Марксизм

Знайомству з марксизмом російська громадськість і було зобов'язана саме представникам революційної демократії та народництва, що мешкали в еміграції. Чимало їх ми — Р. Лопатян, М. Бакунин, П. Лавров, М. Утин та інших. — були членами I Інтернаціоналу, створеного До. Марксом і Ф. Енгельсом. Народник М. Даниельсон і твердий прибічник М. Чернышевского—Г. Лопатін були першими перекладачами російською мовою “Капіталу” Маркса.

У 1870 року виникла російська секція I Інтернаціоналу, до складу якої входили М. Утин, А. Трусов, Є. Дмитрієва та інші представники революційно-демократичної інтелігенції. З їхнього проханні почесним секретарем-корреспондентом цієї секції став До. Маркс.

У 1883 року у Женеві (Швейцарія) колишніми народниками-эмігрантами на чолі з Р. У. Плехановим було створено російська соціал-демократична організація — група “Звільнення праці”. Вона оголосила про свій остаточний розрив із народництвом і започаткувала видання “Бібліотеки сучасного соціалізму”.

Виданням “Бібліотеки” група ставила б перед собою кілька завдань: поширення ідей соціалізму шляхом перекладу російською мовою творів і Енгельса, написання власних популярних марксистських творів, критику народницьких поглядів й розробку найважливіших питань російського життя з позицій марксизму.

Члени групи П. Б. Аксельрод, Л. Р. Дейч, У. І. Засулич, У. М. Ігнатов мали значний досвід боротьби з царатом. Віра Іванівна Засулич (1849—1919 рр.) з сімнадцяти років брала участь у революційному русі, був у засланні, сиділа у Петропавлівській фортеці. У 1878 року у знак протесту проти тілесного покарання політичного укладеного стріляла в петербурзького градоначальника Трепова. З 1879 року його — член організації “Чорний переділ”. Ім'я Засулич набув поширення серед російських революціонерів і соціал-демократичної громадськості Західної Європи. Вона була першою російської женщиной-марксисткой, вірним соратником Р. У. Плеханова.

Павел Борисович Аксельрод (1850—1928 рр.) — один із організаторів перших народницьких гуртків у Києві. У 1874 року, будучи по закордонах, він зблизився з бакунистами, редагував їх журнал “Община”, брав участь у роботі Міжнародного соціалістичного конгресу в 1881 року. Вже роки намітився його відхід народницьких поглядів і поворот до марксизму. Після еміграції Плеханова (1880 р.) очолював організацію “Чорний переділ”.

Лев Григорович Дейч (1855—1941 рр.) з кінця 1970-х років був однією з найактивніших пропагандистов-народников Півдні Росії. У 1878 року втік з київської в'язниці, куди він був кинутий за спробу підняти селян на повстання (“Чигиринское справа”).

Василь Миколайович Ігнатов (1854—1885 рр.) “відправлявся у народ”, входив до “Землі та волі”. За що у студентських виступах неодноразово высылался із центральних міст Росії.

Засновник і керівник групи “Звільнення праці” — Георгій Валентинович Плеханов (1856—1918 рр.) ще студентом Петербурзького гірського інституту долучився до бунтарському напрямку народництва і став однією з організаторів суспільства “Земля і волю”. У 1876 року за виступом площею у Казанського собору вимушений був перейти на нелегальний стан. Брав активну в петербурзьких страйках кінця 1970-х років, підтримував тісні зв'язки з керівниками “Північного союзу російських робітників”.

29алантливый публіцист і пропагандист, Плеханов виділявся серед революційних народників серйозним ставленням до теорії, став однією з визнаних теоретиків народницького руху. У 1880 року через переслідувань поліції вимушений був емігрувати до Швейцарії.

За кордоном Плеханов серйозно вивчав твори і Енгельса, уважно ознайомився з робочим рухом у країнах Західної Європи, як і допомогло йому по-новому підійти для оцінювання революційної боротьби у Росії,

Перші кроки діяльності групи “Звільнення праці” збігалися з труднощами. “Народна воля” досі користувалася глибокими симпатіями у революційній Росії, а невелику, ніким не визнану марксистську групу засуджували спочатку все течії революційного руху '“за зраду старим заповітами”.

Члени групи вели активну літературну діяльність. Упродовж років було перекладено і опубліковано 15 марксистських творів. У тому числі такі фундаментальні праці і Енгельса, як “Наймана праця і капітал”, “Злидні філософії”, “Розвиток соціалізму від утопії до науки” та інших. Примітно, що це переклади здійснювалися при найближчому сприянні Енгельса, з яким члени групи листувалися листуванні, а пізніше з'явилася можливість спілкуватися і особисто. Завдяки цим перекладам ідеї і Енгельса в 80—90-х рр. стали надбанням широкого загалу російської громадськості.

Група вела дискусії з народниками. Це було продовженням суперечок всередині революційної демократії Росії про шляхи розвитку країни. Плеханов та її соратники використовували марксизм до пояснень специфіки соціально-економічного розвитку же Росії та обгрунтування цілей і завдань російського робітничого руху.

Поруч із перекладами робіт і Енгельса Плеханов і члени групи “Звільнення праці” видавали власні твори. У 1883 року вийшов книга Плеханова “Соціалізм і політичний боротьба”. У ньому доводилася

теоретична і практична неспроможність народництва, відкривали причини його неминучого краху у нових історичних умовах Росії. За підсумками конкретно-історичного матеріалу Плеханов показав, що з недостатнім розвитком капи-

тализма у Росії загострюються класові протиріччя, що пролетаріат втягується на політичну боротьбу і мені стає головною революційної силою.

Народники піддали різкій критиці це перше марксистське твір Плеханова, намагаючись довести те, що відкинули часом. Він відказав на критику яскравою публіцистичної брошурою “Наші розбіжності”, у якій переконливо довів, що Росія вже стала на шлях капіталістичного розвитку, що “ініціативу комуністичного руху” може він лише робітничий клас та її самостійна політичну партію, найближчій метою котрої має стати повалення абсолютизму.

Плеханов спростував народницькі твердження, що Росія перебувала напередодні соціалістичної революції. Він із російських марксистів дійшов висновку, що назревавшая у Росії революція буде соціалістичної, а буржуазно-демократичної, і безсторонньо вважається основоположником російського марксизму. На його творчості виховувалося перше покоління росіян марксистів.

54