22. Типи лідерів-керівників.

Керівників поділяють на такі типи:

1. Трансакційний – ставить перед собою і колективом завдання, які легко вирішує, втручається в навчальний процес. Ідеальний тип.

2. Харизматичний – той, що веде до успіху інших.

3. Сервісний – гарно оформлене приміщення хвилює його більше, ніж навчально-виховний процес.

4. Інтерактивний – все виконують інші.

5. Адміністративно-орієнтований – той, пріоритетом діяльності якого є сам процес.

6. Освітньо-орієнтований – той, який більше націлений на виконання своїх обов’язків щодо організації навчально-виховного процесу.

23. Характеристика основних стилів керівництва.

Стиль керівництва — це система методів, прийомів і засобів, які домінують в управлінській діяльності менеджера освіти, а також індивідуальні особливості їх вибору та застосування.

Індивідуальні стилі лідерства (типологія Р.Блейка ІДж.Моутона)

Вибір індивідуального стилю управління колективом є одним із най­важливіших завдань для керівника, менеджера. Типологія Р.Блейка і Дж.Моутона включає п'ять основних стилів управління.

Це одна із найбільш відомих типологій, що має назву «координатна сітка управління».

В основу покладено два орієнтири керівника: орієнтація на людей, орієнтація на процес.

1. Стиль «пасивного управління» (1/1) означає відсутність філософії управління та керівництво за умови докладання мінімальних зусиль, спрямоване на підтримання міжособистісних стосунків, що склалися, та виконання виробничих завдань.

2. Стиль «управління командою», або мотиваційний (9/9) вважається найбільш ефективним, оскільки виконання робочих завдань будується на спільних зусиллях членів організації.

3. Стиль «управління заміським клубом», або «турботливий» (1/9) передбачає, що основний акцент робиться на потребах співробіт­ників, а не на результаті праці.

4. Стиль «адміністративний» або «той, що заснований на повноваженнях» (9/1) характеризується орієнтацією менеджменту тільки на ефективність операцій.

5. Стиль «серединного управління» (5/5) передбачає однакову увагу як до співробітників, так і до виробни­чих проблем.

Кожний із цих стилів пов'язаний із такими характеристиками, як управління та контроль, завдання організації, стосунки керівник — підлеглі, вплив стилю управління на творчість і зміни, врегулювання кон­фліктів, відданість справі та організації, розвиток персоналу.

Теорія ситуативного лідерства ф. Фідлера

Теорія Фідлера — одна з перших досить продуктивних спроб побудувати систему, за допомогою якої можна поєднати стилі управління та організаційні ситуації.

Згідно із цією теорією стиль управління визначається за допомогою шкали «СНП» (співробітник, якому надається найменше переваг).

Шкала «СНП» являє собою сітку поведінкових переваг керівника і скла­дається з 16 прикметників (8 антонімічних пар), що розташовані по протилежні боки від 8-бальної шкали.

Якщо керівник, описуючи співробітника, якому надається найменше переваг, використовує прикметники з позитивним значенням, вважаєть­ся, що він орієнтований на стосунки (турботливий керівник, що пова­жає почуття інших людей).

І навпаки, якщо керівник використовує пе­реважно прикметники з негативним значенням, прийнято вважати, що він надає перевагу виконанню виробничих завдань.