6. Програмно-цільовий підхід до управління.

Підхід до управління за цілями відомий ще з часів Аристотеля. Цей підхід відпрацьований та перевірений на ефективність в управлінні виробничою сферою. Проте в управлінні педагогічними системами він почав впроваджуватися лише у 90-ті роки.

Для цільового підходу головне, щоб досягалась мета, сформульована в колективі, яка спрямована на розв'язування актуальних проблем закладу освіти, виражає спільне прагнення, передбачає досягнення прогнозованих результатів.

У 60-ті роки на заході виникло програмне управління, як реакція на недосконалість розробки перспективних планів. Сутність цього підходу полягала у тому щоб підходити до планування стратегій розвитку як цілісної системи дій.

Поєднання двох підходів (цільового та програмного) дає новий ефективний результат програмно-цільового управління, сутність якого полягає у досягненні стратегічних завдань через відповідні цільові програми розвитку. Програмно-цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей і завдань, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів (кадри, час, фінанси і т. д.) та досягнення максимально значущих кінцевих результатів.

7. Типи управлінської діяльності за в.А.Безпальком.

1. Розімкнуте управління (управління невтручання, характерний для ліберального керівника) – передбачає здійснення контролю за кінцевим результатом:

- локомотив (сам тягне свої справи);

- жебрак (годує обіцянками і не виконує їх).

2. Замкнуте управління - керівник втручається в хід навчального процесу. Рольові позиції:

- командир (повага до підлеглих)

- пастух (зневага до колег)

3. Мішаний тип – передбачає турботливе ставлення до підлеглих і водночас високу вимогливість до них.

- рівний серед рівних (партнерські стосунки)

- лідер (керівник з досвідом, якого поважають за його авторитет).

8. Організація як функція управління. Зміст та структура.

Організація як функція управління забезпечує упорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної та правової сторін діяльності й націлена на упорядкування діяльності керівника та виконавців. Оскільки всю роботу виконують люди, така функція управління, як організація, дає можливість визначити, хто саме буде виконувати кожне конкретне завдання з великі кількості завдань та які для цього необхідні засоби.

Через організаційну діяльність, через розподіл, об'єднання завдань та компетенцій має цілеспрямовано проводитись управління відносинами в кожній організації. Організація — це засіб досягнення цілей організації.

Організація — це функція управління, сутність якої полягає у визначенні місця і ролі кожного члена колективу в досягненні мети.

Організація може розглядатися у двох аспектах:

1. Функціональний — розподіл обсягу роботи між конкретними підрозділами.

2. Соціально-психологічний — організація взаємозв'язку окремих підрозділів

між рівнями повноважень та відповідальності.

В основу другого аспекту організації покладено один із фундаментальних термінів теорії управління — делегування – передачу знань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Відповідальність — це зобов'язаність вирішувати поставлені завдання та відповідати за якість їх виконання. З керівника не знімається відповідальність за невиконане завдання, якщо з цим завданням не впорався підлеглий.

Відповідальність особи за виконання завдань не може здійснюватися без повноважень щодо використання необхідних ресурсів.

Повноваження — обмежене право використовувати ресурси організації та спря­мовувати зусилля деяких її співробітників на виконання нових завдань.