Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-90.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
223.89 Кб
Скачать

45.Поняття форми держави.

Єдина за своїми сутнісними характеристиками (територія, населення, політична влада, апарат, суверенітет тощо) держава існує в багатоманітних конкретних формах. Форма держави — це сукупність найбільш загальних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіальними функціональними способами організації влади. У політології є три основних категорії, які розкривають форму держави: «форма державного правління» (інституціо-нальні характеристики організації влади), «форма державного устрою» (територіальні характеристики організації влади) і «політичний режим» (функціональні характеристики організації влади). Аналіз форм держави має особливо важливе значення, оскільки дає ключ до розуміння конкретних форм організації державної влади і здійснення політики.

46. Форма державного правління — це певний спосіб організації верховної влади в державі, який визначається джерелами влади, порядком формування і правовим статусом вищих державних органів, обумовлює структуру, принципи взаємовідносин та сферу компетенції кожного з них. Форма державного правління вказує на те, як організована верховна влада в державі, в який спосіб формуються її центральні органи та яким чином вони підпорядковуються один одному (як будуються стосунки "парламент — уряд", "парламент — глава держави" і т.д.). За формами правління всі держави поділяють на дві великі гру­пи: - монархії;  - республіки. Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: коро­лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі прав­ління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину. Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі. При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викла­дені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін. В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи.  В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дис­циплінарну).

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла­мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас­но президенту і парламенту.

Парламентська республіка характеризується центральним ста­новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

 

47. Державний устрій це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. 

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основою конфедерації є союзний договір. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії.

48. Політичний режим (від франц. regime) - державний суспільний устрій, спосіб правління. Це функціонування політичного життя, що складається внаслідок політичних дій соціальних суб' єктів у системі певних політичних владних інститутів, структур, політичних відносин і взаємодії людини і суспільства. Політичний режим - сукупність засобів і методів, що визначають спосіб здійснення влади, склалися стосовно державної влади та суспільства як найбільш показові, і які відображають становище прав та свобод громадян, відношення владних структур до правових основ діяльності, державних форм та ідеологій, соціальних і класових взаємовідносин, становища політичної культури. Будь-який політичний режим визначається, по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень; по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни. Суверенність і соціальний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи, методи та засоби її здійснення і характеризують політичний режим суспільства.

За джеpелом (підгpунтям) деpжавної влади політичні pежими можна pозподілити на демокpатичні та автоpитаpні. Демокpатичний pежим – це така фоpма деpжавно-політичного устpою суспільства, в якій наpод виступає джеpелом влади на пpинципах pівності, свободи і солідаpності. Автоpитаpний pежим – це спосіб пpавління, оснований на владі автоpитету, політико-пpавовій неpівності соціальних гpуп та пpошаpків суспільства, викоpистанні насильства. За ознакою меж політичної влади політичні pежими pозподіляються на лібеpальні та тоталітаpні.

49. Ознаки тоталітарного режиму. Прихильники концепції тоталітаризму вважають, що до основних ознак даного режиму можна віднести такі: 1. Політична система ґрунтується на ідеології, яка пронизує всі сфери життя суспільства. Відкрита незгода з нею карається як найтяжчий злочин. Тоталітарна ідеологія ґрунтується на соціальних міфах, а закладена в ній мета слугує засобом легітимації режиму. 2. Основною ланкою в політичній структурі суспільства є єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного типу. Політизуючи всі органи державної влади, партія зрощується з державою.

3. Управління здійснюється через терор, який направляє партія і таємна поліція. Приводом для терору є систематичне формування "образу ворога" і на цій основі — агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій.

4. Засоби масової інформації перебувають під монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю творити її.

5. Армія контролюється партією і урядом.

6. Державний контроль над економічною сферою суспільства (державна власність, командно-адміністративна система управління економікою тощо).

Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

50. Усі розробники концепції тоталітаризму визначають дві головні особливості тоталітарного суспільства:

1)тоталітарні політичні режими відрізняються прагненням контролювати не лише дії, а навіть емоції і думки населення. Їм властиве тотальне (всеохоплююче) проникнення в усі сфери суспільного, і навіть приватного життя людей; 2) тоталітарні режими спроможні створювати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в ім'я єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має загальносуспільне значення. Визначальною ознакою тоталітаризму є застосування особливої системи насильства і терору як специфічного засобу контролю над суспільством та мілітаризм, який є рисою як фашизму, так і комунізму. Діяльність величезного наглядового і карального апарату заснована на сваволі, беззаконні тоталітаризму. Спільною рисою тоталітарних режимів є так звана активна несвобода особи.

Реальне втілення тоталітарних моделей в практику стало можливим за наявності цілого ряду передумов (причин). До основних із них відносять:

1. Особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізації': руйнування традиційних структур, етатизація суспільного життя, посилення соціальних функцій держави, можливість за допомогою ЗМІ маніпулювати суспільною свідомістю (франкфуртська школа, кейнсіанство).

2. Виникнення тоталітаризму пов'язують з масовізацією суспільного життя, виходом на політичну арену людини-натовпу (X. Ортега-і- Гассет, Ф. Ніцше).

3. Ідейні витоки тоталітаризму бачать в галузі політичної філософії таких мислителів якПлатон, Г. Бабеф, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегель, К. Маркс, В. Ленін та ін. їх моделі майбутнього, на думку російського філософа М.Бердяєва, завжди утопічні. А утопії, в свою чергу, є тоталітарними і ворожими свободі й демократії. В тоталітарній моделі утопія ототожнюється з абсолютною істиною, відхід від якої жорстоко карається.

4. Суб'єктивні умови тоталітаризму — масові соціальні фрустрації, які виникли внаслідок порушення традиційних цінностей, вимушеної самотності, соціального відчуження. В результаті таких змін у більшості людей з'являється психологічний механізм "втечі від свободи" (Ф. Достоєвський "Міф про Великого Інквізитора" з "Братів Карамазових", Е. Фромм "Втеча від свободи").

б. Причини тоталітаризму кореняться в націоналізмі та антисемітизмі.

Іншими причинами можуть стати:

загострення протиріч в етнорелігійній сфері;

фрагментарна політична культура, коли населення орієнтується на різні ідеології і моделі розвитку при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних цінностей;

нерозвиненість політичних інститутів, які дозволяють виразити інтереси різних верств населення.

51. У перекладі з грецької демократія означає "влада народу" (demos - народ, cratos - влада). Більш розгорнуте визначення демократії, що стало класичним, було дано американським президентом А. Лінкольном у його відомій гетисбурській промові (1863): правління народу, вибране народом і для народу. Сутність демократії конкретизується в певній сукупності цінностей, інститутів і процедур. Головні з них такі:

Суверенітет народу. Періодична виборність головних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм правонасту-пності влади. Всезагальне, рівне виборче право і таємне голосування. Гарантія основних прав людини.

Громадянські права. Політичні права дають громадянину можливість брати участь у процесі управління і впливати на прийняття рішень законодавчими і виконавчими органами.

Соціальні й економічні права.

Конкуренція політичних сил реалізується не лише під час здобуття влади, а й за її здійснення. Принцип змагальності забезпечується через легалізацію політичної опозиції. У суспільстві досягається згода стосовно того, що переможець на виборах не використовує владу для усунення з політичної сфери тих, хто програв вибори. Опозиція, відтак, зобов'язується поважати право переможців приймати рішення, навіть якщо вони не узгоджуються з їхніми поглядами. Тобто йдеться про лояльну (системну) опозицію.

52. Концепції демократії. Головна суперечність демократії — цесуперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902—1994) вважав демократію не тільки неможливою, а й недоцільною.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія, яка найповнішою мірою грунтується на перелічених вище принципах демократії. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади.

Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, яка дає змогу найповнішою мірою поєднати ідеал демократії та можливості його практичного здійснення.

Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія грунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.

У концепції плюралістичної демократії політична система суспільства розглядається як механізм, що забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних, релігійних і подібних груп та їх організацій.

Зростання політичного впливу об'єднань підприємців і профспілок спричинило появу концепції корпоративної демократії. За своїм змістом концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії. Основна відмінність між ними полягає в тому, що плюралістична демократія передбачає політичне представництво всієї багатоманітності соціальних інтересів, а корпоративна демократія обмежує це представництво лише найвпливовішими об'єднаннями.

Партисипітарна демократія — це демократія участі. Якщо ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, то партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.

Головною особливістю марксистського розуміння демократії є розгляд її в нерозривному зв'язку з матеріальними умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу.

Окрему групу складають концепції елітарної демократії як намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]