58. Основні напрямки розвитку політичної системи незалежної України

-Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:

Ц подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управ­лінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної органі­зації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій;

- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;

- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політич­них сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законо­давчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва;

- законодавче забезпечення залучення представників політичної опози­ції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інсти­тутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів;

- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозво­ляли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не ви­правдала довір'я відповідного електорату;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідо­мості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна самоадап-тація.

59. Сутність, генезис та функції політичних партій.

Слово «партія» (лат. partis — частина)означає частину більшої спільності або цілісності.  В розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи: 1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки; 2) партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму; 3) партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей.

Отже, політична партія — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії. віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламентську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент.

Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців. Ця поява поклала початок формуванню сучасних масових політичних партій. 

(Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-тична партія Німеччини).) У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — в боротьбі проти соціал-демократії.

 Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

 політичне представництво соціальних інтересів;

 соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

 розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

 боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

 участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

 участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

 політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;

 формування громадської думки;

 політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

 підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій. 

Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формальними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують клани. Конкретизації загального уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недоліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія політичних партій.