3.2. Політичний режим Республіки Туніс на поч. Ххі ст.
Дослідження сконцентровано на періоді двох останніх десятиліть рубежу ХХ-ХХ1 століть, хоча певною мірою в дослідженні зачіпаються і найважливіші проблеми, що мають відношення до більш ранніх етапах історичного розвитку Туніської Республіки.
Обраний період і хронологічні рамки даного дослідження являють собою той час динамічної історичної еволюції Тунісу, коли правлячі там еліти зробили дійсно ефективні кроки в напрямку створення атмосфери плюралізму та багатопартійності. Дії керівництва Тунісу були також направлені на підвищення ступеня участі громадських організацій та об'єднань в управлінні і мобілізації населення на вирішення завдань модернізації. [23]
Дослідження саме цього періоду може дати найбільш серйозні підстави для визначення найбільш характерних рис сучасної ситуації в Тунісі, оцінити прогнози і перспективи подальшого вкорінення демократичних цінностей у державі, як і для висновків, що стосуються впливу цього процесу на розвиток ситуації в інших країнах арабського регіонального співтовариства Магрибу, всієї Північної Африки, Близького Сходу, Середземномор'я.
Тому цілі дослідження полягають в тому, щоб виявити і проаналізувати основні процеси, шляхи, форми, особливості та тенденції становлення та формування внутрішньої і зовнішньої політики сучасного Тунісу. При цьому автором ставилися такі основні завдання:
• дослідити вплив на внутрішню і зовнішню політику процесів реформування політичної системи, становлення багатопартійності, розвитку громадських організацій та об'єднань;
• визначити головні напрямки, закономірні риси та специфічні особливості взаємодії між державними структурами Тунісу і групами політичної дії, представленими як легальної опозицією, так і ісламістськими організаціями і рухами різної політичної природи і спрямованості;
• показати динамічні зміни в економіці та їх зв'язок з процесами реформування різних сторін життя суспільства і держави в Тунісі;
• визначити місце і роль Тунісу в системі міжарабських відносин, а також причини, що сприяють зростанню його авторитету серед сусідніх країн Магрибу і в більш широких регіональних та міжнародних рамках;
• дослідити розвиток зв'язків Туніської Республіки з Францією, основними країнами Європи та спробувати спрогнозувати їх подальший розвиток, в тому числі з урахуванням інтересів зовнішньої політики Російської Федерації та інших держав СНД. [23]
Приклад історії Тунісу на рубежі ХХ-ХХ1 століть показує, як економічні та політичні реформи в традиційному суспільстві при високому ступені урядового контролю дають порівняно швидкий позитивний результат.
Однак Туніс, незважаючи на досягнуті за останні роки вражаючі результати економічного зростання, реформування соціального життя і перебудови системи політичного управління, не може бути поставлений в один ряд з розвиненими державами. У силу цього в історичній ретроспективі недостатньо успішне формування базових засад розвитку громадянського суспільства, відсутність послідовного прогресу в реалізації всіх прав і свобод особистості будуть у майбутньому сприяти інерції збереження відносно периферійного стану Тунісу.
Сучасний історичний досвід розвитку внутрішньої та зовнішньої політики Тунісу не може ігноруватися в сучасній Росії з її значними і досить проблемними мусульманськими анклавами. Ці форми і методи глибокого системного реформування спираються на послідовність і поетапність у вирішенні висунутих завдань, відмова від руйнівної ломки старих структур і соціальних зв'язків, поступове і гармонійне вплетення нового в існуючу тканину традиційного суспільства. Вдумливо проведені реформи відштовхуються від наявності в національній культурі та історичних традиціях населення Тунісу певних матриць, інтерпретованих як аналог позичених ззовні базових принципів демократії, і від досить умілого з'єднання цих історичних матриць і нових принципів модернізації. Такими уроками успішного розвитку економіки і політики сучасна Росія не може нехтувати. Важливість цих уроків актуальна для неї й тому, що найбільш істотним у них виступає досвід розвитку основ системи парламентської влади, багатопартійності, взаємодії законодавчої і виконавчої влади і з суспільством, і з елементами створюваних державою сучасних парламентсько-партійних структур.
Вперше зроблено спробу виявити основні особливості зовнішньої політики Туніської Республіки в арабському світі, проаналізувати військово-політичну стратегію. Досвід Тунісу як мусульманської країни, яка зуміла в короткий історичний термін і досить ефективно адаптуватися до сучасних реалій, являє собою новий історичний зразок, до якого варто придивлятися. Цей досвід важливий і в більш широкому плані - як досвід держави, яка зробила твердий вибір на користь налагодження сучасної міжцивілізаційної взаємодії в рамках регіону Середземномор'я і півдня Європи й досягло на цьому шляху реальних результатів.
Теоретичною основою дослідження послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів - істориків, соціологів, економістів, політологів. Важливу роль зіграло вивчення офіційних державних документів Тунісу, включаючи конституцію країни, опубліковані у розглянутий період закони, що регулюють діяльність політичних партій і організацій, офіційні заяви і виступи З. Бен Алі.
Серед інших корисних в методологічному відношенні державних документів, використаних у дисертації, слід зазначити:
• конституції держав Магрибу;
• виступи і заяви керівників іноземних зовнішньополітичних та економічних відомств (Франції, США);
• спогади і мемуари президентів Франції та Тунісу.
Будь-яке дослідження історичних і політичних процесів в Тунісі та арабському світі не може обійтися без фундаментальних монографій H. A. Іванова, Л.М. Котлова, Р.Г. Ланди, В.І. Максименко, З.І. Левіна, A.A. Ширинского, Н.І. Ворончаніної, Т.Г. Пархаліна.
Дуже великий інтерес серед дослідницьких робіт зарубіжних вчених з історії сучасного Тунісу становить книга колишнього прем'єр-міністра Тунісу Саадока Шаабана "Туніс: шлях до політичного плюралізму. Курс президента Зін Аль-Абідіна Бен Алі". Будучи самим безпосереднім учасником і очевидцем становлення державності в Тунісі, він показав себе автором, здатним об'єктивно і різнобічно висвітлити непрості проблеми політичної історії своєї країни.
Заходи, вжиті туніським урядом на рубежі XX-XXI століть, носили характер системних реформ і стратегічних за своїм значенням економічних і зовнішньополітичних перетворень.
Серйозна і результативна еволюція внутрішньої і зовнішньої політики Тунісу за роки президентства Бен Алі пояснюється рядом причин та історичних за своїм значенням факторів.
Специфіка національного шляху Тунісу демонструє власну модель становлення окремих елементів громадянського суспільства.
І дана модель історичного розвитку показує, що правлячий клас цієї країни демонструє незаперечну здатність до самооновлення, до пошуку відповідей на виникаючі перед країною проблеми. У політичному житті Тунісу спостерігається, з одного боку, певний розвиток демократичного процесу при жорсткому державному контролі, що забезпечує поступальний економічний і політичний розвиток суспільства, з іншого - обмеження демократії в ім'я внутрішнього спокою і гарантії цього розвитку, посилення авторитарних рис режиму. При цьому, безумовно, велике значення для просування країни по шляху реформ має роль лідера держави і авторитет всередині країни і на міжнародній арені самого президента Бен Алі, який є як би гарантом забезпечення стабільності в країні, просування по шляху реформ.
Найважливішим напрямком політичної стратегії Тунісу в кінці XX століття стало надзвичайно вдумливе ставлення керівництва країни до ісламського релігійного фактору у внутрішній і зовнішній політиці. Зокрема, Туніс постійно виступає з тезою про світський характер сучасного туніського держави, з тезою про забезпечення безпеки цієї держави за рахунок суворого і безкомпромісного контролю за забороною діяльності фундаменталістської партії "Нахда", інших екстремістських, інтегрістскіх і терористичних мусульманських угруповань.
Основні економічні пріоритети Тунісу на початку XXI століття були визначені курсом керівництва країни на продовження процесу асоціації з Європейським Союзом. Основні зусилля Тунісу в останні роки спрямовані на продовження докорінної модернізації промислової та транспортної інфраструктури, підвищення ефективності сільського господарства, на прискорений розвиток національної економіки, особливо на підвищення її експортного потенціалу та конкурентоспроможності продукції Тунісу на світовому ринку.
Нові відносини Тунісу з країнами Північної Африки, всього арабського світу, з країнами Середземномор'я та Європейського Союзу в повній мірі відповідають інтересам подальшого розвитку економіки сучасного типу в цій країні.
У цьому зв'язку можна відзначити, що в даний час Туніс привертає все більше уваги зарубіжних вчених-істориків, економістів, політологів - з метою визначення шляхів і можливостей ще більш активного залучення потенціалу цієї країни до реалізації планів сталого розвитку міжнародного та регіонального партнерства в регіоні Магрибу та Північної Африки.
Характерно, наприклад, що на початку XXI століття, беручи участь у діяльності Ради Безпеки ООН як непостійного члена, Туніс зміг реалізувати цю діяльність для закріплення своєї репутації авторитетного міжнародного та регіонального партнера. Туніське головування в Раді Безпеки ООН ознаменувалося підвищенням уваги всього міжнародного співтовариства до проблем Африки, інших гострих ситуацій у світі.
ВИСНОВКИ
Отже, категорія «політична система» відтворює політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. Поняття політичної системи дозволяє розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються, насамперед, місцем і роллю самої політики у суспільстві.
Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності (суспільний прогрес, демократія, політичні права й свободи людини, соціальна справедливість, людський вимір політики, всебічний розвиток особи). Звичайно, кількість таких індикаторів можна розширити або ж розкласти їх на складові. Але всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи. Сьогодні політична система суспільств як категорія утвердилася у політичній науці, а теорія політичної системи суспільства є одним з найважливіших напрямів наукових досліджень.
Методи політичної науки — це мережа логічних, теоретичних та емпіричних засобів дослідження, категорій і понять, принципів і підходів, за допомогою яких одержують об'єктивну картину політичної реальності з метою прогнозування, прийняття рішень та вироблення стратегії розвитку суспільства і держави.
Туніс - аграрно-індустріальна країна, що динамічно розвивається. Це невелика арабська держава у Пiвнiчнiй Африцi.
Глава Туніської держави – президент, якого обирають на термін 5 років з правом переобиратися необмежену кількість разів. Президент є головнокомандуючим збройними силами, призначає прем'єр-міністра країни і уряд.
Президент Туніської Республіки - Монсеф Марзукі, який був обраний на пост 12 грудня 2011 р.
Політичну систему Республіки Туніс можна класифікувати наступним чином.
За політичним режимом політичну систему Республіки Туніс відносимо до демократичної політичної системи.
За характером цінностей, політичну систему Республіки Туніс можна віднести до доіндустріальної політичної системи (або частково індустріальної). Системи характеризується досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кількості населення до протилежних традицій. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищують свої повноваження, досить часто беруть під контроль законодавчі функції, відверто втручаються в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені.
За кількістю партій наявних в державі, політичну систему Республіки Туніс відносимо до багатопартійної системи. Існує більше 50 політичних партій.
Отже, Республіка Туніс відіграє особливу роль і займає в багатьох відносинах унікальне місце серед даної групи держав. Сучасний Туніс являє собою яскравий приклад не тільки успішного економічного реформування, а й формування незалежного зовнішньополітичного курсу, що відрізняється по ряду параметрів від політики, що проводиться її найближчими арабськими сусідами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Акофф Р. Л. Планирование будущего корпорации. / Р. Л. Акофф – [общ. ред. и предисл. В. И. Данилова-Данильяна]. – М.: Прогресс, 1985 – 327 с.
Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. / В. М. Бебик. – К.: МАУП, 2003. – 424 с.
Данилов-Данильян В. И. Моделирование: системно-методологический аспект. / Данилов-Данильян В. И., Рыбкин А. А. // Системные исследования. – М., 1982. – С. 182 — 209.
Інформаційне агентство Panafrican. Copyright © 2000 Panafrican News Agency. Distributed by allAfrica.com
Энциклопедия эпистемологии и философии науки. – М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2009. – 1248 с.
Авксентьєва Т.Г., Бакіров В. С., Герасіна Л. М., Довбня О. М., Калиновський В. Б., Литвиненко О. В. Порівняльна політика. Основні політичні системи сучасного світу / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна / Віль Савбанович Бакіров (ред.), Микола Іванович Сазонов (ред.). — Х., 2008. — 576 с.
Картель Н. А. Генетика: Энциклопедический словарь. / Н. А. Картель, Е. Н. Макеева, А. М. Мезенко / Институт генетики и цитологии НАН Беларуси, Белоруский республиканский фонд фундаментальных исследований. – Минск: Тэхнология, 1999. – 448 с.
Клир Дж. Системология. Автоматизация решения системных задач. / Дж. Клир / [пер. с англ. М. А. Зуева]. – М.: Радио и связь, 1990. – 539 с.
Політичні системи та режими зарубіжних країн новітнього часу : прогр. спец. курсу для студ. іст. ф-ту / Д. В. Миколенко ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. - 31 с.
Политическая энциклопедия. В 2 т. Т 1. / Нац. обществ.-науч. фонд; Рук. проекта Г.Ю. Семигин; Науч.-ред. совет: пред. совета Г.Ю. Семигин. – М.: Мысль, 2000. – 750 с.
Политическая энциклопедия. В 2 т. Т 2. / Нац. обществ.-науч. фонд; Рук. проекта Г.Ю. Семигин; Науч.-ред. совет: пред. совета Г.Ю. Семигин. – М.: Мысль, 2000. – 701 с.
Политические системы современности: (Очерки). / [Ф. М. Бурлацький, Г. Н. Манов, В. Г. Каленский и др.; отв. ред. Ф. М. Бурлацкий, В. Е. Чиркин]. – М.: “Наука”, 1978. – 253 с.
Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець [голова], Ю. Шаповал [заст. голови] та ін. – К.: Парламентське видавництво, 2012. – 808 с.
Політологічний словник: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]. / М. Ф. Головатий, О. В. Антонюк (ред.): Міжрегіональна академія управління персоналом. – К.: МАУП, 2005. – 792 с.
Типології політичних систем: основні підходи / О. Фісун // Політ. менеджмент — 2005. — № 5. — С. 39-50. -[Електронний ресурс].- Режим доступу:
http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/handle/123456789/8599/search
Политология: [Учеб. пособ. для студ. вузов]. / [Н. И. Сазонов, А. А. Фисун, В. И. Чигиринов и др; Н. И. Сазонов (ред.-сост.)]. / Харковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков: Фолио, 2001. – 831 с.
Пугачев В. П. Политология: Справочник студента. / В. П. Пугачев. – М.: Филологическое общество “Слово”, 1999. – 576 с.
Проскуріна О. Політико-правові аспекти розвитку інформаційного суспільства в Україні. / О. Проскуріна // Політичний менеджмент. – 2006. – № 3. – С. 62 – 68.
Социология: Энциклопедия / [А. А. Грицианов (сост.), В. И. Абуменко, Б. М. Евелькин, Г. Н. Соколова, О. В. Терещенко]. – Минск: Книжный дом, 2003. – 1312 с.
Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира. / [под ред. В. С. Бакирова, Н. И. Сазонова]. – Х.: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2005. – 592 с.
Шаабан С. Тунис: путь к политическому плюрализму. Курс президента Зина Аль-Абидина Бен Али. М., 1996. 347 c.
Троян С. С. Порівняльні політичні системи сучасності: Навчальний посібник. – К.: НМЦВО, 2003 – 2006 с.
Научная библиотека диссертаций и авторефератов/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/istoricheskie-usloviya-formirovaniya-i-razvitie-vnutrennei-i-vneshnei-politiki-tunisa-v-peri#ixzz2nIklAMuN
Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем. / А. И. Уемов. – М.: Мысль, 1972. – 272 с.
Философский энциклопедический словарь. / [Е. Ф. Губский ( ред. сост.)] – М.: ИНФРА-М, 2005. – 576 с.
Человек и общество (политология) : краткий энциклопедический словарь-справочник. / [отв. ред. Борцов Ю. С., науч. ред. Коротец И. Д.]. – Ростов-на-Дону: Изд-во “Феникс”, 1997. – 608 с.
Шевченко В. О. Універсальний природний цикл. Загальна інформаційно-ентропійна концепція систем, що розвиваються (якісний аспект). / В. О. Шевченко. – К.: Вища школа, 1992. – 171 с.
Almond G. A., Verba S. The civic culture: Political attitudes and democracy in five nation. – Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1963. – 562pp.
Salacuse J. W. Africa South of the Sahara // An Introduction to Law in French-speaking Africa. Vol. 1. Charlottesville, 1969.
Transformation index BTI / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.bti-project.org/index/
حماة الحمى يا حماة الحمى
هلموا هلموا لمجد الزمــن
لقد صرخت في عروقنا الدماء
نموت نموت و يحيا الوطن
لتدو السماوات برعدها
لترم الصواعق نيرانها
إلى عز تونس إلى مجدها
رجال البلاد و شبانها
فلا عاش في تونس من خانها
ولا عاش من ليس من جندها
نموت و نحيا على عهدها
حياة الكرام و موت العظام
ورثنا السواعد بين الأمم
صخورا صخورا كهذا البناء
سواعد يهتز فوقها العلم
نباهي به و يباهي بنا
و فيها كفا للعلى والهمم
و فيها ضمان لنيل المنى
و فيها لأعداء تونس نقم
و فيها لمن سالمونا السلام
إذا الشعب يوما أراد الحياة
فلا بدّ أن يستجيب القدر
ولا بد لليل أن ينجلي
ولا بد للقيد أن ينكســر
