1. Виховання як процес. Специфіка процесу виховання. Структура процесу виховання. Суспільна роль процесу виховання. Внутрішні та зовнішні суперечності процесу виховання.

Виховання – це:

• Соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості;

• Процес, що веде до якісних змін у духовному, фізичному станах особистості;

• Управління розвитком особистості;

• Пед. Взаємодія всіх суб’єктів і об’єктів пед. Процесу

• Розвивальна діяльність.

Специфіка виховного процесу.

Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди переконання і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання властиве і розмаїття завдань та напрямів. їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність.

Структура процесу виховання

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки

2. Формування почуттів

3. Формування переконань

4. Формування умінь і навичок поведінки

Суспільна роль. Суспільство як соц. об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу – катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти.

Внутрішні суперечності:

1. Між необмеженими можливостями розвитку людини і обмеженими умовами соц. життя

2. Між зростаючими соц. значущими завданнями, які потрібно вирішувати дитині і можливостями, що обмежують її дії

3. Між зовнішніми впливами і завданнями виховання

Зовнішні суперечності:

1. Невідповідність між виховним впливом школи і сім’ї

2. Зіткнення організаційного впливу школи зі стихійним впливом оточенням

3. Між окремими впливами вчителів, які працюють в одному класі

4. Між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життєдіяльності

2. Гуманістична природа педагогічної діяльності. Творчий характер праці вчителя. Рівні педагогічної творчості. Соціальна місія педагога.

Гуманістична природа педагогічної діяльності

Зміст і цілі педагогічної діяльності спрямовані на вирощування кращого в людині, розкриття його потенціалу, що надає їй гуманістичного характеру (людинотвірного). Однак гуманна ціль обертається в реальній педагогічній практиці протилежністю, коли вчитель, орієнтуючись на майбутнє дитини, забуває про сьогодення.

Актуальні (базові) потреби людини:

• потреба в безпеці;

• потреба в приналежності й любові;

• потреба у визнанні;

• потреба в самоактуалізації та самореалізації (визнання свого особистісного потенціалу; реалізація цього потенціалу не лише в майбутньому, але й у теперішньому.

Гуманістична природа праці вчителя вимагає створення умов, за яких дитина не лише готується до життя, але й жила повноцінно, розв’язуючи свої проблеми й задовольняючи свої актуальні потреби.

Гуманістична природа педагогічної діяльності виявляється лише в гуманній праці самого вчителя, у його педагогічній позиції, у тих засобах і методах, які він обирає для здійснення своєї діяльності.

Гуманістичний потенціал педагогічної діяльності полягає ще й у тому, що вона створює можливості для розвитку й особистісного зростання самого вчителя, задоволення його власних базових потреб.

Основні характеристики професійної діяльності, що впливають на вибір професії:

• зміст професійної діяльності та обумовлені ним можливості самореалізації особистості (відповідність інтересам і здібностям, творчість у праці, можливість самовдосконалення);

• суспільна значущість праці, що визначається її результатами та наслідками (корисність для людей і суспільства);

• суспільна оцінка трудової діяльності людини, соціальний статус професії (повага оточуючих, суспільне визнання);

• режим та умови праці: соціально-економічні (характер праці, оплата, інші види винагороди за працю); морально-психологічні (можливості міжособистісного спілкування, досягнення успіхів, професійне зростання) тощо.

Творчий характер праці вчителя

Творчий характер педагогічної діяльності пов’язаний з її гуманістичною природою, що спонукає вчителя до постійного пошуку й рішення складних педагогічних задач. Тому творчий потенціал педагога багато в чому залежить від ступеня його креативності – здатності створювати нове, оригінальне, приймати нестандартні рішення.

Рівні педагогічної творчості:

1. Репродуктивний – рівень відтворення готових рекомендацій, засвоєння того, що створено іншими.

2. Рівень оптимізації, що характеризується умілим вибором і доцільним поєднанням відомих методів і форм навчання.

3. Евристичний рівень – пошук нового, збагачення відомого своїми власними знахідками.

4. Дослідницький, особистісно самостійний – педагог сам продукує ідеї й конструює педагогічний процес, створює нові способи педагогічної діяльності, які відповідають його творчій індивідуальності.

Педагогічна творчість – це способи творчої самореалізації особистості, це процес розгортання та прояву універсальних здібностей і сутнісних сил педагога.

Творчий пошук і творче ставлення до справи є нормою, без якої педагогічна діяльність не може здійснюватися повноцінно. Креативне відношення до світу й до самого себе є умовою творчої діяльності. Самореалізація педагога може здійснюватися двома шляхами: 1) прогресивним, творчим, що спрямовує його діяльність на творення себе, саморозвиток; 2) регресивним, що веде до заспокоєності, самовдоволення, ілюзії невичерпності минулого досвіду, до відсутності прагнення до руху вперед.

Праця тільки тоді стає істинно творчою, коли по відношенню до неї поєднуються: 1) заінтересованість, захопленість працею; 2) почуття обов’язку, відповідальності перед суспільством.

Творчий характер педагогічної діяльності створює передумови для задоволення морально-психологічної потреби вчителя в досягненні успіху, професійно-особистісному зростанні, який вимірюється не стільки кар’єрним зростанням, скільки рухом до вищого рівня майстерності й життєвої мудрості, отже, набуття внутрішньої цілісності, реалізації свого людського призначення.

Соціальна місія педагога

Педагогічна діяльність виконує найважливішу твірну соціальну функцію: у процесі її формується й розвивається не лише конкретна особистість, але й визначається майбутнє країни, забезпечується її культурний і виробничий потенціал. Прогностичний характер педагогічної діяльності визначає поліфонізм її цілей, орієнтованих і на сьогоднішні потреби особистості й суспільства, і на майбутнє, на готовність випускників до адаптації до умов соціального життя, до перетворення цих умов. Ш.А. Амонашвілі називав «основною проблемою виховання» те, що вчитель живе в сучасності, а будує майбутнє.

Діяльність учителя багато в чому залежить від соціально-економічного розвитку суспільства. Але це не дає права вчителеві виправдовувати свою бездіяльність посиланням на об’єктивні труднощі. Школа може й повинна вирішувати не лише педагогічні, але й соціальні проблеми, інакше неможливо очікувати змін у суспільному розвиткові, оскільки всі вони – передусім результат зміни у свідомості людей. Громадянська позиція вчителя – передумова розвитку педагогічної творчості, росту педагогічної відповідальності, активності, сміливості у прийнятті педагогічних рішень.