
- •1. Історія становлення системи управління освітою.
- •2. Сутність, специфіка, основні поняття освітнього менеджменту. Напрями підготовки менеджерів в освіті.
- •3. Закономірності, принципи і фактори управління.
- •4. Сутність поняття “методи управління”. Система методів освітнього менеджменту за в.М.Колпаковим.
- •5. Основні підходи до управління закладами освіти
- •6. Програмно-цільовий підхід до управління.
- •7. Типи управлінської діяльності за в.А.Безпальком.
- •8. Організація як функція управління. Зміст та структура.
- •Складові функції організації
- •9. Організаційні структури управління. Лінійна структура управління.
- •Переваги лінійної структури:
- •10. Організаційні структури управління. Функціональна структура управління
- •11. Організаційні структури управління. Лінійно-функціональна структура управління.
- •12. Організаційні структури управління. Адаптивна структура управління.
- •13. Організаційно-педагогічні методи управління.
- •14. Концептуальна основа управління.
- •15. Процес декомпозиції мети.
- •16. Закони і принципи розвитку навчального закладу.
- •17. Стратегічне управління навчальним закладом. Види і шляхи досягнення стратегій.
- •Види та шляхи досягнення стратегій
- •18. Структурно-функціональні компоненти управлінської діяльності.
- •19. Модель професійної компетентності сучасного керівника навчального закладу.
- •20. Вимоги до керівника закладу освіти.
- •21. Система знань та вмінь керівника навчального закладу.
- •22. Типи лідерів-керівників.
- •23. Характеристика основних стилів керівництва.
- •Теорія ситуативного лідерства ф. Фідлера
- •24. Оцінювання рівня професійної компетентності керівника.
- •25. Річний план роботи директора школи. Алгоритм його аналізу і оцінки.
- •26. Структурування річного плану роботи школи.
- •29. Зміст та етапи прийняття управлінських рішень.
- •30. Контроль як функції управління.
- •31. Планування контролю. Типи та форми контролю.
- •Типи та форми контролю:
- •32. Об'єкти та предмети внутрішньошкільного контролю.
- •33. Етапи контролю як циклічного процесу.
- •34. Моделювання та планування системи контролю.
- •35. Основні способи перевірки діяльності вчителів
- •36. Основи управління інноваційними процесами в навчально-виховному закладі.
- •37. Види та напрями комунікацій в шкільній системі.
- •38. Здійснення інвестицій в освітню діяльність.
- •39. Зміст, основні функції ділового спілкування.
- •40. Стилі та структура ділового спілкування.
- •41. Риторичний інструментарій впливу.
- •42. Невербальні засоби спілкування.
- •43. Бар’єри спілкування. Правила використання проксеміки.
- •44. Організація робочих місць і зон спілкування.
- •45. Способи переконання.
- •46. Правила переконання співрозмовника.
6. Програмно-цільовий підхід до управління.
Підхід до управління за цілями відомий ще з часів Аристотеля. Цей підхід відпрацьований та перевірений на ефективність в управлінні виробничою сферою. Проте в управлінні педагогічними системами він почав впроваджуватися лише у 90-ті роки.
Для цільового підходу головне, щоб досягалась мета, сформульована в колективі, яка спрямована на розв'язування актуальних проблем закладу освіти, виражає спільне прагнення, передбачає досягнення прогнозованих результатів.
У 60-ті роки на заході виникло програмне управління, як реакція на недосконалість розробки перспективних планів. Сутність цього підходу полягала у тому щоб підходити до планування стратегій розвитку як цілісної системи дій.
Поєднання двох підходів (цільового та програмного) дає новий ефективний результат програмно-цільового управління, сутність якого полягає у досягненні стратегічних завдань через відповідні цільові програми розвитку. Програмно-цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей і завдань, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів (кадри, час, фінанси і т. д.) та досягнення максимально значущих кінцевих результатів.
7. Типи управлінської діяльності за в.А.Безпальком.
1. Розімкнуте управління (управління невтручання, характерний для ліберального керівника) – передбачає здійснення контролю за кінцевим результатом:
- локомотив (сам тягне свої справи);
- жебрак (годує обіцянками і не виконує їх).
2. Замкнуте управління - керівник втручається в хід навчального процесу. Рольові позиції:
- командир (повага до підлеглих)
- пастух (зневага до колег)
3. Мішаний тип – передбачає турботливе ставлення до підлеглих і водночас високу вимогливість до них.
- рівний серед рівних (партнерські стосунки)
- лідер (керівник з досвідом, якого поважають за його авторитет).
8. Організація як функція управління. Зміст та структура.
Організація як функція управління забезпечує упорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної та правової сторін діяльності й націлена на упорядкування діяльності керівника та виконавців. Оскільки всю роботу виконують люди, така функція управління, як організація, дає можливість визначити, хто саме буде виконувати кожне конкретне завдання з великі кількості завдань та які для цього необхідні засоби.
Через організаційну діяльність, через розподіл, об'єднання завдань та компетенцій має цілеспрямовано проводитись управління відносинами в кожній організації. Організація — це засіб досягнення цілей організації.
Організація — це функція управління, сутність якої полягає у визначенні місця і ролі кожного члена колективу в досягненні мети.
Організація може розглядатися у двох аспектах:
1. Функціональний — розподіл обсягу роботи між конкретними підрозділами.
2. Соціально-психологічний — організація взаємозв'язку окремих підрозділів
між рівнями повноважень та відповідальності.
В основу другого аспекту організації покладено один із фундаментальних термінів теорії управління — делегування – передачу знань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Відповідальність — це зобов'язаність вирішувати поставлені завдання та відповідати за якість їх виконання. З керівника не знімається відповідальність за невиконане завдання, якщо з цим завданням не впорався підлеглий.
Відповідальність особи за виконання завдань не може здійснюватися без повноважень щодо використання необхідних ресурсів.
Повноваження — обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання нових завдань.