1)Поняття міфу та специфічні риси української міфології

Одним із найбагатших і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд давніх слов'ян] є міфологія, перекази й легенди минувшини слов'ян. Завдяки міфології ми дізнаємося про глибинні витоки духовності й вірувань наших предків. У зверненні до слов'янської міфології не можна не зважати на драматизм її історії, оскільки у своїй ранній язичницькій (поганській) формі] після прийняття християнства, вона зазнавала всіляких втрат, утисків як недостойна християнина поганська віра, проте перехоплювалась і її атрибутика.

Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.У буденній сучасній мові слово «міф» часто використовують для позначення популярного, хоча й помилкового твердження.

Види міфів

Космогонічні — міфи про створення Всесвіту;

Теологічні — міфи про походження богів;

Міфи про священний шлюб;

Солярні й астральні;

Етимологічні — міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;

Есхатологічні — міфи про загибель Всесвіту

Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.

Звичай – наз. Норма поведінки які успадков. за традицією не цікавлячи їх походженням та смислом.

Обряди та ритуали – це звичаї що мають зміст, їх використовують для того, щоб надприроднім способом намагаються вплинути.

Коли обряди становлять собою цілісну систему , що реалізує вірування релігійного і міфічного вірування, то таку систему наз. культом.

2)Загальна характеристика культура укр. Бароко

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Період другої половини 17 — 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові.

Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві

«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказомЯрослава Мудрого.^[3]

Такі хрещаті дерев'яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Білет №6