
- •Виховання як процес. Специфіка процесу виховання. Структура процесу виховання. Суспільна роль процесу виховання. Внутрішні та зовнішні суперечності процесу виховання.
- •Гуманістична природа педагогічної діяльності. Творчий характер праці вчителя. Рівні педагогічної творчості. Соціальна місія педагога.
- •Загальна характеристика методів організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки. Громадська думка як метод виховання.
- •Загальна характеристика методів стимулювання діяльності й поведінки. Гра як метод виховання. Змагання як метод виховання.
- •Загальна характеристика методів формування свідомості особистості. Лекція як метод виховання. Дискусійні методи виховання (диспут, дискусія).
- •Загальні педагогічні здібності. Сутність професійної компетентності педагога. Вимоги до теоретичної та практичної готовності педагога.
- •Закономірності виховання. Принципи виховання.
- •Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії. Техніки взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення. Прийоми педагогічної взаємодії.
- •Індивідуальний стиль педагогічної діяльності вчителя. Загальна та професійна культура педагога.
- •Нормативно-правове та інформаційне забезпечення управління освітніми системами.
- •Освітні рівні. Освітньо-кваліфікаційні рівні.
- •Особистість учителя як інструмент впливу в педагогічній взаємодії. Увага й уява вчителя. Способи комунікативного впливу. Стратегії взаємодії у спілкуванні.
- •Педагогіка як наука. Педагогічний процес як система. Етапи педагогічного процесу.
- •Педагогічна майстерність сучасного вчителя. Професійна компетентність. Рівні педагогічної майстерності. Критерії майстерності педагога.
- •Педагогічний менеджмент (школознавство). Система управління освітою України. Основні принципи управління сучасною школою. Система освіти України відповідно зо Закону «Про освіту».
- •Поняття «педагогічно занедбані діти». Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей. Етапи деформування особистості. Перевиховання. Функції перевиховання.
- •Принципи управління системою освіти (демократизація, гуманізація, інтеграція). Громадсько-державний характер управління освітою. Децентралізація системи управління освітою.
- •Професійно-педагогічна направленість і педагогічне покликання вчителя. Професійна етика сучасного вчителя. Педагогічний такт сучасного вчителя.
- •Стилі педагогічного спілкування. Конфлікт у педагогічній взаємодії. Правила оптимізації педагогічної взаємодії.
- •Структура системи освіти України. Загальна середня освіта. Професійні школи. Школи нового типу. Вищі навчальні заклади ііі-іv рівнів акредитації.
- •Урок як навчальний діалог учителя з учнями. Характеристики уроку, який будується на ґрунті діалогічної взаємодії вчителя з учнями. Елементи технології уроку-діалогу.
- •Функціонально-рольове та особистісно орієнтоване спілкування вчителя. Педагогічне спілкування як діалог. Критерії діалогічного педагогічного спілкування.
- •Державний і шкільний компоненти змісту освіти в загальноосвітніх навчальних закладах. Компоненти змісту навчальних предметів.
- •Дидактика як наука та навчальна дисципліна. Мета й завдання дидактики. Об’єкт і предмет дидактики. Основні функції дидактики. Основна проблема дидактики.
- •Зв’язок дидактики з іншими дисциплінами. Основні категорії дидактики.
- •Категорії дидактики
- •Зміст освіти, його основні компоненти. Удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі. Види освіти, особливості повноцінних знань.
- •Зовнішні та внутрішні закономірності теорії навчання. Закономірності пізнавального розвитку особистості.
- •Закономірності процесу навчання враховують і закономірності пізнавального розвитку особистості:
- •Методи навчання за типом пізнавальної діяльності учнів. Методи навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань.
- •4. Підручники і посібники
- •Наочні методи навчання: сутність і зміст. Практичні методи навчання: сутність і зміст.
- •Основні принципи контролю знань. Види контролю знань. Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Основні критерії оцінки знань.
- •Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.
- •Підготовка вчителя до уроку, самоаналіз його результатів.
- •Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
- •Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів.
- •Поняття про метод і прийом у дидактиці. Словесні методи навчання: сутність і зміст.
- •Поняття про форми та форми організації навчання. Характеристика форм навчання. Форми організації навчання.
- •Принцип активності. Принцип мотивації. Принцип емоційності. Принцип проблемності.
- •Принципи навчання як дидактична категорія. Принцип доступності. Принцип свідомості. Принцип індивідуального підходу.
- •Принципи навчання як дидактична категорія. Принцип міцності. Принцип ґрунтовності. Принцип науковості.
- •Принципи навчання як дидактична категорія. Принцип систематичності. Принцип послідовності. Принцип зв’язку теорії з практикою.
- •Проблема вибору методів навчання. Засоби навчання, їх характеристика.
- •Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення.
- •Суть і завдання контролю у навчальному процесі. Контроль, перевірка, оцінювання, оцінка, облік. Спільне й відмінне у змісті понять. Об’єкти та функції контролю.
- •Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків.
- •Урок комплексного застосування знань, умінь і навичок. Комбінований урок.
- •Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок.
Поняття «педагогічно занедбані діти». Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей. Етапи деформування особистості. Перевиховання. Функції перевиховання.
Поняття «педагогічно занедбані діти»
Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.
Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.
Таким особам властиві:
неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
нерозвиненість соціально-політичних потреб;
прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;
нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;
спотворені естетичні потреби;
нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;
брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;
обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;
приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.
За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:
Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну, їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.
Педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.
Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.
Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені
судом до виправно-трудових колоній.
Перевиховання педагогічно занедбаних дітей є важким завданням, яке людство по-різному намагалось вирішити впродовж своєї історії.
Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:
Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки.
Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.
Недостатній виховний рівень роботи в загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.); ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо.
Перевиховання — процес досить складний і тривалий, ґрунтується на загальних принципах виховання і виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.
У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі принципи: зв'язку перевиховання з цікавою продуктивною працею; організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця; опори на позитивні якості виховуваного й позитивний соціальний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою системою вимог; єдності і систематичності педагогічних впливів; індивідуального підходу до неї; гуманного, об'єктивного ставлення до дитини у процесі її перевиховання; стриманості, розважливості, недопустимості афективної поведінки педагога.
У виховній практиці важливими є упереджувальні заходи, які дають змогу запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням соціальних передумов для попередження їх появи.
У процесі подолання «моральної хвороби» окремих дітей виділяють кілька етапів:
Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовили, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного в поведінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.
Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний керівник спільно з вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у цьому процесі кожного вихователя.
Цілеспрямована педагогічна діяльність. Передбачає реалізацію планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни у поведінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи.
Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види. Професіональне та непрофесіональне педагогічне спілкування. Поліфункціональність педагогічного спілкування. Суб’єкт-суб’єктний характер педагогічного спілкування, його основні ознаки.
Отже, педагогічне спілку вання як професійно етичний феномен потребує від учителя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками Професіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності дитини Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємо дія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних висловлювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вчителя, і до навчання Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких учнів триває впродовж багатьох років Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.
Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним5. Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктно-му ґрунті є: 1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.
2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визна вати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні мірку вання, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.
3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпе реживають.
4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.