31. Висвітліть «українське питання» в європейській політиці напередодні Першої Світової війни.

У першій світовій війні назва «Україна» використовувалася лише як загальнонаціональна назва території українського народу. Території, які становлять сучасну Україну, входили до складу Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорської імперії (Закарпаття, Галичина, Буковина).

Україна в силу свого геополітичного становища потрапила в епіцентр світових інтересів і процесів. Обидві коаліції, що готувались, а потім вели світову війну (Антанта і Троїстий - згодом Четвірний союз) прагнули досягти мети значною мірою за рахунок українських земель, українського народу.

Короче говоря, все Украину хотели, и вся она была такая выгодная, и вся прям блестела, как драгоценность в глазах стран. Антанта и Троистый союз хотели ее заполучить из-за родючих земель, много ресурсов, и людей….вот так.

31. Визначте у чому полягала своєрідність політичної обстановки в Україні після повалення самодержавства у 1917 р.?

Після революції 1917 було поновлено самодержавство, і у Російській імперії 2 березня 1917 р. було утворено Тимчасовий уряд, головою там був Г. Львовий. Україна так подивилася на все це діло, і думає, а чому б і нам таку не зробити. Ну і на цьому настояло товариство українських поступовців: Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський, Є. Чикаленко й соціал-демократи В. Винниченко та С. Петлюра. 4 березня 1917 р. у Києві було створено національний орган державної влади — Українську Центральну раду. До неї увійшли також представники інших політичні» партій,     православного     духівництва, культосвітніх, студентських, кооперативних, військових та інших організацій. Центральна рада обрала виконавчий комітет, який дістав назву Малої ради.

Очолив Центральну раду М. Грушевський

Він виступив проти відродження української державності ( пидрила такая )

Ну і відбувся своєрідний бум! Справа в тому, що після проголошення самодержавності почали активно утворюватися нові і нові партії ( Наприкінці 1917 їх налічувалося близько 300)

Всім подобалася Центральна Рада, адже вона вимагала від Тимчасового уряду національно-територіальної автономії в складі Росії і відродження й розвитку культури українського народу. (Влітку 1917 р. до Ради входило 822 члени.)

31. Назвіть та проаналізуйте етапи українського державотворення 1917-1920 рр.

Постановка проблеми. Період влади Директорії був найбільш тривалим і, можливо, найскладнішим в історії української національної державності 1917-1920 рр..    У результаті приходу до влади Директорії було відновлено попередню назву держави (УНР) і форму державного устрою (республіканську). Хоча, як слушно зауважують науковці, сам факт відновлення УНР не був офіційно проголошений Директорією, а читався з її повної назви - «,Директорія Української Народної Республіки» На відміну від Центральної Ради і Гетьманату, які спиралися на певні програми, Директорія керувалася здебільшого загальними гаслами.    Період перебування Директорії при владі був часом її злетів і падінь. Перші тижні владарювання Директорії були водночас і періодом її найвищого тріумфу. На початку грудня 1918 р. армія УНР контролювала майже всю територію України, було чимало зроблено з розбудови основних засад державного ладу й суспільно-економічної політики. Лише наприкінці 1918 - у першій половині січня 1919 р. нова влада видала 16 законів: про місцеве врядування, Генеральний суд, землю, скасування гетьманських законів, державну українську мову, призов молоді до війська, матеріальну допомогу вчителям, автокефалію української православної церкви тощо Проте вже через півтора місяця, коли армія УНР змушена була під ударами збройних формувань радянської (більшовицької) Росії залишити українську столицю, виявилися певні ознаки занепаду Директорії. Умовно з цього моменту для неї розпочинається період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки, нескінченних переїздів (Вінниця - Проскурів - Рівне - Станіслав - Кам’янець-Подільський), періодичних реорганізацій уряду (урядовий кабінет змінював свій склад шість разів) та кардинальних змін офіційної політичної лінії.     У зазначеному контексті основні тенденції розвитку національної української державності впродовж майже дворічного існування «другої» УНР найвиразніше виявляли себе крізь призму двох хронологічних етапів. Часовий відтинок від листопада 1918 до серпня 1919 р. в пошуках стратегії державотворення характеризувався великим компромісом, сформульованим як трудовий принцип державотворення. Лідери Директорії УНР в цей період коливалися між соціалістичними і загальнодемократичними гаслами, але в межах соціалістичної орієнтації на трудовий народ та радянські форми влади. У результаті компромісу було обрано третій шлях: на місцях передбачалося створити Ради, а в центрі - скликати Конгрес трудового народу. Найвиразніше така позиція була відображена у першому програмному документі Директорії, що мав програмний характер, - її Декларації (26 грудня 1918 р.). Від серпня 1919 до листопада 1920р. спостерігаються певні сталі тенденції розвитку української державності, які, хоч і не мали чітко окреслених форм, вже не змінювалися до останніх днів УНР.      Слід також додати, що процес розбудови національної державності в добу Директорії УНР відбувався у надзвичайно складних міжнародних та внутрішньополітичних умовах. Зокрема, в період існування «другої» УНР військово-політична ситуація в Україні ускладнювалася частковим загарбанням сусідніми державами українських етнічних земель. Зокрема, Буковина була захоплена Румунією (листопад 1918 р.), Західна Волинь і Галичина загарбані Польщею (травень-липень 1919 р.), а Закарпаття окупували румунські й чеські війська (липень 1919 р.). Окрім того, з листопада 1918 до квітня 1919 р. ряд південноукраїнських міст утримували війська Франції, Англії, Греції. На півдні України, на північних і північно-східних кордонах УНР з’явилися війська радянської Росії, які, не визнаючи Україну суверенною державою після анулювання Брестської угоди, захопили впродовж січня-квітня 1919 р. більшу частину території УНР. Влітку 1919 р. активний наступ Добровольчої армії генерала А. Денікіна призвів до заміни радянського режиму окупаційною «білою» владою. За Директорією залишилися окремі райони Волині й Поділля. З листопада 1919 р. російські радянські (більшовицькі) війська при підтримці «червоних» партизан і селянської армії Н. Махна витіснили денікінців з більшої частини України. У травні 1920 р. польська армія спільно з союзними збройними силами УНР перейшла в наступ і увійшла до Києва. Проте за місяць (12 червня) російські більшовицькі війська знову захопили Київ і до серпня 1920 р. повернули собі більшу частину Правобережної України. Тим часом, Крим і вся Таврія перебували під контролем «білого» генерала П. Врангеля.    Висновок. Приходу Директорії до влади сприяла народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, а головно, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабнуча армія, міжнародна ізоляція та втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.