35. Місце і роль учителя у соціально економічному розвитку

Виховання – найдавніше поняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям – педагогам. Уже в етимології цього слова закладений глибокий соціальний зміст. Слово педагог походить від грецького paidahos ( pais – дитина; aho – веду, виховую). Педагогами називали людей, які займалися дітоведенням, вихованням дітей. Тому не випадково, що професія педагога ( учителя, вихователя) є найдавнішою на Землі.

У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найчастіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручилась вільнонайманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив :»Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші – достойне життя».(дивись додаток 2)[]

У Київській Русі учителів називали майстрами ,підкреслюючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена нашої спільноти тісно пов’язана з батьками та вчителями, їх працею створювалась і створюється найбільша цінність на землі Людина.

В умовах становлення української державності, відродження національної духовності, формування національної гідності громадян роль вчителя у суспільстві зростає. Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв’язання ще одного важливого завдання:забезпечення сприятливих умов для створення найбільшого багатства суспільства – інтелелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.

Таким чином, учитель-вихователь – творець духовної сутності людини.

Отже,становлення особистості з її багатим генофондом можливе лише за наявності соціального середовища, цілеспрямованого виховного впливу, позитивного і багатого фонду для соціального успадкування, активної діяльності самої людини.

Завдання суспільства на новому рівні свого розвитку і полягає в тому, щоб створити оптимальні умови й ефективні програми для фізичного,психічного і соціального розвитку особистості,пам’ятаючи, що це – «важкий майданчик» для сходження, злету суспільства на більш високий рівень соціально-економічного розвитку.

Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку. Помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються вихованням професійно. Процес виховання є діалектичним: обставини, члени суспільства впливають на формування конкретної людини, вона своєю діяльністю зміцнює навколишнє середовище, впливає певним чином на його суб’єкти, а ті, в свою чергу, уже на вищому рівні зворотно впливають на особистість.[]

Кожна професія є системою, що історично розвивається, трансформується відповідно до культурно-історичних змін; сферою самореалізації особистості; реальністю, яка творчо формується суб’єктом праці. Вона надає людині певного соціального статусу, потребує спеціальної підготовки, постійної перепідготовки, підвищення кваліфікації. Такою і є діяльність педагога.

Діяльність педагога – вид соціально культурної діяльності спрямованої на передачу накопичених людством культури і досвіду від старших поколінь молодшим, створення умов для їх всебічного гармонійного розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Основою педагогічної діяльності є спільна діяльність людей, у процесі якої кожен суб’єкт засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і способи дій; формує себе як особистість.[]

Метою професійної діяльності педагога є створення умов для всебічного гармонійного розвитку особистості учня, його самореалізації, розкриття індивідуальності, творчого потенціалу. Вчитель має усвідомлювати унікальність і неповторність учня як індивідуальності, зважати на складність і неоднозначність процесу його становлення свою відповідальність як фахівця.

Успіх праці вчителя й учнів розвивається їх ділові та міжособистісні стосунки, відбувається вплив педагога на особистісні, інтелектуальні і діяльнісний розвиток учня, його саморозвиток й самовдосконалення. Така діяльність передбачає здатність педагога оцінювати свою роль в успіхах дітей, їх моральному становленні, готовність захоплюватись досягненнями учнів, успіхами колег, школи, віддачею батьків.

Особливості підготовки до уроку:

I. Зміст організаційної підсистеми уроку включає такі компоненти: структуру уроку, організацію навчального матеріалу, педагогічну діяльність учителя та навчальну діяльність учнів, навчально-методичного забезпечення і технічного оснащення уроку, раціональність витрат часу на уроці.

II. Зміст дидактичної системи уроку включає такі компоненти: вибір змісту освіти і навчання на уроці; принципів навчання; методів і засобів навчання, форм організації навчальної діяльності учнів на уроці. Сутність змісту кожного компоненту дидактичної підсистеми уроку подаємо нижче.