4. Етапи створення та розвитку національної системи стандартизації.

Вже через місяць після проголошення незалежності України, 23-го вересня 1991 року, Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Питання Державного комітету України по стандартизації, метрології та якості продукції" №223, якою встановлювалося, що правонаступником колишнього Українського республіканського управління Держстандарту СРСР є Державний комітет України по стандартизації, метрології та якості продукції (Держстандарт України).

Створення Держстандарту України на базі республікансь­кого управління Держстандарту СРСР поклало початок роз­витку національної системи стандартизації України.

Виходячи з необхідності стандартизації для забезпечення взає­мозамінності продукції, а також її важливості в усуненні технічних бар'єрів у торгово-економічному та науково-технічному співробіт­ництві, 13 березня 1992 р. глави урядів країн СНД підписали "Угоду про проведення погодженої політики в галузі стан­дартизації, метрології та сертифікації"". Угодою передбачено:

- використання діючих стандартів ГОСТ як міждержавних;

- збереження абревіатури ГОСТ у нових міждержавних стан­дартах;

- використання та розвиток основних положень діючих систем стандартизації та метрології;

- проведення робіт з сертифікації на основі загальних орга­нізаційно-методичних положень;

- визнання існуючих державних еталонів одиниць фізичних ве­личин як міждержавних.

Обов'язки центрального органу виконавчої влади у сфері стандар­тизації до 1 жовтня 2002 р. виконував Держстандарт України. У зв'язку з проведеною структурною реорганізацією зараз він має назву Дер­жавний комітет з питань технічного регулювання та спожив­чої політики (Держспоживстандарт) і є спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності.

Рисунок 1 – Структура органів та служб Держспоживстандарту України

У сфері стандартизації Держспоживстандарт виконує такі ос­новні функції:

- забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандар­тизації;

- вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національ­них стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стан­дартами;

- бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламен­тів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

- встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх по­значення, класифікацію та іншими ознаками, кодування та реєст­рацію;

- співпрацює з міжнародними організаціями з стандартизації та вживає заходи щодо виконання відповідних зобов'язань;

- формує програму робіт з стандартизації та координує її реа­лізацію;

- приймає.рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

- організовує створення і ведення національного фонду норма­тивних документів та національного центру міжнародної інформа­ційної мережі Світової організації торгівлі ISONET WTO, а також організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Організаційна структура включає Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), науково-дослідні інститути (НДІ) і територіальні органи (ЦСМС) системи Держспоживстандарту України, підрозділи (служби) стандартизації органів державної влади, а також головні й базові організації з проблем стандартизації та технічні комітети в галузях промисловості (рис. 1).

У структурі Держспоживстандарту України нараховується 35 центрів метрології та сертифікації з яких 26 обласних серед них і Білоцерківський центр метрології та сертифікації.