44. Образотворче мистецтво України в другій половині XVII – XVIII ст. Стильові і жанрові особливості.

В образотворчому мистецтві другої пол. XVII — XVIII ст. знаходили відображення патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам'ятках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями. В Україні утворюються нові художні осередки: жовківська школа художників, чернігівська, новгород-сіверська та ін. Визначними художниками XVII ст. були Ф.Сенькович, М.Пстрахнович, С.Корунка, І.Руткович. Одним із найпопулярніших жанрів мистецтва XVII ст. став портрет. Залежно від призначення його створювали за різними композиційними схемами. Портрети малювали з натури або посмертно. Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяльність Лаврської іконописної майстерні. Значні успіхи у розвитку українського графічного мистецтва пов'язані з творчістю художників О. та Л.Тарасевичів, І.Щирського. В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скульптура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву у Львові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан. Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий План. Українське мистецтво поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами українського живопису були Д.Левицький, А.Лосенко, В.Боровиковський. Поряд із творами митців тоді набули поширення народні картини із зображенням легендарного козака Мамая. З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане декоративно-ужиткове мистецтво — один з важливих видів художньої культури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис. У побуті українських селян широко використовувалися художні тканини. Колір і характер малюнка у кожній місцевості були різними. Неоднаковими були й орнаментальні композиції та кольорове вирішення виробів. Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними — рослинним (Полтавщина), геометричним (Буковина, Гуцульщина) — орнаментами. Одним з найбільш поширених видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю. Для вишивок Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, на київських, полтавських, чернігівських переважає рослинний орнамент. Різними за образним і орнаментальним рисунком, мотивами були кролевецькі, богуславські, волинські, прикарпатські рушники.

45. Церковне життя в Україні у XVII – XVIII ст.

46. Політична культура і політико-правова свідомість українського народу в період Гетьманщини.

47. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів в Росії.

З появою на Україні бароко , впливом візантійської, більш розвиненої культури, а також виникненням сприятливих для духовного розвитку умов, рівень українського мистецтва почав стрімко підніматися вгору. Період XVI-XVII століття можна сміливо назвати впливом розвиненої української культури на дещо відсталу російську. Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький , Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.

У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. К.Розумовський зібрав 2.300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу. Стефан Яворський – українець, випускник Києво-Могилянської Академії, богослов, філософ, поет. Став митрополитом Рязанським і Муромським, президентом Синоду Православної російської церкви, протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.

Феофан Прокопович-- український богослов, поет, математик, філософ, ректор Київської академії, архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент». 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.