Методи вивчення робочого часу

Робочий час - це час, впродовж якого працівники повинні виконувати доручену їм роботу відповідно до трудового договору, посадової інструкції, правил внутрішнього розпорядку.

Нормування праці - це:встановлення міри витрат праці на виконання певного обсягу

Нормування праці - це складова організації праці та вироб­ництва і реалізації послуг, важлива ланка технологічної й органі­заційної підготовки виробничого процесу, оперативного управління ним, невід'ємна частина менеджменту й соціально-трудових відносин.

Норма часу - це регламентований термін, необхідний для виробництва одиниці продукції (послуг), виконання тієї чи іншої роботи одним або групою виконавців відповідної кваліфікації у певних органиаційно-технічних умовах.

Норма виробітку - це кількість продукції (послуг), яка повинна бути вироблена за одиницю часу працівниками відповідної кваліфі­кації в умовах ефективного використання всіх засобів виробництва, раціональної організації праці.

Норма чисельності - це чисельність працівників конкретної професії і кваліфікації, необхідна для виконання визначеного обсягу робіт.

На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення її продуктивності та визначають потребу в кадрах. За допомогою нор­мування узгоджується взаємодія підрозділів підприємства, досяга­ється синхронізація роботи на різних робочих місцях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Встановлюють норму в людино-хвилинах, людино-годинах або людино-днях, яка містить такі елементи:

© норму підготовчо-завершального часу;

© норму основного та допоміжного часу;

© норму часу на організаційно-технічне обслуговування устат­кування й інших виробничих об 'єктів; перерви, обумовлені тех­нологією й організацією виробництва; особисті потреби.

Норми праці на підприємстві можна використовувати для визначення трудомісткості окремих видів послуг і відповідних витрат праці для виконання виробничої програми.

Отже, нормування праці с засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

Нормування праці набуває також великого значення і як засіб скорочення витрат праці, зниження собівартості послуг, підвищення продуктивності праці тощо.

Завданням нормування праці є: визначення трудомісткості робіт і необхідної для їхнього виконання чисельності працівників.

До нормування управлінської праці висувають такі вимоги:

• встановлення науково обгрунтованої системи нормування праці;

• розширення сфери застосування нормування праці;

• удосконалення норм і нормативів на основі досягнень науко­вої організації праці;

>зниження витрат праці на розробку нормативних матеріалів. Для нормування управлінської праці застосовують розрахункові

(аналітичні) та дослідницькі методи (рис. 10.3).

Розробка науково обгрунтованих норм управлінської праці доз­воляє:

>• об 'єктиено оцінити працю кожного працівника апарату уп­равління; ефективніше використовувати матеріальні стимули;

>раціоналізувати процеси розподілу та кооперації праці; > розробляти прогресивні управлінські технології;

У удосконалювати методи роботи апарату управління.

З урахуванням специфіки праці виділяють такі види норм:

• управлінські норми (чисельність працівників, якими найбільш ефективно спроможний управляти керівник) - для керівників;

норми чисельності (типові структури апарату управління), тобто чисельність працівників, необхідна для повного та якісного виконання робіт у певних організаційно-технічних умовах. - для фахівців;

• норми часу й обслуговування (визначаються залежно від тру­домісткості робіт) - для технічних виконавців.

Методи нормування управлінських робіт:

• метод аналогів: нормативи витрат часу встановлюють за аналогією з передовими організаціями;

• методи прямого нормування: застосовують для визначення нормативів циклічних повторюваних робіт;

З метою вдосконалення організації праці потрібно аналізувати витрати робочого часу, застосовуючи такі методи:

• порівняння фактичних витрат часу по кожному виду робіт з нормативами;

• хронометражу;

• спрощених спостережень;

• фотографії робочого часу.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва й управління ним;

• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіоло­ гічної обгрунтованості норм;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

Виробнича операція - це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним працівником або групою працівників на одному робочому місці.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

У Трудовий рух - це зміна положення тіла людини для вико­нання певної операційної функції.

У Трудова дія - сукупність трудових рухів, які виконуютьсябез перерви при незмінних предметах і засобах праці.

У Трудовий прийом - сукупність трудових дій, що викону­ються з використанням засобів праці та становлять техно­логічно завершену частину виробничої операції.

об'єктами нор­мування можуть бути:

■=> обсяг роботи в певному періоді;

■=> зона обслуговування;

■=> чисельність персоналу.

До непродуктивної роботи належить усунення недоліків, які виникли з вини працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом. Вона включає підготовчо-завершальну й оперативну роботу та обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконують певні зав­дання на початку та наприкінці робочого дня відповідно до постав­лених завдань.

Оперативна робота - це безпосереднє виконання завдання. Час, витрачений на неї (Т^р.*), складається з часу виконання основних (Т_оч) і допоміжних (Г_д) робіт

Витрати робочого часу поділяють на нормовані та ненормовані. До нормованих належать необхідні для певних конкретних умов ви­трати основного та допоміжного часу, часу на обслуговування робо­чого місця, часу на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час.

Найбільш поширеними на підприємствах прийомами дослі­дження трудових процесів є:

© хронометраж;

© фотографія робочого часу;

© фотохронометраж.

Фактичні витрати часу вимірюють за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі прийоми дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

© підготовка до спостереження:

© проведення спостереження;

© опрацювання даних;

© аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо вдоскона­лення організації праці.

Хронометраж - це спостереження і вимір витрат робочого часу на здійснення операції або її циклів. Безпосереднім його об'єктом є оперативний або підготовчо-завершальний час. У результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції.

Виділяють три способи проведення хронометражу:

© безперервний (за поточним часом); вибірковий; цикловий.

. Відбірковий спосіб хронометражу застосовують для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб - для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість.

Фотографія робочого часу - це метод фіксації всіх видів затрат робочого часу в трудовому процесі, який дозволяє виявити нераці­ональні затрати робочого часу (зразок фотографії робочого часу покоївки наведено в дод. М.

Фотографію робочого дня здійснюють за допомогою спосте­реження та виміру всіх без винятку корисних витрат і втрат часу впродовж усього дня або певної його частини два-три рази на

Основними причинами втрат часу є:

• нечіткість встановлення цілей і визначення пріоритетів, у результаті чого працівники не можуть правильно зорієнту­ ватися в ситуації;

• незадовільна організація планування, в результаті чого менеджер не справляється з розподілом часу на виконання тих або інших справ, або не знає, як їх розпочати;

• слабка організація і дисципліна працівників, що призводить до багатократного виконання однієї і тієї ж роботи;

• відсутність необхідної інформації для прийняття рішень, у результаті чого їх приймають невчасно;

• нерішучість керівника у прийнятті рішень, невміння працю­ вати з партнерами, підлеглими, відвідувачами, відповідати на дзвінки, проводити збори та наради.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує ве­личину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія виробничого процесу - це одночасне вивчення витрат робочого часу працівників. Спостереження можуть виконувати два спостерігачі: один спостерігає за працівниками, інший - за устат­куванням, яке використовується, тобто здійснюється двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи фотографії робочого часу: метод безпосе­редніх замірів і метод моментпих спостережень.

Норми витрат робочого часу за ступенем обгрунтованості по­діляють на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні.

Технічно обгрунтовані норми праці є більш прогресивними та відповідають сучасному рівню розвитку виробництва. їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, витрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можли­востей робочого місця і передових методів праці.

Дослідно-статистичпі норми визначають на основі досвіду щодо тривалості виробничого процесу та статистичних звітних даних. Вони зазвичай бувають заниженими, легко виконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці та виробництва.

Вихідними даними для визначення величини та рівня норми часу є норми праці, які становлять регламентовані величини режимів роботи устаткування, витрат часу на виконання елементів (або комп­лексів) виробничого завдання, витрат праці на обслуговування, по­трібної кількості працівників для виконання одиниці виробничого завдання або виробничої операції. Якість нормативів праці визначає і якість техніко-обгрунтованих норм.

Важливим показником ефективності використання трудових ресурсів у готельному господарстві є продуктивність праці. Цей показник характеризує її результативність (плідність), тобто оцінює результат праці, отриманої на одиницю витрат, пов'я­заних Ь використання.» трудових ресурсів підприємства.

В умовах своєрідного характеру експлуатаційної діяльності під­приємств готельного господарства продуктивність праці визначається кількістю місць або середньою сумою реалізованих послуг, які при­падають на одного працівника за певний період (рік, квартал, місяць, день).

Рівень продуктивності праці на підприємствах готельного госпо­дарства залежить від таких факторів: обсягу реалізованих послуг, підвищення кваліфікації та професійного рівня фахівців готельного господарства, вдосконалення окремих операцій та виробничо-експлуата­ційних процесів у цілому, підвищення матеріальної зацікавленості у результатах праці, вивчення та впровадження передового вітчизня­ного та зарубіжного досвіду.

Зростання продуктивності праці в готельному господарстві повинно поєднуватися не тільки з інтересами цього виду економічної діяльності, але й з інтересами розвитку індустрії гостинності в цілому. Цим пояснюється об'єктивна необхідність оцінювати результатив­ність праці персоналу готельних підприємств не тільки за обсягом реалізованих послуг на одного працівника, але й за іншими критеріями:

^ витратами часу на обслуговування;

^ рівнем готельного обслуговування;

^ якістю наданих основних і додаткових послуг.

Тому результативність трудових витрат у готельному госпо­дарстві оцінюють не тільки за рівнем продуктивності, але й за їх ефективністю.

Ефективність, як і продуктивність, характеризується відношен­ням отриманого результату до витрат. Однак, на відміну від продук­тивності, ефективність характеризує процес формування суспільно-необхідних затрат праці, пов'язаних з кінцевим результатом - задо­воленням потреб туристів.

Ефективність праці персоналу підприємств готельного госпо­дарства містить оцінку результатів витрат праці, що відображає під­вищення продуктивності праці, економію часу споживачів готельних послуг, високу культуру та якість готельних послуг.

Аналіз нормування праці на підприємстві готельного госпо­дарства дозволяє виявити конкретні резерви зростання її продуктив­ності.

Організація приміщень на підприємствах готельного гос

4. Організація приміщень підприємств готельного господарства

5. Підприємства готельного господарства є складним комплексним об'єктом, до складу якого входять структурні підрозділи різного функ­ціонального призначення для здійснення таких основних функцій, як:прийом;

• розміщення та обслуговування;

організації харчування;

організація та надання додаткових послуг споживачам різного спрямування.

Функціональна організація, склад і кількість приміщень будь-якого підприємства готельного господарства залежить від його типу, категорії і місткості номерного фонду.

Важливою умовою для функціональної організації приміщень підприємств готельного господарства є та, що споживачі готельних послуг не повинні спостерігати за роботою служб, які не пов'язані безпосередньо з їхнім обслуговуванням.

Залежно від складності технологічних процесів обслуговування, що здійснюються на підприємстві готельного господарства, існують принципові схеми функціональної організації приміщень залежно від їх місткості та типу.

Всі приміщення (будівлі) підприємств готельного господарства підрозділяють на основні та допоміжні. До основних будівель нале­жать житлові корпуси, заклади ресторанного господарства, спортивні комплекси, до допоміжних - котельні, пральні, складські приміщення, гаражі тощо.

За функціональним призначенням на підприємствах готельного господарства виділяють приміщення:

• житлової групи;

• адміністративної групи;

• вестибюльної групи;

• закладу ресторанного господарства;

• господарського та складського призначення;

• Розробка функціональних схем зв'язків приміщень на підприєм­ствах готельного господарства допомагає раціоналізувати техноло­гічні зв'язки та матеріальні потоки. Розрізняють потоки внутрішні (між приміщеннями та групами приміщень), вхідні (із зовнішнього середовища в готельне підприємство), вихідні (з підприємства в зов­нішнє середовище).

Житлова группа

Приміщення житлової групи: номери всіх типів і категорій; коридори, холи, вітальні; приміщення для обслуговуючого персоналу, приміщення побутового обслуговування на поверсі.

Адміністративна группа

Приміщення адміністративної групи: приміщення керівників; відділ кадрів; бухгалтерія; каса, планово-економічний відділ; примі­щення інженерно-технічного персоналу.

Вестибюльна группа

Приміщення вестибюльної групи: вестибюль; приміщення для прийому, оформлення і розміщення споживачів готельних послуг; приміщення для збереження і транспортування багажу; гардероб; туалетні кімнати; відділення зв'язку; транспортне агентство; торгові кіоски тощо.

Заклади ресторанного господарства

Приміщення закладів ресторанного господарства: загальні та банкетні зали, буфети, бари, виробничі цехи, складські приміщення, адміністративно-побутові та ін.

Приміщення господарського та складського призначення

Приміщення, що призначені для обслуговування споживачів готельних послуг. Це - перукарні, пральні, медичний пункт, госпо­дарчі та складські приміщення тощо.

Приміщення культурно-масового призначення

Універсальні зали для проведення різноманітних заходів, конфе­ренц-зали, танцювальні та диско-клуби, бібліотеки, більярдні, кегель­бани, казино та ін.

Приміщення спортивно-рекреаційного призначення

Плавальний басейн, сауна, спортивний зал, масажний кабінет, лікувально-оздоровчий комплекс та ін.

Функціональна організація приміщень готельного господарства залежить від специфіки технологічних процесів обслуговування спо­живачів готельних послуг і функціонального призначення підприєм­ства. Специфічні вимоги висуваються до обладання номера для гостей з дітьми та тих, хто подорожує з сім'єю, туристів з домашніми тваринами та ін.

На підприємствах готельного господарства курортного призна­чення необхідно передбачити приміщення для профілактичного лікування, культурно-масового призначення і відпочинку. Номерний фонд складається з двомісних номерів із лоджіями для сну та відпо­чинку на повітрі та зони відпочинку в номері.

У складі готельних підприємств транзитного призначення перед­бачають приміщення для технічного обслуговування автомобілів, а також криті стоянки для автомобілів. До житлової групи належать двомісні номери з можливим збільшенням кількості спальних місць.

Підприємства готельного господарства для сімейного відпочинку мають приміщення культурно-масового призначення і відпочинку для дітей і батьків, для обслуговування потреб дітей, а також приміщення та споруди спортивно-оздоровчого призначення. Номери здебільшого тримісні з кухнею-нішею або міні-кухнею (для приготування і піді­грівання їжі), зонами для сну та відпочинку, лоджіями або балконами.

Туристично-екскурсійні підприємства готельного господарства оснащені приміщеннями для відпочинку та туристичного обслугову­вання. Номерний фонд здебільшого забезпечено двомісними номе­рами з можливим збільшенням кількості додаткових спальних місць у кімнатах, зонами відпочинку.

Туристично-спортивні готельні підприємства передбачають додат­кові приміщення, зокрема культурно-масового, спортивно-оздоровчого та туристично-спортивного призначення. Номерний фонд складається з двомісних номерів із можливістю трансформації додаткових спаль­них місць у два яруси та виділення зон для відпочинку як у номері, так і на лоджіях або балконах.