1)Запровадження християнства в Київській Русі, та його значення для української культури.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — агіографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята.

2)Живопис в Україні 18 ст.

           Наприкінці XVIIІ ст. Російська імперія знищила осередки, які готували майстрів пензля

            Наддніпрянщини. Було ліквідовано мистецькі класи при Харківському колегіумі, мистецьку школу при Києво-Печерському монастирі було зведено до рівня майстерні іконописного ремесла. Українське мистецтво, яке раніше не поступалося кращим європейським зразкам, занепало. Початки мистецтва класицизму пов’язані з творчістю двох знаних українських майстрів портретного живопису – Дмитра Левицького (1735–1822) та Володимира Боровиковського (1757– 1825). Обидва походили з України, але впродовж усього життя змушені були працювати в Петербурзі. Завдяки своєму талантові Левицький зажив слави найкращого європейського портретиста. Його портрети прикрашають найвідоміші європейські музеї: паризький Лувр, Женевський музей тощо. Левицький як ніхто вмів поєднати неабияку майстерність зі спостережливим і правдивим відтворенням рис обличчя портретованих осіб. Боровиковський походив із козацького старшинського роду з Полтавщини, мистецьку освіту здобув в Україні та лише за наказом Катерини ІІ змушений був переїхати до Петербурга. Коли Левицький зістарів і став втрачати зір, Боровиковський заступив його в мистецтві портрета. Витончена манера малювання, вишукана гама барв майстра були, за свідченням сучасників, просто чарівними. Серед найвідоміших творів Боровиковського – портрети земляків, які служили на високих посадах у Петербурзі,– Дмитра Трощинського, Івана Безбородька та ін. Всього за своє життя майстер зробив близько 160 портретів. Його пензлю належать також виконані на рідній землі розписи церков у Миргороді, Кибинцях та Романівці. У далекому Петербурзі Боровиковський ніколи не забував про Батьківщину, залишався типовим полтавчанином, дотримувався українських звичаїв та мріяв повернутися додому.

            Новий етап у розвитку образотворчого мистецтва на західноукраїнських землях пов’язаний з творчістю Луки Долинського (1750–1824). Народився він у Білій Церкві на Правобережжі, рано осиротів. Неабиякі здібності юнака привернули увагу київського греко-католицького митрополита, який відправив його до Львова, де тоді були потрібні майстри для розпису новозбудованого собору св.Юра. Мистецьку освіту Долинський здобув у віденській Академії мистецтв. Закінчивши її з відзнакою, майстер повернувся до Львова, де й пропрацював ціле життя. Окрім собору св.Юра, він виконував багато розписів для інших церков Львова та міст і сіл західноукраїнських земель. Приділяв увагу майстер і портретному жанрові, що спричинило його визнання сучасниками як одного з найкращих портретистів. Характерними рисами його творчого стилю були енергійна манера письма, м’яке моделювання рис обличчя людини світлотінню, теплий колорит без яскравості та гостра психологічна характеристика образів. На Буковині та в Закарпатті у той час розвивалося переважно релігійне малярство. Місцеві митці виконували настінні розписи у церквах, ікони, ілюстрації до календарів, але, на жаль, про більшість із них майже нічого невідомо. Засновником світського живопису в Закарпатті вважали Йосипа Змій-Міклошія (1792–1848) з Пряшівщини. Після закінчення віденської Академії мистецтв він працював придворним майстром пряшівського єпископа. Його пензлеві належать також розписи багатьох церков Закарпаття. Але ще художник писав портрети, чудові пейзажі, картини на побутові теми з життя закарпатських селян.

            Видатну роль у розвитку живопису та графіки XVIII ст. відіграли українці, академіки Петер­бурзької академії мистецтв Д. Г. Левицький і В. Л. Бо-ровиковський. Вони стали справжніми творцями вітчизняного портретного мистецтва тієї пори. Хоч їх численні портрети і мали парадний характер, все ж вони зробили значний крок до створення реалістичного портрета. У створених Д. Левицьким портретах М. Дякової, А. Давга, Катерини II та написаних В. Боровиковським портретах М. Долгорукої, І. Безбородко, А. Сталь з ви­нятковою майстерністю відтворені почуття властолюбства, індивідуальні риси людей різного характеру і соціальної приналежності. 

Білет №10