16. Закони і принципи розвитку навчального закладу.

Технологія управління розвитком освітньої організації запозичена із виробни­чого та соціального менеджменту. Провідна роль у розви­тку організації належить керівникові.

Закон переходу кількісних змін у якісні. Процеси перетворень в освітній установі починаються, як правило, як поодинокі, локальні, окремі, не пов'язані між собою. Це ж стосується і педагогічної творчості окремих педагогів. Згодом перетворення охоплюють певні навчальні блоки, ланки діяльності, групи педагогів, або в цілому всю навчально-виховну систему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чітко прослідковується в закладах освіти, які розвиваються.

Яскравим проявом закону боротьби та єдності протилежного є процес впро­вадження нововведень, які руйнують старі норми, традиції та створюють нові, що викликає суперечливі почуття та дії майже в усіх учасників навчально-виховного процесу. З одного боку, наявне усвідомлення необхідності, доціль­ності змін, оновлення, а з іншого — не бажання щось змінювати у звичному режимі роботи, змісті навчального матеріалу, стосунках із колегами та студе­нтами тощо.

Закон заперечення заперечуваного реалізується передусім через удосконален­ня навчально-виховного процесу, під час якого нове формується, засвоюється, але на ґрунті старого.

Засвідчує проблеми розвитку освітньої установи дарвінівська тріада принци­пів: мінливості, спадковості та відбору.

Мінливість — це основа, джерело різних підходів до розвитку навчального закладу. Цей принцип стимулює руйнування попереднього одноманітного змісту форм, методів організації навчально-виховного процесу, низьковартісного управління закладом освіти.

Принцип спадковості знаходить прояв у «просіюванні» минулого, відборі цінного, ефективного, що може працювати за нових умов. Збереження окремих прогресивних традицій, передового досвіду сприяє ефективному розвитку нового.

Фактор відбору змушує заклад освіти відмовлятися від неефективного, дозво­ляє адаптуватись до нового середовища чи замовлення на освіту, вимагає постійно тримати в полі зору свій імідж та систему цінностей.

Управління навчальним закладом — це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш високий якісний рівень.

Управління розвитком освітнього закладу — це вид управлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режим розвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.

17. Стратегічне управління навчальним закладом. Види і шляхи досягнення стратегій.

Стратегія менеджменту забезпечує основу для управління в цілому та для здійснення основних функцій: аналізу, планування, організації, контролю, регулю­вання.

Стратегія менеджменту — це масштабні прогнози щодо реалізації місії (при­значення) організації та досягнення цілей. Серцевиною стратегічного управління є стратегічне планування, основне завдання якого полягає у забезпеченні розвит­ку організації. Розвиток організації досягається через інноваційні процеси та якісні зміни.

До основних компонентів стратегічного управління слід віднести:

• усвідомлення організаційних стратегій,

• адаптацію до зовнішнього середовища,

• внутрішню координацію діяльності та зусиль.

Сутність стратегічного управління полягає у визначенні перспектив, цілей та шляхів їх досягнення. Стратегічне управління в освіті — це сукупність рішень і дій щодо визначення пріоритетних напрямків розвитку закладу освіти. Стратегія управління реалізується через програму розвитку, яка і забезпечує досягнення місії та цілей школи.

Місія — це загальна мета організації, у якій чітко визначена причина її існування та призначення. Місія зумовлює статус та пріоритетні напрями діяльності.

З визначення місії організації розпочинається процес стратегічного управління .

На основі місії організації формуються її цілі. Цей процес має назву цілеутворення, або цілепокладання, декомпозиції мети.

У теорії сучасного менеджменту виокремлюються певні вимоги до цілеутво­рення:

1. Цілі повинні бути реалістичними, гнучкими, мати реальні строки виконання, передбачати вимірювання результатів діяльності.

2. Кожну мету слід розробляти з точки зору результату, а не процесу діяльності.

3. Необхідно чітко визначати умови та фактори, від яких залежать цілі.

4. Перевіряти, регулювати процес реалізації загальної мети необхідно і в цілому, і через досягнення конкретних цілей.