36. Дієздатність юридичної особи. Органи управління юридичної особи.

Цивільна дієздатність юридичної особи реалізується нею через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Коментар:

Правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті під її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи. Тому для здійснення правочинів від імені юридичної особи вони не потребують довіреності.

Зміст дієздатності юридичної особи складається з трьох основних елементів:

1) правочиноздатність юридичної особи, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини. Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи.

Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт цивільних правовідносин. Вона набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи (далі - орган) - це юридична конструкція, що створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Між юридичною особою і її органом правові відносини не виникають. Дії органа - дії самої юридичної особи. Орган - це законний представник юридичної особи, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Тому його треба розглядати як інституціонально-функціонального представника юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

за складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноосібними (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноосібні - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю2, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може або правління акціонерного товариства - колегіальний виконавчий орган, або одноосібний виконавчий орган.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так одночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. За загальним правилом, органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Винятки стосуються, перш за все, повних і командитних товариств, а також товариств, які мають спеціальну правоздатність.

У структурі органів товариства виділяють вищий орган - загальні збори учасників як волеутворюючий орган, який визначає питання, пов'язані з життєдіяльністю товариства на всіх етапах його існування аж до прийняття рішення про припинення діяльності. Відповідно до законодавства саме цей орган формує інші органи управління та органи контролю, зокрема ревізійну комісію, причому виконавчі органи підзвітні загальним зборам. Щодо установчих зборів, то вони не є різновидом загальних зборів учасників, бо загальні збори - це орган управління товариством, а на момент скликання установчих зборів товариства як суб'єкта права ще не існує, тобто немає суб'єкта, в якому здійснюється управління.

Традиційно доктрина цивільного права і цивільне законодавство відносять виконавчий орган до класичних органів товариства, який представляє останнє у цивільних правовідносинах. Незалежно від виду підприємницького товариства виконавчий орган, на відміну від загальних зборів учасників товариства, є волевиявляючим його органом, що здійснює функцію безпосереднього управління ним (ч. 1 ст. 161; ч. 2 ст. 145 ЦК; статті 17, 62 та 65 Закону України "Про господарські товариства"; статті 58-61 Закону України "Про акціонерні товариства"; ст. 16 Закону України "Про кооперацію").

Виконавчий орган товариства створюється за рішенням загальних зборів товариства із встановленням його компетенції і складу. Цей орган підзвітний у своїй діяльності загальним зборам учасників (акціонерів) товариства, організовує виконання їх рішень і несе перед ними відповідальність за ефективність роботи товариства.

При вирішенні питань у межах своєї компетенції виконавчий орган юридичної особи діє самостійно і ніякий інший орган не має права давати йому юридично обов'язкові вказівки. Повноваження виконавчого органу на вчинення правочинів визначаються відповідно до принципу загальної правоздатності юридичної особи, тобто виконавчий орган може вчиняти будь-які правочини, які не заборонені законом. Проте слід враховувати, що підприємницькі товариства, які займаються виключними видами підприємницької діяльності (страховою, банківською тощо) і не можуть займатися ніякими іншими видами діяльності, мають спеціальну правоздатність.

Не можна не звернути увагу на те, що ЦК передбачив можливість обрання виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю не лише із складу його учасників (ст. 145). Безумовно, це не "винахід" українського законодавця. Сучасне цивільне законодавство РФ знає такий інститут як керуюча компанія господарського товариства, який замінює виконавчий орган господарського товариства іншою юридичною особою або індивідуальним підприємцем (п. З ст. 103 ЦК РФ). У науковій літературі це пов'язують із тим, що однією з характерних ознак сучасності є відокремлення функції управління від капіталу1, а звідси не обов'язковим є правило, згідно з яким управління повинно здійснюватись тільки тим органом, що формується у структурі юридичної особи, хоча існує й інша точка зору, яку можна назвати негативною. Представники останньої вважають, що у зв'язку з тим, що юридична особа реалізує свою волю безпосередньо через свої органи, якщо таким органом стає за договором інша комерційна організація або індивідуальний підприємець, юридична особа втрачає свою сутність2.

Виходячи з того, що законодавець України теж передбачив можливість обрання виконавчого органу товариства не лише зі складу його учасників, виникає питання: чи відбивається це на традиційних ознаках юридичної особи? На перший погляд складається враження, що ні, оскільки саме загальні збори учасників такого товариства приймають рішення про створення виконавчого органу - дирекції (директора) не зі складу його учасників. Утім, по-перше, це повинно відбуватися тільки тоді, коли утворити дирекцію або обрати одноосібного директора виключно зі складу учасників товариства неможливо, оскільки останні неспроможні належним чином виконувати свої обов'язки, від чого будуть страждати інтереси товариства, а звідси й інтереси його учасників. По-друге, приймаючи рішення з цього питання, загальні збори повинні знати: хто конкретно буде входити до складу виконавчого органу, включаючи й осіб, які не є його членами, а для цього необхідно заздалегідь отримати інформацію про ділові якості таких осіб (особи), а також згоду від них на здійснення управління товариством. Саме тому в науковій літературі висловлена думка, що введення такої новели є передчасним.

Установа створюється за волевиявленням особи, яка стоїть поза нею або навіть вже перестала існувати, оскільки установчий акт про її створення може міститися і в заповіті. Виходячи з того, що управляти юридичною особою можна або шляхом створення в її структурі відповідних органів, або шляхом закріплення за учасниками останньої права своїми діями набувати для неї певні права і обов'язки, щодо управління установою законодавець обирає перший шлях і встановлює, що в установі обов'язково створюється такий виконавчий орган, як правління, до якого застосовуються положення ст. 99 ЦК про виконавчий орган товариства, хоча установчим актом може бути передбачено створення й інших органів управління установою із визначенням порядку їх формування і складу. На відміну від товариств закон забороняє засновникам установи брати участь в її управлінні як одноособово, так і через систему її органів. Таким чином, воля установи - це волевиявлення її засновника (-ків), яке проводиться в життя її правлінням. Цим пояснюється те, що в установі немає волеутворюючого органу, а існує лише волевиявляючий (виконавчий) орган - правління.

Відповідно до закону повноваження органу, який діє від імені юридичної особи, можуть бути обмежені компетентними органами. Це стосується обмежень повноважень, перш за все, виконавчого органу юридичної особи, який на відміну від інших її органів представляє юридичну особу в цивільному обороті, здійснюючи без довіреності від її імені дії, спрямовані на встановлення, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків.

Компетенція виконавчого органу юридичної особи може бути обмежена установчими документами порівняно з тим, як вона визначена законом, за умови якщо інше не передбачено самим законом.

Підсумовуючи наведене, органи юридичної особи можна класифікувати залежно і від компетенції, якою вони наділяються на різних етапах функціонування юридичної особи, на основні (постійні) та спеціальні (тимчасові).

37. Відповідальність юридичної особи.

Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб

1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Ця стаття закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, міститься воно в цінних паперах або грошових коштах.

Принцип самостійної юридичної відповідальності юридичної особи закріплюється, окрім цього Кодексу, в окремих законодавчих актах.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товариства - після повної оплати акцій до них не можуть бути пред'явлені вимоги про відшкодування боргів товариства. Згідно з цим же законом товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки належним йому майном.

Учасники такого товариства не несуть безпосередньої майнової відповідальності за борги товариства. Вони можуть нести відповідальність в межах їх внесків в уставний фонд, але це не є відповідальністю самих учасників, тому що ці майнові кошти вони інвестували в товариство.

Зазначений закон містить поняття товариства з додатковою відповідальністю. Відповідальність учасників у такому товаристві має субсидіарний характер, тобто вона наступає лише в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів.

Він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками і іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно до цієї статті відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але в процесі створення товариства несуть його засновники.

При цьому слід ураховувати, що це можуть бути зобов'язання, які стосуються створення юридичної особи, або виникли у зв'язку з певними діями засновників, або бездіяльністю, допущеними під час діяльності, направленої на створення товариства, або на виконання незаборонених законом угод, які ці особи уклали як засновники товариства. Така відповідальність застосовується в солідарному порядку.

Якщо після державної реєстрації такої юридичної особи дії і рішення засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку самою юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати законним. Наприклад, ухвалення виконавчим органом товариства рішення, яке належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Виходячи із загальної конструкції дієздатності у ЦК України її елементом є й здатність нести відповідальність, що названа деліктоздатністю. Відповідно до ст. 96 ЦКУ юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Мова йде про майнову відповідальність для якої принаймі слід мати майно чи майнові права. Якщо юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном то тим визначені й межі такої відповідальності – її майнові активи. Поза такими межами юридична особа звільняється від майнової відповідальності, а у передбачених законом випадках для товариств з повною та додатковою відповідальністю до неї притягуються засновники.

Закон виходить із принципу різної відповідальності засновників та самої юридичної особи. Згідно ч.3 ст. 96 ЦКУ учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. У зв’язку з тим чинне законодавство визначає такі випадки в залежності від порядку та стадій створення, виду та організаційно-правової форми юридичних осіб.

Не менш важливим є те, що засновники юридичної особи, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Якщо судом буде встановлено фіктивність створення юридичної особи то до відповідальності за її зобов’язаннями повинні притягатися засновники.

Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин несуть загальну цивільну відповідальність за порушення своїх зобов'язань.

Особливістю деліктної відповідальності юридичних осіб є те, що юридична особа несе деліктну відповідальність за дії своїх працівників, що вчинені ними під час виконання своїх трудових обов'язків.Також юридичні особи несуть адміністративну відповідальність, фінансову відповідальність, конституційну відповідальність. Якроботодавець юридична особа несе відповідальність за порушення трудового законодавства.

Останнім часом в Україні активно розвивається інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб.