Україна і зміна політичного курсу всесоюзної комуністичної партії більшовикі (вкп(б))

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії. 

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу. 

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами». 

1929 р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя. 

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР. 

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича. 

1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора. 

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ 

У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію. 

У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію. 

1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму». 

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни. 

Завдання індустріалізації: 

- здобуття техніко-економічної незалежності СРСР; - перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу; - зміцнення оборонного потенціалу країни; - підвищення технічної бази сільського господарства. 

Джерела індустріалізації: 

- перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства; - експорт сировини та продовольства; - залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси); - «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання); - використання примусової праці політв’язнів. 

Труднощі та особливості індустріалізації: 

- можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування; - перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» – важкої промисловості); - нестача кваліфікованих кадрів; - форсовані темпи; - жорстка централізація економіки, директивне господарювання; - «споживчий аскетизм» населення. 

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років. 

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і керується економічними законами ринку. 

Результати перших п’ятирічок 

Перша п’ятирічка (1928-1932 рр.): 

- форсований ривок у розвитку важкої промисловості; - створення енергетичної бази; - розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську); - ліквідація безробіття; - розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів); - розгортання соціалістичного змагання; - запровадження карткової системи. 

Соціалістичні змагання (соцзмагання) – різноманітні заходи підвищення продуктивності праці засновані не на матеріальній зацікавленості, а на моральній свідомості. Наприклад, між заводами влаштовувалися змагання, хто більше виробу продукції. Робітники вимушені були працювати понад норму безкоштовно, щоб перемогти в змаганнях. 

Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками, що індивідуально видаються державою населенню.

 Друга п’ятирічка (1933-1938 рр.): 

- подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% на рік); - будівництво нових підприємств – Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.; - розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1935 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля; - скасування карткової системи (1935 р.); - апогей соціалістичного змагання. 

Наслідки індустріалізації: 

- перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну; - збільшення промислового потенціалу в 7 разів; - залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%); - виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо); - здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації; - низький життєвий рівень населення; - ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки. 

Промисловість України напередодні Другої світової війни 

- збільшення асигнувань на оборону; - збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики; - введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 – червень 1941 р.); - встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни.