Принципи управління системою освіти (демократизація, гуманізація, інтеграція). Громадсько-державний характер управління освітою. Децентралізація системи управління освітою.
Принципи управління освітою.
Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання основних принципів управління.
Принцип державотворення розкривається в тому, що функціонування усіх закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.
Принцип науковості передбачає врахування під чаї організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, знання методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук.
Принцип демократизації полягає в тому, що, вирішуючи проблеми діяльності закладу освіти, керівник має зважати на думку членів педагогічного та учнівського колективів, батьків, громадськості, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників закладу освіти.
Принцип гуманізації потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція — учителі, учні, батьки; учителі — учні, батьки; учителі — учителі; учні — учні; учнівські лідери — рядові вихованці; батьки — діти. Загалом, принцип передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами.
Принцип цілеспрямованості потребує чіткого перспективного і щоденного планування всіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його можливостей.
Принцип компетентності ставить вимогу, згідно з якою всі працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, загальну ерудицію, сумлінно виконувати службові обов'язки.
Принцип оптимізації полягає у створенні в закладі освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.
Принцип ініціативи й активності передбачає наявність цих якостей у керівника закладу освіти та створення умов для здійснення творчих пошуків усіма педагогами.
Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків означає систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивну оцінку її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.
Професійні функції педагогічної діяльності. Основні види професійної діяльності. Структурні компоненти педагогічної діяльності як системи. Види педагогічної діяльності та відповідні їм педагогічні дії.
Структура педагогічної діяльності
Суб’єкт – педагог.
Зміст діяльності – формування й розвиток особистості учня.
Засоби – методи й засоби навчання й виховання, сама особистість педагога.
Продукт (результат) – духовні цінності: освіченість, вихованість особистості.
Професійні функції педагогічної діяльності
Освіта – процес і результат цілісного становлення особистості (фізичного, інтелектуального, духовного), що здійснюється через залучення її до культури. Освіта продовжується все життя людини і включає в себе самоосвіту. Але повноцінна освіта людини, як правило, здійснюється у цілісному процесі навчання й виховання, яким керують та управляють досвідчені наставники.
Виховання – цілеспрямований педагогічний процес, що створює умови для розвитку й цілісного становлення особистості; формування внутрішнього, духовного світу людини (потреб, інтереси, погляди, переконання, ціннісні орієнтації, світогляд, якості особистості, ціннісне ставлення до світу й до самого себе. Виховання здійснюється як у процесі навчання, так і через організацію педагогом позанавчальної виховної діяльності та створення особливого виховного середовища в закладі освіти та поза ним.
Навчання – провідний засіб виховання й освіти особистості. Це спільна діяльність того, хто вчить, і того, хто вчиться, спрямована на освіту особистості шляхом організації засвоєння нею системи знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного відношення до світу.
Соціалізація являє собою процес і результат залучення особистості до системи соціальних відношень, соціальну практику в цілому; засвоєння й відтворення людиною соціального досвіду. Соціалізація включає в себе дві складові:
соціальна адаптація – пристосування особистості до соціальних умов;
індивідуалізація (відокремлення) – усвідомлення особистістю своєї неповторності, індивідуальності, внутрішньої свободи й незалежності, можливості бути самим собою й реалізувати свій творчий потенціал, що забезпечує готовність до перетворення цих умов.
Самовизначення – провідний механізм соціалізації в сучасних умовах.
Культурно-гуманістична функція забезпечує становлення дитини як людини культури, яке визначає її успішний розвиток та соціалізацію.
Охорона життя, здоров’я, соціальний захист. Учні ростуть і формуються, і тому іноді не можуть протидіяти тиску навколишнього середовища. Необхідно:
регулювати навчальні навантаження;
ураховувати можливості дитячого організму;
ураховувати індивідуальні особливості учнів;
захищати від свавілля дорослих, які дозволяють собі повністю розпоряджатися долею дітей;
усвідомлювати та дотримувати права й свободи учнів відповідно до законів України, Конвенції про права дитини;
забезпечувати охорону здоров’я й життя учнів в освітньому процесі;
забезпечувати захист від негативних впливів навколишнього природного й соціального середовища.
Основні види професійної діяльності
Основні напрямки та зміст діяльності педагога визначені кваліфікаційною характеристикою випускника за спеціальністю «учитель», представленою в Державному стандарті вищої професійної освіти.
Викладацька діяльність. Організація процесу навчання, управління пізнавальною діяльністю учнів. Учіння виступає провідною, смислоутворюючою діяльністю. Без неї або при її низькій результативності процес навчання неможливий, а діяльність учителя не має сенсу.
Виховна діяльність, або виховна робота – вид педагогічної діяльності, що включає в себе два напрямки: організацію виховного середовища й управління різними позаурочними видами діяльності школярів. Учитель у школі зазвичай виконує функцію класного керівника, основними завданнями якого є: педагогічна допомога й підтримка індивідуального розвитку особистості, створення дитячого колективу як середовища, у якому росте й розвивається дитина.
Соціально-педагогічна діяльність учителя спрямована на соціалізацію дитини та її соціальний захист. Вона здійснюється як в умовах школи, так і через взаємодію педагога з батьками учнів і громадськими організаціями, що виконують функцію соціального виховання дітей і підлітків. Виховання відбувається не лише через педагогічний вплив, але й завдяки чинникам непередбачуваним, стихійним: масова комунікація, соціальне середовище, мікросередовище кожної особистості. Гармонізація й координація різноманітних педагогічних впливів, створення максимально сприятливих умов для розвитку дитини – провідне завдання вчителя як соціального педагога.
Культурно-просвітницька діяльність педагога полягає в залученні учнів до культури: в ознайомленні їх з досягненнями в різних сферах культури суспільства, у розвитку їх культурних інтересів і потреб.
Корекційно-розвивальна діяльність полягає у виявленні й виправленні недоліків у розвиткові особистості учня, у допомозі йому в успішному засвоєнні шкільної програми й адекватної інтеграції в соціум. Змістом корекційно-розвивальної діяльності педагога є диференціація навчання й виховання дітей з недоліками в розвитку й відхиленнями в поведінці.
Науково-методична діяльність забезпечує організацію всіх інших її видів і реалізацію провідних професійних функцій педагога. Її зміст складають: засвоєння вчителем сучасних теорій і технологій виховання й навчання, розробка на їх основі своїх власних підходів, змісту, способів організації навчально-виховного процесу й оформлення їх у навчально-методичній документації та науково-методичних роботах
Будь-яка діяльність, в основі якої взаємодія з іншими людьми, спрямована на організацію їх власної діяльності, є управлінською діяльністю. Педагог має бути готовий до організації різних видів діяльності школярів.
Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.