
- •Розділ 1. Теоретичне дослідження проблеми соціально-економічного та правового забезпечення людей похилого віку та інвалідів
- •1.1. Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус
- •1.2. Поняття соціального обслуговування, його форми та види
- •1.3. Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку
- •Висновки до 1 розділу
- •Розділ 2. Організація діяльності та фінансування соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів на прикладі «здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»
- •2.1. Обслуговування громадян похилого віку в будинках-інтернатах та територіальних центрах
- •2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарній установі «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»
- •2.3. Організація соціального обслуговування через відділення соціальної допомоги вдома
- •Висновки до 2 розділу
- •Висновки
- •Список використаної літератури
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….....................2
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ
Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус……….5
Поняття соціального обслуговування, його форми та види…………………………………………………………………………..…….8
Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку……….13
ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ……………………………..…………….17
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ НА ПРИКЛАДІ «ЗДОЛБУНІВСЬКОГО ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ».
2.1.Соціальне обслуговування громадян похилого віку в територіальному центрі .……………………………………………………..19
2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарній установі «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»…….…………………………………………………………………...22
2.3. Організація соціального обслуговування через відділення соціальної допомоги вдома…………………...…..……………………………..31
ВИСНОВКИ ДО 2. РОЗДІЛУ……………………...…………………...34
ВИСНОВКИ…………………..………………………………………….36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………..………38
ДОДАТКИ………………………………………………………………..42
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У сучасному розвиненому суспільстві довголіття стає нормою життя, причому основна проблема полягає в якості довголіття. У людини, в міру старіння, змінюється не тільки його стан здоров'я, а й відбувається певна переорієнтація життєвих інтересів, потреб, змінюється соціальний статус у суспільстві, сім'ї. До старості людина набуває цілий ряд захворювань, переважно хронічного перебігу з частими загостреннями, тому особи похилого та старечого віку відчувають підвищену потребу в медичній та соціальній допомозі. У зв'язку з цим у суспільстві досить актуальною є проблема надання соціальної допомоги, підтримки літнім і інвалідам, яка здійснюється за допомогою соціального обслуговування.
Соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів - це діяльність органів соціального захисту населення по наданню передбачених нормативними актами соціальних послуг вказаним громадянам. Воно включає в себе сукупність соціальних послуг (догляд, організацію харчування, сприяння в отриманні медико-правової, соціально-психологічної і натуральних видів допомоги, допомоги в професійній підготовці, працевлаштуванні, організації дозвілля, сприяння в організації ритуальних послуг та ін.), що надається громадянам похилого віку та інвалідам в дома або в установах соціального обслуговування незалежно від форм власності.
Наша країна з початку 90-х років встала на самостійний шлях розвитку, радикально змінюється її політичний устрій, економічна система, соціальна структура, духовне життя. Орієнтирами на цьому нелегкому шляху є положення нової Конституції, прийнятої 28 червня 1996 року. В ній вказано, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” [1,с.1]. Найвищою соціальною цінністю в країні проголошена людина, її честь та гідність, недоторканість і безпека. Громадяни нашої держави мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. В Конституції вказані також конкретні шляхи підтримки державою громадян і груп населення, що потребують соціального захисту і допомоги для гідного їх життя.
Сьогодні соціальна політика держави зорієнтована на реалізацію конституційних вимог щодо пенсіонерів, інвалідів, учасників бойових дій, ветеранів війни та праці, створення їм сприятливих умов для повноцінної діяльності, освіти, праці, лікування, побуту, культури, спорту та реалізації своїх потенційних можливостей в усіх сферах суспільного життя. Багато громадян з перелічених категорій потребують соціального обслуговування та соціального захисту в цілому.
Система соціального обслуговування в нашій країні знаходиться на початковій стадії: визначаються його види, головні завдання, функції, принципи, які повинні дотримуватися в процесі обслуговування, органи, що його здійснюватимуть в подальшому. А тому дуже важливим є питання правових основ соціального обслуговування.
Сьогодні збільшується кількість осіб, які потребують соціального обслуговування. В Україні не достатньо сформована нормативна база в цій сфері. Отже, тему дослідження, а саме: «Соціально-економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів» вважаю актуальною та такою, що потребує вивчення та аналізу. Адже, соціальне обслуговування, крім того, що передбачає надання різних видів послуг – це уважне й турботливе спостереження за іншими, вміння увійти в світ їх переживань. Воно допомагає людині пристосуватися до того чи іншого середовища, пристосування до якого без сторонньої допомоги значно утруднене, а інколи неможливе.
Мета роботи - вивчити особливості соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів.
Об’єкт дослідження – економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів.
Предмет дослідження – Організація соціального обслуговування громадян в « Здолбунівському інтернаті для людей похилого віку та інвалідів.
Завдання роботи:
Проаналізувати актуальність дослідження проблеми людей похилого віку та інвалідів.
Розглянути форми та види соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів.
Зробити аналіз діяльності установи соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів міста Здолбунів.
Проаналізувати нормативну та правову базу.
Методи дослідження: теоретичні методи дослідження, (аналіз, порівняння, теоретичний аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, узагальнення отриманих результатів). Практичні (вивчення результатів діяльності соціальних працівників).
Теоретичне значення - Провести аналіз соціально-економічного та правового захисту людей похилого віку та інвалідів.
Практичне значення - полягає в розробці нових технологій соціальної роботи з літніми людьми, з метою впровадження в роботу майбутніх соціальних працівників.
Структура дослідження: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Розділ 1. Теоретичне дослідження проблеми соціально-економічного та правового забезпечення людей похилого віку та інвалідів
1.1. Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус
Відповідно до ст.10 Закону України від 16 грудня 1993 року “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.
Інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травми або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності та до потреби в соціальному захисті [12с.542]. Юридичне значення має належність до дітей-інвалідів віком до 16 років та інвалідів І і ІІ групи.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До них належать: а) учасники бойових дій; б) інваліди війни; в) учасники війни. Їх визначення та перелік дано в статтях 4-11 Закону України від 22 жовтня 1993 року “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, постраждалих осіб поділив на дві групи: а) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; б) потерпілих від Чорнобильської катастрофи, тобто громадян і в тому числі дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всіх потерпілих поділено на чотири категорії. Юридичне значення має належність до перших трьох категорій, що вказані у статті 14 вказаного Закону.
За загальним правилом ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років - жінки і 40 років - чоловіки) і вийшли на пенсію. В окремих випадках встановлений пільговий (понижений) вік для ветеранів праці (ст.6 Закону “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”) [2].
Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями “За відвагу”, а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років. Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави.
До числа одиноких відносяться громадяни, які не мають працездатних родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати, а саме: 1) одинокі непрацюючі громадяни, які досягли пенсійного віку, передбаченого законодавством України, в тому числі громадяни, пенсії яким призначені на пільгових умовах, із зниженням пенсійного віку та за статтею 14 Закону “Про пенсійне забезпечення” незалежно від віку; 2) одинокі непрацюючі громадяни, які визнані інвалідами І або ІІ групи; 3) сім’ї, що складаються із одиноких непрацюючих громадян, які досягли пенсійного віку, встановленого законодавством України, або визнані інвалідами І чи ІІ групи [3].
Статус громадян похилого віку пов’язаний з віком, а статус інваліда - зі станом здоров’я. Під обмеженням життєдіяльності особи розуміють повну або часткову втрату особою здатності або можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, навчатись і займатись трудовою діяльністю [33].
У нормативних актах вживається два терміни: “дитина-інвалід” і “інвалід з дитинства”. Їх змішувати не можна. Дитина-інвалід - це особа віком до 16 років, яка ЛКК дитячого лікувально-профілактичного закладу відповідно до переліку медичних показань визнана дитиною-інвалідом. Інвалід з дитинства - це особа старша 16 років, якій органом медико-соціальної експертизи встановлена одна з трьох груп інвалідності, що є наслідком уроджених дефектів або хвороб чи травм, що трапилися в дитячому віці.
Критерії визначення інвалідності передбачені Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України 28 грудня 1991 року.
Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю а своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі.
Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, через які особи не потребують постійного догляду чи допомоги, але вони призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.