Тимчасове зміцнення київської русі правління князя володимира мономаха (1113 – 1125) правління князя мстислава великого (1125 – 1132)

Після смерті Святополка у 1113 р. на великокнязівський київський престол був запрошений переяславський князь Володимир Мономах. Прізвище Мономах Володимир отримав від своєї матері, яка була дочкою Візантійського імператора.

Володимир Мономах припинив князівські чвари, підкорив собі більшу частину колишньої Київської держави, повернув втрачений авторитет Русі на міжнародній арені. Вдало воював з половцями. Він мав широкі зв’язки із західноєвропейськими монархами. Мономах вніс нові доповнення в «Руську Правду», а також залишив після себе «Повчання дітям», у якому радив своїм дітям як управляти державою та досягти суспільного благополуччя на основі християнських цінностей. За часи правління Мономаха вперше в Києві був побудований міст через р. Дніпро.

Після смерті Володимира Мономаха у 1125 р. в Києві править його старший син Мстислав Великий. Мстислав продовжував політику батька, однак після його смерті у 1132 р. Київська держава остаточно розпалася на окремі частини.

Феодальна роздробленість русі

Феодалізм – це такий суспільно-економічний лад, коли землевласник дає землю за службу іншим.

Феодал – землевласник, який дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.

Феодальна роздробленість – поділ середньовічної держави на окремі самостійні феодальні володіння.

Остаточна феодальна роздробленість Русі починається після смерті Мстислава в 1132 р.

Причини роздробленості:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. 2. Зростання великого феодального землеволодіння. 3. Військова та політична самостійність великих феодалів. 4. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. 5. Посилення нападів степових кочівників. 6. Економічна самостійність великих феодалів. Панування натурального господарства.

Натуральне господарство – це таке господарство, в якому виробляється все необхідне для життя і споживається, а торгівля майже не розвивається.

 З ХІІ ст. Київська держава розпалася на кілька окремих, самостійних князівств. На території сучасної України утворюється Київське, Чернігівське, Переяславське, Тмутараканське, Волинське й Галицьке князівства. Починаючи з кінця ХІІ ст. разом з назвою Русь для позначення південних земель Київської держави вживається назва Україна. Уперше назва Україна з’являється в Київському літописі в 1187 р.

 У Київському князівстві з 1139 р. йшла запекла боротьба за київський престол. Часто мінялися князі: за 100 років (з 1146 р. по 1246 р.) 24 князі мінялися 47 разів.Титул Великого київського князя став чисто номінальним. Через усобиці між князями на Русь знову почали нападати половці. Але все-таки Київ залишався центром торгівлі, культури, мистецтва й церковного життя.

З появою на півночі колишньої Київської Русі Володимиро-Суздальського князівства завершився політичний і етнічний поділ двох народів – українського й російського. Тепер їхні шляхи розходяться.

У 1169 р. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Довгорукого, із військом напав на Київ. Воїни князя знищили більшу частину населення Києва, пограбували й спалили храми, жінок забрали в рабство. У результаті Київ утрачає своє центральне значення посеред міст Русі, а титул Великого князя переходить до м. Владимира (Великий князь Владимирський).

Чернігівське князівство вело важку боротьбу з половцями. Велика битва з половцями, що відбулася в 1185 р. під керівництвом князя Ігоря Новгород – Сіверського, стала сюжетом відомого епосу «Слово о полку Ігоревім». Імовірно, «Слово о полку Ігоревім» було написано в 1187 р.

 Князівства колишньої Русі поступово стали ділитися на ще менші князівства. Князі постійно воювали один з одним і в цю боротьбу часто втручалися половці.