17.Вчення Гегеля про державу.

На відміну від І. Канта, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель  виступав з консервативних позицій. його політико-правове вчення викладено у праці «Філософія права» (1820). Держава, за Гегелем, — це ідея розуму, свободи і права. Держава, отже, за своєю природою є ідеальним, «дійсно розумним» утворенням. Гегель заперечує договірну теорію походження держави. Свобода особи, на його думку, знаходить свою реалізацію передусім у праві приватної власності. Держава не залежить від громадянського суспільства, навпаки, суспільство неможливе без держави. Проведення одним із перших в історії політичної думки чіткого розмежування громадянського суспільства й держави є безумовною заслугою Гегеля. За своєю сутністю гегелівська ідея держави є правовою дійсністю, в ієрархічній структурі якої держава виступає як найбільш конкретне право, як правова держава. Ідея держави, за Гегелем, виявляється трояко: по-перше, як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави, державного ладу, внутрішнього державного права; по-друге, у відносинах між державами як зовнішнє державне право; по-третє, у всесвітній історії. Індивідуальна держава — це держава як дійсність конкретної свободи. У своєму розвиненому й розумному вигляді така держава є заснованою на поділі влади конституційною монархією.Наявність ідеї держави Гегель пов'язував лише з тодішніми розвиненими європейськими державами, в яких реалізована християнська ідея свободи. Трьома видами державної влади Гегель вважав законодавчу владу, урядову владу і владу правителя. Він заперечував ідею самостійності і взаємного обмеження видів влади. Законодавча влада, за Гегелем, — це влада визначати і встановлювати всезагальне. Вона належить законодавчому зібранню. Урядова влада, до якої належить і влада судова, полягає в тому, щоб підводити особливі сфери та окремі випадки під всезагальне. Завдання урядової влади — виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів та установ. Пояснюючи характер компетенції монарха, Гегель зазначає, що в досконалій конституційній монархії об'єктивний бік державної справи визначається законами, а монархові залишається лише приєднати до цього свою волю. Водночас мислитель ставив державу над суспільством та індивідом, заперечував самостійну цінність прав і свобод особи, вивищував германську націю над іншими, що складає консервативні й антидемократичні елементи його політичного вчення.

18.Політичні погляди представників критичного утопічного соціалізму(а.Сен-Сімон, ш.Фур’є, р.Оуен)

Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен-Сімона) (1760—1825) вважаються насамперед визнання ним закономірностей суспільного розвитку і віра в неперервний прогрес людства. У працях «Листи женевського мешканця до сучасників» (1802), «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814), «Про індустріальну систему» (1821) та інших він доводив, що суспільство закономірно розвивається по висхідній лінії. А. Сен-Сімон виходив з того, що тогочасне суспільство поділяється на «непродуктивні класи» і «промисловий клас». Цей поділ шляхом усунення «непродуктивних класів» буде подолано у процесі суспільного розвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану — «золотого віку», суспільство проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. На першій стадії — вантичному і феодальному суспільствах — панують релігійні уявлення. Друга стадія, яка охоплює період розпаду феодалізму, що завершився Французькою революцією, характеризується переважанням абстрактних філософських ідей. Третя стадія позначається переважанням позитивної науки; тут сформується справедлива суспільно-промислова система, яка забезпечить «найбільші вигоди для найбільшої кількості людей». Ці ж чинники зроблять зайвими забезпечення свободи та особистих прав як цілей суспільної організації. У промисловій системі відпаде необхідність у багатьох обтяжливих для суспільства політичних інститутах. Ця система, за А. Сен-Сімоном, до мінімуму обмежить політичне владарювання і зведе політику, діяльність державних органів головним чином до простого адміністрування — управління речами й виробничими процесами. Держава, отже, перетворюватиметься із знаряддя управління людьми у знаряддя управління речами. Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772—1837) є критика тогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав притаманні цьому суспільству анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слугою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних. Різко критикуючи тогочасне капіталістичне суспільство, характеризуючи його як «тиранію індивідуальної власності над масою», Ш. Фур'є у своїх працях «Трактат про асоціацію» (1822), «Новий господарський соціетарний світ» (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного устрою. Основу цього устрою він вбачав у фалангах — виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об'єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних професій тошо. Особиста свобода кожного є найголовнішою умовою існування фаланги. Фаланги є автономними утвореннями. Вони не зв'язані між собою в єдину цілісну систему, але координують свою діяльність. Політику Ш. Фур'є взагалі вважав безплідним заняттям. Як і А. Сен-Сімон, він заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись з ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї системи в життя. Третій представник критично-утопічного соціалізму — англієць Роберт Оуен (1771 — 1858); він створював своє вчення в період промислової революції в Англії і викликаного нею загострення класових суперечностей. Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Він виходив з того, що людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство .Р. Оуен доводив, що саме ці та подібні чинники зовнішнього середовища породжують невігластво мас, аморалізм, панування духу наживи й ненависті. Щоб змінити характер індивідів і їхню поведінку, вважав Р. Оуен, необхідно створити нові, кращі і справедливі умови існування. Головну причину соціальних бід він вбачав у приватній власності. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, справедливим ладом, заснованим на суспільній власності. Р. Оуен розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова й сільськогосподарська праця, виробництво і споживання. Члени комуни мають рівні права та обов'язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги.

19. Л.Гумплович про політику та політичну владу. Гумплович визначає державу як організацію панування меншини над більшістю. На його думку завжди перемагає меншина, доповнюючи свою недостатню чисельність перевагою дисципліни і розуму. А виникнення держави є результатом боротьби рас, племен, орд, де з переможців формується панівний клас, а з переможених підпорядкований клас. Він ділить усі соціальні групи й усі верстви за політичним принципом «панування» на підлеглих і панівних.За Гумпловичем соціальний розвиток — це зміна форм конфліктних відносин між його соціальними елементами. Розвиток це втрата вищих класів на користь нижчих, але це ніколи не призводить до встановлення рівності між ними. Він відкидає соціалістичну перспективу для розвитку держави і вважає, що у людини є тільки вибір між підпорядкуванням і анархією. Заперечує ідентичність національно-релігійного з державним, вважаючи що границі держави повинні бути встановлені відповідно до вимог торгівлі і «стратегічних планів». Пропонує доповнити загальне виборче право представництвом меншин у владі (подібне було реалізовано в Центральній Раді УНР, практика виявилася явно провальною, мабуть тому більше ніхто цього вже не практикував).