40. Основні принципи контролю знань. Види контролю знань. Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Основні критерії оцінки знань.

Контроль (франц. controle - перевірна) - виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів.

До основних принципів контролю знань належать

Принцип індивідуального характеру контролю передбачає перевірку знань, навичок і вмінь кожного учня, оцінювання успішності з урахуванням його психологічних особливостей.

Принцип об'єктивності вимагає оцінити знання учнів за встановленими нормами та критеріями.

Принцип систематичності - вимога до перевірки та оцінювання успішності учнів, яка передбачає безперервне одержання вчителем інформації про якість засвоєння учнями навчального матеріалу на кожному етапі засвоєння знань (поурочний облік успішності).

Тематична спрямованість - принцип перевірки та оцінювання успішності учнів, який передбачає спрямованість контролю на визначення знань, умінь і навичок з конкретного розділу програми.

Принцип єдності вимог полягає в адекватному порівняльному відображенні якості навчання у різних школах.

Оптимальність - принцип контролю, який передбачає науково обґрунтований вибір найкращого для конкретних умов варіанта завдань, форм і методів контролю та оцінювання результатів навчання за певними критеріями.

Принцип усебічності полягає в урахуванні всіх проявів навчальної діяльності, встановленні зв'язку з усіма видами роботи учнів на уроці.

Для його організації використовують різні види і методи контролю.

Попередній контроль проводять, щоб визначити рівень підготовленості студентів на початку нового навчального року чи періоду. Результати цього контролю суттєво впливають на з'ясування початкової ситуації для подальшої організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, конкретизування, оптимізації та більш цілеспрямованого визначення його змістового компонента, обґрунтування послідовності опрацювання розділів і частин навчальних предметів, визначення основних методів, форм і засобів його проведення та ін.

Поточний контроль спрямований на оперативне виявлення якості засвоєння учнями знань, навичок і вмінь на всіх етапах процесу навчання.

Його використовують учителі у повсякденній навчальній роботі і здійснюють зазвичай у формі систематичних спостережень, усного опитування, письмових робіт, фронтальної бесіди для оперативного оцінювання знань учнів і якості навчально-виховної роботи на уроці.

Періодичний контроль має на меті виявити, наскільки успішно учні оволодівають системою знань, який загальний рівень їх засвоєння щодо сучасних вимог. До нього належать внутрішньошкільна (директорська) та інспекторська перевірки. Внутрішньо-шкільну перевірку здійснює керівництво школи з метою контролю за якістю знань учнів і роботою вчителів, виконанням вимог навчальної програми, станом викладання предметів. 

Підсумковий контроль спрямовано на визначення рівня реалізації завдань, сформульованих у навчальних програмах, планах підготовки та в інших документах, які регламентують навчально-виховний процес. Він охоплює і теоретичну, і практичну підготовку студентів, проводять його, як правило, наприкінці зимового й літнього періодів навчання, під час спеціальних заходів перевірки.

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколиш­ньої дійсності. Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів харак­теризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одини­цях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.

З метою забезпечення об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.

На основі цих орієнтирів виділяється чотири рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються таки­ми показниками:

І рівень — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу — елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вив­чення;

II рівень — середній. Учень відтворює основний нав­чальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зраз­ком, володіє елементарними вміннями навчальної діяль­ності;

III рівень — достатній. Учень знає істотні ознаки по­нять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, воло­діє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види нав­чальної діяльності;

IV рівень — високий. Знання учня є глибокими, міц­ними, узагальненими, системними; учень вміє застосо­вувати знання творчо, його навчальна діяльність має до­слідницький характер, позначена вмінням самостійно оці-нюватирізноманітні життєві ситуації, явища, факти, ви­являти І відстоювати особисту позицію.

При оцінюванні навчальних досягнень учнів мають ураховуватися:

• характеристики відповіді учня: правильність, логічність, обґрунтованість, цілісність;

• якість знань: повнота, глибина, гнучкість, системність, міцність;

• сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

• рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

• досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв'язувати їх, формулювати гіпотези);

• самостійність оцінних суджень.

41. Особистість як об’єкт і суб’єкт навчання. Структура якостей особистості в контексті теорії навчання. Компетенції. Компетентності особистості.

Особистість як об’єкт і суб’єкт навчання

Індивід – людина як представник роду являє собою сукупність фізичного та психічного змісту. Психіка, у свою чергу, має два компоненти: емоції та свідомість.

Свідомість – здатність людини ідеально відтворювати дійсність у мисленні. Свідомість відрізняє від тварин, вона відтворює навколишній світ у мозку людини в мовній, знаковій формі.

Особистість – єдність антропологічних, соціальних та психологічних характеристик людини. Об’єктивне у прояві особистості виявляється в усіх взаємодіях з навколишнім світом, у величезному спектрі різноманітних психічних якостей і властивостей. Суб’єктивно особистість виявляється в усвідомленні людиною існування свого «Я» у світі й суспільстві собі подібних (самосвідомість).

Особистість – це психічна, духовна сутність людини, що проявляється в різноманітних узагальнених системах якостей:

• сукупність соціально значущість властивостей людини;

• система відношень до світу і відносин зі світом, відношення до себе як частини світу;

• система діяльності, виконання соціальних ролей, сукупність поведінкових актів;

• усвідомлення навколишнього світу й себе у світі;

• система потреб;

• сукупність здібностей, творчих спроможностей;

• сукупність реакцій на зовнішні впливи, подразники.

Індивідуальність – особлива, самобутня, властива певному індивіду природна й соціальна своєрідність вираження своїх здібностей і прагнень, особистісних відношень і життєвих смислів.

Душа – це нематеріальна субстанція, що, передбачають, може існувати окремо від тіла, це носій моральної сутності людини.

Особистість – це цілісність, що задана природою і певною соціальною системою. В основі загальної концепції людської особистості  реальна жива людина із плоті і крові, із внутрішні­ми суперечностями і потребами, проте особистість поєд­нує в собі риси не лише індивідуального, неповторного, а й суспільно значущого, загальнолюдського. Тому вона є об’єктом вивчення філософії, психології, педагогіки, соціології та інших наук про людину.

Структура якостей особистості

Темперамент – якості, найбільш обумовлені спадковість; вони пов’язані з індивідуальними особливостями нервової системи людини.

Особливості психічних процесів – це індивідуальний характер відчуттів, сприйняття, уява, увага, пам’ять, мислення, почуттів, волі. Мислительні логічні операції – це способи розумових дій.

Рівень досвіду особистості. Це ЗУНи та якості практичної діяльності.

Направленість особистості. Це соціальні за змістом якості по відношенню людини до світу. Вони регулюють поведінку і є її психологічною основою. Це інтереси, погляди, переконання, соціальні установки, цінності й ціннісні орієнтації, морально-етичні принципи, світогляд.

Потреби. Характер. Здібності.

«Я-концепція»: «Я-актуальне», «Я-потенційне», «Я-ідеальне», «Я-динамічне»  здатність до творчого перетворення себе.

Знання, уміння, навички (матеріал практичного заняття 2). Навченість – рівень і якість знань, умінь, навичок учнів; стан і сформованість реальної навчальної діяльності – уміння вчитися, прийоми самостійного пошуку знань та самоосвіти.

Способи розумових дій. Це способи, якими здійснюється мислення. Навченість – сприйнятливість до навчальних впливів у новій ситуації; це показники темпу та якості засвоєння знань, умінь, навичок; це індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною змісту освіти в процесі навчання.

Самовдрядні механізми особистості. Людина проявляє себе як складна самоврядна система.

Здібності – якості особистості, які забезпечують успішність і продуктивність тієї чи іншої діяльності. Кожній потребі відповідають свої здібності. Усвідомлення людиною своїх здібностей, наявність певного позитивного досвіду використання здібностей багато в чому визначають вибір нею поведінки, впливають на життєдіяльність.

Естетичні й моральні якості особистості. Емоційно-вольова сфера.

Емоції людини відображають навколишній світ у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. Відчуття краси. Здатність бачити й розуміти прекрасне в житті. Емпатія. Чутливість. Духовність.

Воля. Рішучість. Активність. Самостійність.

Моральні, загальнолюдські цінності.

Дієво-практична сфера особистості. Сукупність узагальнено необхідних умінь, здібностей, якостей, що забезпечують успішність практичної діяльності людини. Трудові вміння й навички характеризують рівень досягнутого людиною трудового досвіду, ступінь майстерності у професійній сфері.

Сфера творчих якостей особистості

Творчість – діяльність в області мистецтв, конструювання, створення й реалізації нового, у тому числі пізнання.

Креативність – здатність до творчості.

Вікові та індивідуальні особливості особистості

Компетентності особистості

Діяльнісний підхід відповідно до психологічних теорій діяльності передбачає навчання (здобуття знань, умінь, навичок, оволодіння способами розумових дій) шляхом активного включення кожного учня в пізнавальну діяльність, у самонавчання, взаємонавчання, інтерактивне навчання. Це навчання в дії, у практичних кроках. Результатом застосування діяльнісного підходу є не лише знання, уміння й навички та оволодіння способами розумових дій, але й досвід діяльності, що є основою компетентності. Рівень знань є дозвільним підґрунтям діяльності, яка, у свою чергу, є кроком до рівня буття (компетентності).

Компетенції  відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма (вимога) до освітньої підготовки учня, необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері, тобто соціально закріплений результат.

Результатом набуття компетенції є компетентність, яка на відміну від компетенції передбачає особистісну характеристику.

Компетентність у навчанні – набу­та характеристика особистості, що сприяє успіш­ному входженню молодої людини в життя сучас­ного суспільства.