

7.Оформлення і використання матеріалів спостереження.

Правильно організоване спостереження дозволяє учням зібрати матеріал про явища природи, суспільства; за допомогою вчителя проаналізувати і узагальнити одержану інформацію. Результати спостереження використовуються на уроках, при оформленні письмових робіт.

Демонстрування та ілюстрування, їх місце і значення в навальному процесі

Словесні методи навчання (усного викладу) поєднуються в процесі навчання з застосуванням засобів наочності. Наочність виступає джерелом знань.

ПИТАННЯ: НАЗВІТЬ НАОЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ.

Методи демонстрації та ілюстрації, які називають ще ілюстративно–демонстраційним методом (лат. illustrafio - - зображення, наочне пояснення, demonstratio –показ). Суть цього методу: в процесі навчальної роботи вчитель ілюструє, т.т. наочно пояснює, свій виклад, або ж демонструє той чи інший навчальний посібник, який може виступати як ілюстрація, а також бути джерелом знань.

Метод ілюстрації передбачає показ учням ілюстративних посібників і плакатів, карт, замальовок на дошці, картин, портретів і т.д.

Метод демонстрування пов'язаний з демонстрацією прикладів, дослідів, технічного устаткування, препаратів, показ кінофільмів, діафільмів, таблиць, муляжів.

Під час використання наочних методів навчання використовується такі прийоми: показ, забезпечення кращого бачення, обговорення результатів спостереження та ін.

Завдання: створити в свідомості учнів найбільш чітких, правильних уявлень про ті явища, що вивчаються.

Вимоги:

1.Відібрати найбільш типові об’єкти.

2.Учні повинні добре бачити об’єкти, що демонструються.

3.Демонстрація повинна дозволити учням сприймати предмет по можливості різними органами чуття, а не тільки зором.

4.Забезпечити взаємодію слова і сприймання наочності.

5.Організувати демонстрацію і ставити питання таким чином, щоб найважливіші компоненти і особливості предметів мали на учнів сильний вплив.

6.Спостереження повинно дозволяти учням пізнавати предмети і явища і їх дії і розвитку.

7.Вести учнів від зовнішнього сприймання окремих предметів до пізнання процесів, зв’язків і взаємозалежностей, підводити учнів до висновків і узагальнень.

Якщо предмети, процеси, явища піддаються безпосередньому сприйманню, тоді застосовуємо демонстрування, в усіх інших випадках – ілюстрування.

Практичні методи навчання.

До практичних методів навчання відносяться методи, що пов’язані з процесом формування і удосконалення умінь і навичок школярів.

-Які методи відносимо?

Загальними особливостями названих методів є формування умінь і навичок, застосування знань, що забезпечує більш високий рівень засвоєння знань.

Головна ознака – відтворювальна (репродуктивна) навчально-пізнавальна діяльність учнів.

Вправи

Метод вправ – один з найважливіших способів формування в учнів навичок і умінь. Він передбачає цілеспрямоване і багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (практичних чи розумових) з метою формування навичок та вмінь.

Характер вправ визначається змістом і цілями навчання,

Систему вправ різні автори визначають на основі різних класифікаційних ознак:

- за рівнем пізнавальної активності, видом діяльності,

- характером навчальної діяльності.

САМОСТІЙНА РОБОТА: КЛАСИФІКУЙТЕ ВПРАВИ ЗА ВИЩЕЗАЗНАЧЕНИМИ ОЗНАКАМИ:

розумові типові усні вступні

трудові творчі письмові пробні

фізичні графічні тренувальні

технічні контрольні

Класифікація вправ:

________________на основі навчальної мети застосування вправ______

Вступні пробні тренувальні творчі контрольні

(досвід Шаталова В.Ф., Лисенкової С.М.)

Вступні – учитель поєднує пояснення з показом виконання дій, а учні повторюють за вчителем ті самі дії.

Приклад: вивчення букви «О»

Пробні – (новий матеріал засвоєний учнями ще не міцно)

Попереджувальні Коментовані Пояснювальні

(поясни + дія) (досвід Лисенкової С.М.- (дія передує поясненню)

пояси = дія)

Тренувальні – ( більший рівень самостійності, поступове нарощування складності)

Без зразка, За зразком, інструкцією.

докладних вказівок вчителя (у Лисенкової С.М.→ опори)

Усні вправи – в процесі викладання основ науки, пов’язані з розвитком культури мови і логічного мислення, пізнавальної діяльності учнів в цілому.

Завдання: опанування учнями технікою і культурою читання, усної лічби, розповіді, переказу, відповіді на постановлені запитання, уміння аналізувати і робити висновки, правильно формувати думку, будувати судження, доведення.

Поступово ускладнюються відповідно до віку і рівня розвитку учнів і є дійовим засобом опанування знань, умінь, навичок.

Письмові вправи – належать вправи з каліграфії, списування, стилістичні і граматично – орфографічні, написання дидактику, переказу літературного твору, вміння складати ділові папери, вести записи, конспекти, складати тези, розв’язувати задачі, приклади, описувати досліди → мова, природознавство, математика.

Усні вправи дають можливість швидко проводити роботу, без витрати часу на записи. Письмові вправи дають можливість виконувати більш складні завдання, багаторазово повторювати і покращувати зроблене, але вимагають більшої витрати часу, до них висуваються високі і систематичні вимоги, які пов’язані з грамотністю. Виховують охайність, розвивають спостережливість, підвищують грамотність.

Графічні і технічні вправи за своїм характером близькі до письмових.

Застосовуються під час вивчення математики, природознавства, мови.

Графічні роботи уточнюють сприйняття. Допомагають осмислити і закріпити знання, розвивають спостережливість, сприяють здійсненню виробничої підготовки.

Графічні вправи – засіб поєднання навчального матеріалу з політехнічною освітою, з наукою і технікою, виробництвом.

Розумові вправи пов’язані з розвитком мислення, уяви, пам’яті, мови. Проводять на всіх уроках.

Трудові вправи становлять певну систему спеціально підібраних трудових дій навчального або виробничого характеру.

В залежності від складності, обсягу завдань. Що його виконують учні, трудові вправи поділяються на прості і складні.

Прості – вправи на виконання трудових прийомів. Прийом складається з багатьох елементів сили, точності, швидкості виконання. Ці елементи засвоюються внаслідок виконання вправ в їх взаємозв’язку, тобто в процесі опанування цілісного прийому.

Складні – вправи на виконання трудових операцій. Виконання трудових операцій передбачає опанування трудового прийому, уміння, залежність від трудового завдання підбирати і користуватись окремими прийомами, змінювати чи удосконалювати їх.

Найбільш поширені на уроках трудового навчання.

Приклад: посадити квіти на пришкільній ділянці, виготовити іграшку, оздобити її.

Фізичні вправи пов’язані з розвитком фізичних якостей дітей. Використовують на уроках музики, фізкультури, читання.

Наприклад: на уроках читання можна їх використовувати при вивченні усної народної творчості. Вивчаючи заклички, примовки, лічилки, вірші діти виконують відповідні рухи. На уроках музики – діти інсценізують і драматизують пісні.

Вступні вправи – початок вивчення теми, даємо дітям певне поняття, суть, його значення, ознаки. Мета – виявлення у дітей рівня знань з тієї чи іншої теми.

Пробні і тренувальні вправи.

Інформацію про рівень засвоєння програмного матеріалу класом в цілому і окремими учнями – контрольні вправи.

Коментовані вправи – засіб активізації виховного процесу, свідомого виконання учнями самостійної роботи.

Коментоване управління у С.М.Лисенкової.

Забезпечується високий темп уроку, сприяє свідомому, міцному засвоєнню матеріалу всім класом.

Творчі вправи – мають розвивальний характер, тобто вміщують в собі творчі завдання, які вимагають від учнів різного повороту думки, роздумів, самостійності.

Приклад: творчі диктанти, граматичний розбір речень.

Вчитель запитує учнів, вимагає пояснення виконання вправи, що забезпечує більш глибоке осмислення матеріалу.

Методика організації вправ:

1.Повідомлення теми і мети.

2.Інструктаж.

3.Виконання вправ.

4.Самоконтроль.

5.Самоперевірка.

6.Аналіз виконання вправ.

7.Оцінювання роботи учнів вчителем.

Вимоги до організації вправ (загальні правила проведення):

1.Доведення до свідомості учнів мети та порядку виконання вправ.

Приклад: природознавство, т. «План і масштаб».

2.Різноманітність вправ.

3.Систематичність проведення вправ.

4.Поступове наростання складності вправ.

5.Привчати учнів до самостійності і контролю.

Приклад: Розв’язування задач з перевіркою

Мова – перевірка за допомогою словників.

Характер впливу вправ на учнів залежить від міри самостійності виконання.

Приклад: робота над задачею.

6.Врахування індивідуальних особливостей учнів.

Диференційований підхід.

Приклад: завдання з читанням в 1 класі.

7.Висока уважність учня протягом усього періоду виконання вправи:

- не можна робити виконання вправ надто тривалим;

- не можна ставити вправи, які вимагають розумового напруження на останніх уроках.

8.Раціональне використання часу.

9.Аналіз і оцінка виконання вправ.

Лабораторні роботи.

Суть: один із видів дослідницької самостійної роботи учнів, що проводиться за завданням вчителя в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні, лабораторії, де є необхідне приладдя, на пришкільній ділянці.

Лабораторна робота – важливий засіб ознайомлення учнів з методом експериментального дослідження у природничих науках, розвивають технічні навички і уміння, сприяють формуванню діалектико – матеріалістичного світогляду учнів.

В процесі лабораторних робіт формуються уміння і навички, набуваються нові знання; учні оволодівають експериментальними методами дослідження явищ, поглиблюються і змінюються знання про закономірності природи, відбувається активне і свідоме застосування теорії на практиці.

Види:

• фронтальні,

• групові(бригадні),

• індивідуальні,

• ілюстровані,

• дослідницькі.

Види лабораторних робіт в початкових класах:

- фронтальні досліди;

- спостереження за проведенням досвіду.

Проведення лабораторних робіт є обов’язковим.

Форми

Фронтальні групові ілюстровані дослідницькі

При фронтальній організації – всі учні класу одночасно виконують одну і ту саму роботу, яка передбачена темою, користуються однаковим навчальним приладдям і методами експериментального дослідження.

Клас виконує завдання колективно.

Позитивним є зв'язок дослідів з поясненням вчителя, переконливість результатів, керівництво вчителем роботою класу, колективне обговорення результатів.

Індивідуальна організація – вищий ступень навчання, розвиток самостійності учнів. Їх творчих здібностей.

Клас має одну тему, завдання можуть виконуватись кожним учнем окремо або бригадами.

Треба готувати різноманітне приладдя та обладнання, підібрати диференційовані завдання.

Повідомлення теми, мотивації діяльності

Інструктаж → правила техніки безпеки

Роль вчителя при проведенні: консультації, підсумок → бесіда

Вимоги: 1.Зв'язок з науковими знаннями. 2.Цілеспрямованість, вмотивованість діяльності. 3.Плановість проведення. 4.Систематичність проведення. 5.Чіткий інструктаж. 6.Дотримання правила техніки безпеки. 7.Оформлення результатів. 8. Підсумок.

Прийоми роботи: постановка завдання, планування або виконання, регулювання і контроль.

Для успішного проведення лабораторних робіт – асистенти з учнів: допомагають у підготовці до роботи, роздають матеріали, слідкують за дотриманням техніки безпеки, за чистотою в приміщенні. Робота в ролі асистента озброює учнів технічними вміннями і навичками, викликає інтерес до предмету, ставить учнів в позицію організатора навчального процесу.

При проведенні Л.Р. учні можуть користуватися підручниками, навчальними посібниками. Лабораторна робота може поєднуватися з усним викладом матеріалу вчителем, передувати йому або проводитися після нього як висновок.

Лабораторна робота – метод, який має на меті безпосереднє вивчання учнями в шкільних умовах предметів і явищ природи за допомогою спеціального обладнання; вчить працювати з приладами, апаратурою і інструментами, озброєння учнів уміннями і навичками політехнічного характеру, знайомство з методикою наукового експерименту (проведення дослідів, дослідження); учні спостерігають і відтворюють явища, аналізують їх, проводять експерименти, роблять висновки, узагальнення, розв’язують практичні завдання; розвивається спостережливість, пізнавальні здібності, ініціатива, самостійність; виховують технічну культуру, культуру праці, бережне ставлення до майна, вміння працювати в колективі; долати труднощі.