Соціально-психологічна адаптація в житті підлітка

Наукова та практична актуальність цієї проблеми полягає в тому, що сучасне суспільство зацікавлене зберегти і поліпшити здоров'я людини. Тому вивчення механізмів і закономірностей адаптації людини в різноманітних виробничих і соціальних умовах на різних рівнях набуває в даний час фундаментальне значення.

У період всього життя людини - з моменту народження і до самої смерті - його безперервно супроводжує процес адаптації. Цей процес нероздільний з самим поняттям "життя": уявляємо життя без адаптації, так само як і адаптація не існує поза життєвого циклу живого організму. Адаптація особистості особливо молодої людини в суспільстві постійних змін утруднена, людина не встигає за стрімким перебігом подій. Розширюється сфера дезадаптації. Молоді люди змушені орієнтуватися на окремі, хоча і важливі життєві перспективи; змінюються життєві цінності. Юність вважається дуже важливим періодом в психосоциальном розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з різними соціальними вимогами і новими ролями, що і становить істота завдання, яка пред'являється людині в цьому віковому періоді. У віці 12 - 17 років особливо гостро виявляються, акцентуються деякі властивості характеру. Такі акцентуації, не будучи самі по собі патологічними, тим не менш підвищують можливість психічних травм і відхилень від норм поведінки.

Адаптація є властивістю будь-якого живого організму. Однак людина - це не просто живий організм, а перш за все складна біосоціальна система. Тому при розгляді проблем адаптації людини доцільно виділити три функціональних рівня: фізіологічний, психічний і соціальний. Вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі "індивідуум-середовище", в ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, відіграє психічна адаптація.

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні "оперативного спокою"), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається неповною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, який (процес) дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поведінки, вимог середовища.

Психологічний зміст адаптації або її корисність для соціалізуючого суб'єкта може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності чи скороченні термінів соціального навчання, коли спираючись на громадський або груповий досвід, людина позбавляється від необхідності проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки . Можливо, що причиною адаптації є і її корисність для групи, яка зацікавлена ​​у збереженні своєї чисельності, а також стабільності психологічної структури. Для цього група заохочує і підкріплює такі форми поведінки людини, які не суперечать її нормам і традиціям. Чи діє одна з названих причин або їх сукупність або існують інші детермінанти процесу соціальної адаптації в психології та соціології, поки емпірично не встановлено. Можна розсудити лише гіпотетично, стверджуючи, що причиною соціальної адаптації є корисність адаптивних змін для самого суб'єкта або групи, до складу якої він входить. Ефективність психічної адаптації прямо залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях в сімейній чи виробничій сфері, утрудненнях у будівництві неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективному соціальній взаємодії. Також з адаптацією прямо пов'язаний аналіз факторів певного середовища або оточення, оцінка особистісних якостей оточуючих як чинника залучає в переважній більшості випадків поєднувалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактора відразливого - з її порушеннями.

Сьогодні викликає побоювання рівень здоров'я дітей і зростання проявів соціальної дезадаптації. Постійно збільшується кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, зростає кількість дітей, залучених у злочинну діяльність, збільшується дитяча проституція, наркоманія, алкоголізм. Багато дітей опиняються в асоціальному, найчастіше кримінальному середовищі. Особливу тривогу викликає збільшення кількості бездоглядних та безпритульних дітей, дітей зі шкільної та соціальною дезадаптацією, висока злочинність неповнолітніх.

Адаптація у своєму психологічному аспекті передбачає пристосування людини як особистості до існування в конкретному суспільстві відповідно до його вимог і власними потребами, мотивами та інтересами.

Проблема адаптації дітей із соціально неблагополучних сімей до суспільства є однією з найважливіших, оскільки саме від благополучності протікання адаптації багато в чому залежить успішність подальшого становлення особистості дитини.

У роботі були використані такі психодіагностичні методики:

1.Методика дослідження соціальної адаптованості

2. Тест « Вивчення особистісної адаптованості школярів»

3. Анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації в адаптації Н.Лусканової

4. Анкета «Молодь і протиправна поведінка»

5. Визначення схильності до адиктивної, агресивної,деліквентної поведінки (А. Н. Орел)

Методики, що застосовуються в роботі, було визначено цілями і завданнями дослідження.

Базою для проведення дослідження стосовно заявленої проблемної ситуації виступили учні 10 класу школи – інтернат ім.. Т.Г.Шевченка м. Херсона.