13. Професійна компетентність.
Поняття "компетентність " (лат. competens - відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання. Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що грунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити - діяти - мислити", що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями,
17.Професійна позиція педагога-вихователя з точки зору ставлення до своєї професії Теоретичне уявлення про виховання - це в першу чергу якісна характеристика професійного мислення, що дозволяє «бачити» процес у сьогочасної подію, а виховний результат - у реакції дитини. Вплив теоретичних поглядів має своє вираження, форму свого виявлення. Воно відображено в першу чергу в педагогічній позиції вихователя. Важливу роль у професійній діяльності відіграє професійна позиція, яка визначає особистісне ставлення до тієї діяльності, якою займається людина, до себе самого у цій діяльності. «Людина може жити своєю професією тільки тоді, коли він прагне пізнати через неї самого себе, і саме таким шляхом він може принести найбільшу користь суспільству», - писав Ш. О. Амонашвілі. [1, с.27] Професійна позиція - це точка зору, відношення до призначення своєї професії і дії, поведінку, обумовлене ними; це система інтелектуальних, вольових і емоційно-оцінних відносин до світу, педагогічної дійсності і педагогічної діяльності. [7, с.428] Професійна педагогічна позиція, за словами В. І. Слободчикова, унікальна і єдина у своєму роді. Вона одночасно є і педагогічно-особистісної (виявляється у всякій зустрічі дорослого та дитини), і педагогічно-професійної (виявляється при створенні умов досягнення професійних, педагогічних цілей). Не зайве буде спеціально відзначити, що педагог ніде і ніколи не зустрічається з дитиною як «об'єктом» (якщо він справді педагог, а не працівник з «людським матеріалом»): в особистісній позиції він завжди зустрічається з іншою людиною, а в професійній - з умовами його розвитку. Розглядаючи «точку зору» і ставлення до своєї професії, можна виділити наступні характеристики: Перша позиція - дистанційна, тобто визначення духовного відстані між суб'єктами взаємодії. Тут можна виділити три основні ознаки: «далеко», «близько», «поруч». Дистанція «далеко» означає відсутність щирості у взаєминах, формальне виконання своїх обов'язків. Педагог, який обрав дистанцію «близько», - це друг своїх учнів, який реалізує разом з ними творчі задуми. Найреальніше розглядати таку дистанцію у педагога в сфері мистецтва, спорту, науки. Дистанція «поруч» передбачає шанобливе ставлення до учнів, неформальне ставлення до своїх професійних обов'язків, прийняття інтересів, сподівань учнів як своїх власних. Друга позиція - «рівнева» - характеризує ієрархічну зв'язок педагога і вихованців у їхній взаємодії, тобто це прихильність суб'єктів по відношенню один до одного «по вертикалі»: «під», «над», «нарівні». Для положення «над» характерно адміністративний тиск на учня, так як «він малий, недосвідчений, недотепний». Положення «під» - це схиляння перед природою дитинства, боязнь втручання в процес розвитку дитини; найчастіше такий вчитель перетворюється в обслуговуючий персонал, потурає будь капризу дитини. Положення «нарівні» - це визнання Людини і в дитині, і в педагога; при цьому характерно взаємна повага особистості з обох сторін. Тільки у виняткових випадках педагог дозволяє собі зайняти позицію «над», тобто підпорядкувати собі волю дитини в силу відповідальності і досвіду дорослого. Третя позиція - кінетична («кінетика» - рух), характеристика передбачає становище людини по відношенню до іншого у спільній діяльності, в спільному русі до мети: «попереду», «ззаду», «разом». Позиція «попереду» висловлює авангардну роль педагога, тобто він веде за собою своїх учнів. Роль веденого виражається характеристикою «ззаду». «Разом»: обидва суб'єкта виробляють стратегію спільних дій для досягнення спільної мети. Здається, однозначності вибору тут не може бути. У головному - педагог «попереду», у дрібницях - «ззаду», в цілому - «разом» з дітьми йде по життю учитель, долаючи з ними все її перешкоди. [8, с.289] Таким чином, з точки зору ставлення до призначення своєї професії еталоном можна вважати позицію: поруч, нарівні, разом, але трохи попереду. У виховній діяльності вчитель виступає як головний суб'єкт. Саме як суб'єкт цієї діяльності він проявляється в тому, яку позицію - соціальну та професійну - він займає. Позиція визначається, з одного боку, тими вимогами, очікуваннями і можливостями, які пред'являє і надає педагогу суспільство, з іншого боку, діють внутрішні, особисті джерела активності - потягу, переживання, мотиви, ціннісні орієнтації, світогляд, ідеали. У позиції педагога виявляється його особистість, характер соціальної орієнтації, тип громадянської поведінки та діяльності. У цілому позиція особистості складається з соціальної та професійної позицій. Соціальна позиція формується з тієї системи поглядів, переконань і ціннісних орієнтацій, які були сформовані в загальноосвітній школі. У процесі професійної підготовки на їх базі формується мотиваційно-ціннісне ставлення до педагогічної професії, цілей і засобів педагогічної дійсності. Мотиваційно-ціннісне ставлення до педагогічної діяльності в самому широкому її розумінні в кінцевому підсумку виражається в спрямованості, що становить ядро особистості вчителя. Соціальна позиція багато в чому визначає і його професійну позицію. Але тут немає однозначної прямолінійною залежності, тому що виховання завжди будується на основі особистісного взаємодії. Саме тому педагог, чітко усвідомлюючи, що він робить, далеко не завжди може дати чітку відповідь, чому він так чинить. Ніякої аналіз не допоможе виявити, які джерела активності взяли гору при виборі тієї або іншої позиції в даній ситуації. Вибір професійної позиції педагога залежить не тільки від рівня культури особистості, а
й ширшого суспільного контексту. Центральною складовою нового педагогічного мислення є
гуманізм як система ідей та поглядів на людину, котра розглядається як найвища цінність. З
огляду на це, пріоритет гуманістичного виховання – створення педагогом-вихователем умов
для самовизначення, самореалізації, саморозвитку вихованця у системі суб’єктних відносин.
Н. Щуркова розглядає гуманістичну професійну позицію педагога як «таке розміщення
педагога стосовно дитини у просторі їх фізичної та духовної взаємодії, коли дитина для
педагога виступає у своїй основній соціальній ролі Людини, не залежно від віку, рівня
розвитку, характеру, успішності діяльності, здібностей, статусу у групі, статевої та соціальної
приналежності» [15, 48]. Отже, ступінь особистісної зорієнтованості у діяльності педагога-вихователя прямо залежить від його системи ціннісних орієнтацій, реалізованості
самосвідомості. Загальний аналіз сутності професійної позиції педагога-вихователя вимагає практичного
спрямування.
18. У педагогіці неухильно зростає увага до культурологічних проблем в освіті. Це стало результатом різних для різних країн традицій системного розгляду взаємодії культури і освіти. У сучасній теорії і практиці освіти простежується тенденція не тільки пошуку нових підходів до його організації, але і іншого, адекватного сучасній культурі і науці розуміння його культурних особливостей і механізмів.
Зміни в соціокультурній ситуації привели до змін погляду не тільки на культуру, але і на особистість в культурі. Розвиток особистості, вільний і творчий характер такого розвитку стають пріоритетними цінностями сучасної освіти.
Культурологічний підхід до проблем професійної освіти дозволяє подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує у сфері освіти. Інструментально-нормативна модель підготовки спеціаліста сьогодні повинна бути замінена культурно-творчою моделлю, яка спирається на визнання принципової незавершеності культурно-освітнього шляху людини, індивідуалізації освітньої траєкторії.
Культурологічний підхід має своєю основою аксіологію – вчення про цінності. Людина розвивається шляхом освоєння нею культури як системи цінностей і одночасно стає творцем нових елементів культури, тобто відбувається становлення індивіда як творчої особистості. Тому культурологічний підхід посідає провідне місце в дослідженні проблем гуманітарного знання, а в галузі педагогічних наук ґрунтується на положеннях А. Дістервега про культуровідповідність виховання; І.Гербарта про культурну індивідуальність особистості, тобто культура розглядається як природне середовище виховання і розвитку особистості; культура виступає як мета і засіб, а також як результат навчально-виховного процесу; культуротворча функція навчання і виховання знаходить вияв у створенні культурних цінностей, головною з яких є особистість.
Важливим чинником культурологічного підходу є єдність загальнолюдського, національного і особистісно-культурного. В.М.Розін [1, с.46] в своїх роботах відзначає, що освічена людина – це не тільки фахівець і не тільки особистість, а саме людина культурна і підготовлена до життя, до змін способу життя, до зміни своїх уявлень, світоглядів, світовідчуття; освічена людина є культурною в тому сенсі, що приймає і розуміє інші культурні позиції і цінність не тільки з позиції власної незалежності, але і чужої.
Культурологічний підхід до дослідження педагогічних проблем здійснюється в контексті загальнофілософського розуміння культури. Остання розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, а сама людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура - специфічно людський спосіб буття, котрий визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.
Тому і функціонування культури є постійним пеpетвоpенням індивідуального багатства особистості в узагальнені фоpми культуpи і цих узагальнених фоpм – знову в індивідуальне багатство особистості. При цьому індивідуальність не нівелюється, а активно розвивається, проявляючи свої можливості.
Культурологічний підхід представляє для нас особливий інтерес, оскільки допомагає виявити соціокультурні проблеми, вирішити їх на базі ідей і принципів, відповідних сучасній культурі, і ставити нові питання, що дозволяють переосмислювати сучасну педагогіку:
які зміни необхідні для поглиблення зв'язків з культурою;
що саме треба змінювати в теорії освіти, щоб вона відповідала новим культурним ідеям;
як наситити зміст і форми освіти культурними компонентами.
Зараз гостро поставлене питання про формування культури фахівців, в якій поєднуються високий професіоналізм, інтелігентність, високий рівень культурної освіченості, творчий підхід до виконання своєї діяльності. У законі України «Про освіту» в основних вимогах до змісту освіти підкреслюється, що вона повинна забезпечити «інтеграцію особистості в системі світових і національних культур» [2, c.21].
Мета професійного навчання полягає в оволодінні складною структурою професійної діяльності, яка відбувається через навчання. У професійному навчанні усесторонній розвиток особистості і підвищення її культурного рівня набуває великий особистісного сенсу, оскільки він пов'язаний з майбутньою професією, конкретною спеціальністю і виступає як визначальна характеристика майбутнього фахівця.
Особливе місце в реалізації ідеї соціокультурної адаптації та культурологічної підготовки належить гуманітарним наукам, за допомогою яких і здійснюється безпосередній і опосередкований «діалог культур». У сучасних вищих навчальних закладах викладачі, не забезпечують повною мірою дію культурних механізмів, форм і змісту освітніх процесів, хоч спорідненість культури і освіти самими викладачами номінально визнається; з іншого боку, в спробах прищепити студентам певний об'єм культурної інформації методами нав'язування і примусу викладачі орієнтують їх на культурні цінності минулого, відмежувавши їх від цінностей сучасної культури і життя, ускладнюючи тим самим їх входження в сьогоднішній соціум.
20. СЕРІЯ: ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ НАУКОВІ ЗАПИСКИ понять «соціальна зрілість особистості молодого цінність є специфічною формою вияву стосунків вчителя» та «соціалізація» ми взяли за основу підхід між суб’єктом та об’єктом; 4) цінності виступають М.П. Лебедика і розглядаємо соціалізацію як процес специфічними утвореннями свідомості, ідеальними «позитивного формування особистості молодого критеріями оцінки й орієнтацій особистості вчителя під впливом цілеспрямованих і стихійних молодого вчителя та суспільства [14, 149]. явищ, які сприяють безболісному та активному Соціальна зрілість особистості молодого вчителя входженню особистості молодого вчителя у життя може визначатися в загальному розумінні як суспільства» [5, 32-33], тому що «в педагогічній соціальне явище, оскільки це складова соціальної діяльності негативний вплив соціального реальності, в якій існує особистість. Більш вузьке середовища заважає процесу соціалізації», а значення соціальної зрілості передбачає її відповідно й негативно позначається на формуванні визначення як складного особистісного утворення. соціальної зрілості особистості молодого вчителя У пропонованій статті ми розглядаємо соціальну (там же). зрілість особистості молодого вчителя як складне О.Г. Мороз зазначає, що через соціалізацію особистісне утворення. людина стає особистістю, оскільки вона протягом Поняття «соціальна зрілість особистості життя збагачується соціальним досвідом, молодого вчителя» має дуже багато варіантів оволодіває суспільством у цілому, засвоює досвід визначення. Наприклад, деякі з них: соціального життя та ряд базових соціальних якостей. - Це соціальний зв’язок, що має Нагадаємо, що особистість - це суспільна сутність характеристики соціальної дійсності й реалізується людини, пов’язана із набуттям різноманітного безпосередньо через свідомість індивідів та їхню досвіду суспільства, усталений комплекс якостей суспільно-значущу діяльність [9, 301]; людини, набутих під впливом відповідної культури, - якісний рівень розвитку особистості цінностей та норм суспільства [11, 193]. Необхідно молодого вчителя, зумовлений її соціальним зазначити, що соціальною якістю людини соціологи розвитком і спрямований на розширення визначають сукупність взаємопов’язаних елементів, інтенсивності соціальної взаємодії [9, 240]; які зумовлені особливостями соціальної взаємодії - цілісна, відносно стійка система, що зв’язана особистості молодого вчителя з іншими людьми в з усвідомленням особистістю свого місця, ролі, даному суспільстві і в конкретних історичних функцій у суспільстві, групі, середовищі [8, 21]; умовах. - стан особистості молодого вчителя у Слід зауважити, що провідним поняттям у структурі суспільних відносин, взаємин вищеподаних визначеннях є поняття цінність (особистості молодого вчителя) з природою, (соціальна цінність). На нашу думку соціалізація є іншими людьми і самим собою у процесі одним із факторів становлення соціальної зрілості соціалізації [5, 14]; особистості молодого вчителя. Причиною (однією - готовність особистості молодого вчителя до із причин) появи такого явища, як соціальна зрілість, виконання головних соціальних функцій; є соціалізація. Взагалі соціальна цінність поняття, - якість, що з’являється у процесі психічного за допомогою якого характеризують соціально- розвитку людини [1, 262]; історичне значення для людини явищ дійсності [9, - стан особистості молодого вчителя, що 292], компонент соціальної системи, що наділяється виникає як результат досягнення рівня особливим значенням в індивідуальній і суспільній розвиненості, при якому формуються соціальні свідомості. Соціальна цінність явище, що може якості [13, 204-205]. задовольнити потреби людини, задовольняє її Структура соціальної зрілості особистості інтереси та допомагає досягти мети. Люди пізнають молодого вчителя нам відома з праць В.В. Радула, якості явищ, одночасно здійснюють оцінку їхньої М.П.Лебедика, на які ми спираємося у статті. За корисності або шкідливості для життя. Соціальні визначенням цих науковців соціальна зрілість цінності виникають у ході практичної діяльності особистості молодого вчителя складається з таких людей.[4, 381-382]. Вони є фундаментальними елементів: соціальна самореалізація, соціальне нормами, що забезпечують цілісність соціальних самовизначення, соціальна активність, соціальна систем в силу того, що в них виражається особлива відповідальність, ділова активність. М.П. Лебедик значущість певних матеріальних та духовних благ пропонує розглядати перші три якості як базові, для суспільства й для особистості молодого вчителя останні дві як додаткові. У цілому ці якості є [3, 442 - 443]. Взагалі поняття «цінність» трактується глибинними по суті і виступають як критерії, або в науковій літературі досить по-різному. Наприклад, критеріальні характреистики соціальної зрілості І. Корнієнко зазначає, що всі підходи до визначення особистості молодого вчителя. І обов’язково цінностей можна поділити на чотири групи: 1) розглядаються у своїй взаємодії. цінності створюються суспільно-історичною Таким чином, існує явище соціальної зрілості практикою і виступають засобом задоволення особистості молодого вчителя, що складається з потреб та інтересів людей; 2)основою є значущість п’яти якостей особистості молодого вчителя, які речей, явищ, ідей для життєдіяльності суб’єктів; 3) виступають критеріями, критеріальлніми - 249 -Основними соціальними функціями силу цього вони отримують функцію особистості молодого вчителя можна визначити: найважливіших регуляторів соціальної поведінки - готовність до трудової діяльності; особистості молодого вчителя [З, 443 - 444]. Це - готовність до громадської роботи; внутрішнє спонукальне начало людської діяльності, - готовність до безперервного продовження а процес формування ціннісних орієнтацій указує навчання; на процес формування особистості молодого - готовність до сімейного життя та інші [5, 15 - вчителя як такої в умовах її соціального оточення
Метод.розвитку індив.якостей вчителя
Найпоширенішим засобом профілактики цього явища є безперервна психолого-педагогічна освіта вчителя, підвищення його кваліфікації. Знання, здобуті під час навчання, швидко застарівають. У зарубіжній літературі фігурує навіть одиниця застарілості знань фахівця - т. зв. період напіврозпаду компетентності. У цьому разі цей термін, запозичений з ядерної фізики, означає тривалість часу після закінчення вищого навчального закладу, коли внаслідок застарілості набутих знань компетентність фахівця знижується на 50%.
Самоосвіта сприяє формуванню індивідуального стилю педагогічної діяльності, допомагає в осмисленні педагогічного досвіду і власної самостійної праці, є засобом самопізнання і самовдосконалення, шляхом педагогічного розвитку.
Одним із сучасних методів професійного самовдосконалення є метод "портфоліо" - опис роботи з аналізом її ефективності, найбільш вдалі методичні розробки, приклади творчих робіт учнів тощо. Він може містити також документи, які фіксують професійний розвиток (дипломи, грамоти, подяки, характеристики та ін.), наукові, творчі роботи, власні статті, статті відомих науковців, які висвітлюють особливості тієї проблеми, над якою працює власник портфоліо, психологічні дослідження, конспекти уроків, виховних заходів. Метод "портфоліо" допомагає вчителю не тільки систематизувати педагогічний досвід, накопичені знання, а й дати об'єктивну оцінку власному професійному рівню. Матеріали портфоліо можна упорядкувати за напрямами педагогічної діяльності, інтересами, обраною науковою проблемою, роками роботи тощо. Основою роботи над портфоліо є відображення професійного шляху, поглядів і планів учителя.
Професійне самовиховання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.
Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:
1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання.
2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.
3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо. Популярними серед учителів є газети "Освіта", "Шкільнийсвіт", журнали "Рідна школа", "Шлях освіти" та інші, а також зарубіжні періодичні психолого-педагогічні видання.
4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.
Умови ти чинники становлення особистості у соцн.просторі
цілому формування особистості та її розвиток у соціумі може бути успішним лише тоді, коли будуть враховані всі зовнішні та внутрішні фактори, які на неї впливають, їх складні взаємозв'язки.
Перш за все, це спосіб життя особистості, який може сприяти її розвитку (за певних умов) чи протидіяти йому, умови життя, які сприяють становленню певного способу життя в межах певного району, національні особливості, особливості природного середовища, різні джерела духовної культури, характер їх взаємодії, просторові та часові умови життя особистості й мікро-груп, виховні системи та індивідуальні особливості особистості, які склалися у цих системах.
Сьогодні соціальні служби, різні соціально-педагогічні інститути зайняли у такому складному процесі, як соціалізація особистості, свою нішу. Зважаючи на те, що соціалізація особистості потребує певних педагогічних умов, доцільно назвати найважливіші з них: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне розміщення в часі та просторі всіх цілеспрямованих взаємодій.
При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є соціалізація особистості з урахуванням особливостей її життєдіяльності в середовищі, у діяльності, в ситуації, де відбувається пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними нормами і цінностями.
У ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом.
Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, що включає такі види діяльності:
самоосвіта;
самовиховання (робота над характером, емоційним та моральним розвитком, філософією життя тощо);
вибір напрямку (галузі) освіти та професії;
вибір конкретного місця роботи;
вибір групи друзів, товаришів, колег;
участь у певних громадських і політичних організаціях;
рішення щодо вступу до шлюбу і складу сім'ї;
пошуки шляхів досягнення поставленої мети (В. Т. Лісовський).
Професіогр. сучасного вчителя
В Україні зараз немало педагогів-майстрів своєї справи, заслужених учителів, і на них рівняються молоді педагоги. Вища педагогічна освіта будується на засадах професіограми (карти, атласу) учителя середньої загальноосвітньої школи. У професіограмі відбиті морально-психологічні риси, необхідні для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми, які слід розвивати в процесі самовиховання І виховання у стінах вузу, та різноманітні компетентності. Для прикладу наведемо професіограму вчителя (за основу взяті ирофесіограми В. О. Сластьоніна, Є. І. Антипової, М. І. Болдирєва).
Якості особистості
Суспільної спрямованості: - науковий світогляд, потреби передової людини; — громадянська зрілість і активність, обізнаність із подіями світового і місцевого життя; — загальнолюдські моральні риси та якості; — прагнення до висот своєї професії; — загальна ерудиція, начитаність. Професійно-педагогічної спрямованості: — компетентність; — захопленість професією; — висока професійна працездатність; — любов до дітей, гуманне ставлення до них; — уміння вести психолога-педагогічні спостереження, вивчати учнів та дитячі колективи; — вимогливість до себе й до учнів, наполегливість, цілеспрямованість; — справедливість; — тактовність; — витримка, терплячість, самовладання; — педагогічний такт, чуйність, щирість; — самокритичність, скромність, самооцінка; — винахідливість, твердість і послідовність у словах і діях; — педагогічна уява, оптимізм; — комунікативність, виразна мова; — зібраність, акуратність і зовнішня охайність. Вимоги до психолого-педагогічної підготовки Знання - основ методології; — психолого-педагогічні; — анатомо-фізіолого-гігієнічні; — теорії і методики виховання; — змісту навчального предмета й методики його викладання; — індивідуально-психологічних особливостей особи на різних вікових етапах; -- - методики індивідуальної роботи та роботи з дитячими і молодіжними колективами; — змісту і методів роботи з батьками та громадськістю; — політики, історії, краєзнавства, літератури та мистецтва, моралі, етики, естетики, релігії, права, техніки і культури. Уміння і навички Конструктивні: - планувати навчальну й виховну роботу; — відбирати, аналізувати й синтезувати навчальний програмовий матеріал, здійснювати дидактичну переробку складного матеріалу; — творчо й обґрунтовано будувати організаційно-педагогічну і логіко-педагогічну структуру уроку; — планувати систему перспективних ліній у розвитку окремої особистості та колективу; — здійснювати індивідуальну програму навчання та виховання учня. Організаторські: - виявляти й організовувати актив класу, керувати ним у різних умовах; — організовувати різні види колективної та індивідуальної діяльності учнів, розвивати їхню активність; — здійснювати контроль і допомогу в розумовому розвитку учнів; — здійснювати контроль і допомогу у виконанні доручень учнями; — здійснювати педагогічне керівництво учнівськими організаціями; — організовувати роботу з батьками та громадськістю. Комунікативні: — встановлювати педагогічне доцільні відносини з учнями, батьками, учителями;регулювати внутрішньоколективні та між колективні відносини; — знаходити потрібні форми спілкування з учнями й батьками; — передбачати результат педагогічної дії на відносини з учнями, Дослідницькі: — вивчати індивідуальні особливості учнів та колективу; — критично оцінювати свій досвід, результати своєї діяльності; — усвідомлено вдосконалювати педагогічну майстерність, самоосвіту та самовиховання; — використовувати в роботі психолога-педагогічні дослідження, передовий педагогічний досвід; — прогнозувати використовувані засоби і методи роботи. Прикладні: — творчі: малювати, співати, танцювати, грати на музичному інструменті, виразно читати; — масово-витівничі; — спортивно-туристські; — володіти технічними засобами навчання. Педагогічна техніка — це вміння організовувати себе, посилювати внутрішнє збудження і гальмування та зацікавлювати, навіювати, надихати і стримувати учнів; володіти культурою і технікою мовленім, міміки, жестів; вираз обличчя, голос, інтонація.
Сучасні підходи до методичної підготовки вчителя
Нині розв’язання проблеми професіоналізації підготовки вчителя пов’язане з науковим обґрунтуванням і практичним удосконаленням змісту педагогічної освіти в напрямі більшої збалансованості її складників: загального, спеціального й професійного (педагогічної теорії та практики). Першочергової розробки потребує база професійних знань учителя, яка має включати не тільки знання концепцій, технологій і володіння педагогічною технікою, а й уміння розвивати й оцінювати свою професійну діяльність. Основною формою навчання залишаються лекції, кожна з них виконує ряд важливих функцій: методологічну, виховну, інформаційну (освітню), розвиваючу, орієнтуючу й організуючу.
На заняттях з даної дисципліни вони є мультимедійними і містять в собі не тільки вербальний матеріал, але й таблиці, схеми, діаграми, ілюстрації, презентації, фрагменти відеофільмів уроків географії, гіперпосилання з використанням Інтернету тощо. На особливу увагу заслуговують проблемні лекції – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, які активізують особистий пошук слухачів, серед них лекція-брифинг, лекція інтерактивна бесіда, лекція диспут, лекція «круглий стіл» та інші.
Надзвичайно важливу роль відіграють лабораторні заняття, на яких засвоєні теоретичні знання реалізуються на практиці. У їх структурі вирізняються етапи обговорення запитання і завдання теоретичного змісту, перевірка самостійної роботи, виконання і обговорення практичних завдань, аналіз індивідуальних завдань та ін.
Майже на кожному занятті має місце моделювання фрагментів і цілих уроків. На окремих із них – моделювання і аналіз занять географічних гуртків, факультативів, позакласних заходів з географії, навчальних екскурсій у природу й на виробництво, які проходять у вигляді ділових і дидактичних ігор. Моделювання — це особливий пізнавальний процес, метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли студенти замість безпосереднього об'єкта - учнів класу - вибирають чи створюють схожий із ним допоміжний об'єкт-замісник (модель), досліджують його, а здобуту інформацію переносять на реальний предмет вивчення.
Основою пропонованої структури професійно-методичної підготовки вважаємо мотиваційно-психологічну підготовку, оскільки саме вона є рушійною силою й мотивом професійного становлення і самовдосконалення майбутніх учителів початкових класів: зумовлює їхні пізнавальні потреби, інтереси та мотиваційно-ціннісні орієнтації в галузі викладання рідної мови, сприяє формуванню в них високої культури усного й писемного мовлення, розвитку емоційної сфери, професійно важливих здібностей (виразно читати, каліграфічно писати тощо). Усе зазначене, без сумніву, позитивно впливає на ефективність процесу засвоєння студентами методичних знань і вироблення в них необхідних умінь і навичок.
критерії професійної культури вчителя
В останній час з’явилися дослідження, котрі безпосередньо розглядають проблему формування педагогічної культури А.Баpабанщиков, О.Бондаревська, М.Букач, О.Гаpмаш, В.Гриньова, В.Зелюк, Т.Іванова, І.Ісаєв, С.Муцинов, О.Рудницька. При безумовній важливості цих досліджень ступінь розробки проблеми формування професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя початкової школи є недостатнім, вимагають обґрунтування компоненти її структури з урахуванням нових підходів до процесу навчання, необхідне уточнення критеріїв і показників сформованості професійно-педагогічної культури. Структурні характеристики професійно-педагогічної культури спираються на структуру педагогічної діяльності та вимагають розгляду даного феномену як динамічного утворення, в якому виділяються окремі одиниці – компоненти. Ми визначили систему компонентів формування професійно-педагогічної культури студентів: пізнавальний, мотиваційно-емоційний, діяльнісний та регулятивнийНа основі зазначених показників встановлено рівні сформованості професійно-педагогічної культури: високий, середній, низький. Високий рівень передбачає чітке уявлення про сформованість професійно-педагогічної культури, власний розвиток особистості майбутнього вчителя початкової школи; професійну компетентність володіння спеціальними знаннями й уміннями; високий ступінь розвиненості педагогічного мислення; самостійний пошук рішення педагогічних проблем; самоаналіз і самовдосконалення; готовність використовувати в своїй діяльності практико-орієнтований підхід до вихованців.
функції професійної культури вчителя
Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтацїйна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток) І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано формувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.
Узагальнення матеріалів багатьох досліджень другої групи (організаційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна І гностична (дослідницька). реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними вміннями.
Педагогічні вміння представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію.
Всю різноманітність педагогічних умінь можна об'єднати в дев'ять груп: До першої групи відносяться вміння:
• формувати педагогічні завдання;
• орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-виховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі;
• передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;
• гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації;
• з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;
• передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.