Історія України. Тема 21. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці хviii – у першій половині хіх ст.

Дата публікації 12.02.2013 | Автор Tutor

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

Адміністративно-територіальний поділ наддніпрянської україни

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Регіони	Генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори)	Губернії (очолювали губернатори, призначалися царем)
Південно-Західний край (Правобережжя)	Київське	Київська, Волинська, Подільська
Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина	Малоросійське	Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835р. – Харківська)
Новоросія (Південь)	Новоросійсько-Бессарабське	Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805р. – Херсонська)

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну Україну – Південно-Західним краєм, а південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

Соціально-економічний розвиток наддніпрянської україни

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

- панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі; – посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти; – запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день; – панщина становила 4-6 днів на тиждень; – витіснення селян на неродючі землі; – державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави; – примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою; – запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

- у с/г України починають використовувати найману працю; – інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо; – подекуди використовується с/г техніка; – зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

- 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот. 

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

- початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування; – формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва); – тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи(перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині); - використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.

 Торгівля: 

1. Внутрішня торгівля:

- внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.); – вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор; – завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд; – розвивався чумацький промисел.

2.Зовнішня торгівля:

- здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь; – Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор); – імпортувала товари розкоші, машини тощо.