12. Знайдiть засоби комiчного у романi-памфлетi Свiфта "Мандри Гулiвера"

Роман написаний у популярній на той час формі подорожі. Твір складається з чотирьох частин "Подорож до ЛіліпутіГ', "Подорож до Бробдінгнегу", "Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Глабдабдрібу, Лагнегу та Японії" і "Подорож до країни гуїгнгнмів".

У "Мандрах Гуллівера" простежуються елементи сатиричного, фантастичного, соціально-політичного, філософського роману, утопії та антиутопії. У романі широко представлені засоби комічного -гумор, сатира, іронія, гротеск тощо. Закони і звичаї в Ліліпутії -карикатура на монархічний устрій, боротьба між тупоконечниками й гостроконечниками - пародія на боротьбу між католиками і протестантами, війна Ліліпутії з Блефуску - це війна Англії та Франції за іспанську спадщину. В образах єху - потворних, жорстоких, лицемірних, мстивих - автор викриває знедуховлення, рабську психологію, відрив людства від природи, усе зло, що є в людині. Жахливим єху Свіфт протиставляє гуїгнгнмів - коней, наділених доброчесністю, розумом, почуттям справедливості.

Один з улюблених прийомів Свіфта - алегорія. Не тільки образи єху та гуїгнгнмів, а й весь роман можна вважати алегорією суспільного життя і духовного стану людини. "Мандри Гуллівера" побудовані на контрастах. Стрімкі переходи від малого до великого, від злого до доброго, від низького до великого, від потворного до прекрасного допомагають авторові показати строкатість суспільного життя, його недосконалість і відносність знань людини про світ

13. Образ Гулiвера

Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.

Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.

За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.

Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.

На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.

З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."

Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук.... я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").

Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."

Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.

Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.

Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.

Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.

Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.