44. Проголошення унр. Відносини Центральної Ради з Радянською Росією. Четвертий Універсал

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Було також підтверджено декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів, передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних рад, призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це надало допомозі характер окупації. Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру.

45. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського

29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві зібрався з'їзд хліборобів-землевласників . Його делегати одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського — авторитетного генерала, нащадка старовинного козацького роду. Того самого дня прихильники гетьмана майже без кровопролиття оволоділи всіма державними установами. Очоливши Українську державу, генерал П, Скоропадський поставив завдання відновити у країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому були надані широкі повноваження — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею. За кілька місяців в Україні було створено новий адміністративний апарат. Замість представників Центральної Ради на місцях гетьманський уряд призначив губернських та повітових старост. Державні службовці були, за невеликим винятком, українцями, однак не належали до т.зв. свідомих українців, якими тоді вважали членів соціалістичних партій. Останні не змогли стати вище партійних інтересів і об'єднатися в ім'я побудови Української держави. Неабияке значення гетьманська держава надала аграрному питанню, вживаючи заходи, спрямовані на нормалізацію становища на селі, яке потрясали невдоволення, суперечності, ексцеси. Тимчасові правила про земельні комісії зобов'язували селян повернути поміщицьке майно і відшкодувати збитки, яких вони завдали великим землевласникам. Тривала відбудова транспортних магістралей країни. Вже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити нормальний залізничний рух. За короткий час існування Гетьманат досяг відчутних результатів у культурно-освітній сфері. Було видано кілька мільйонів примірників українських підручників для початкових шкіл, у більшості з них введено українську мову. Діяло 150 українських гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському було відкрито українські державні університети. Значними були успіхи гетьманської України в зовнішній політиці. Вона поширила дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Крім досягнень, за гетьманування П. Скоропадського мали місце чимало прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Небезпідставними були звинувачення П. Скоропадського та його уряду в проросійській політиці. Гетьман був тісно пов'язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до ліквідації соціальних завоювань трударів. Отже, спроби гетьмана П. Скоропадського зміцнити українську державність шляхом повернення старих порядків не увінчалися успіхом.