8. Лексичні норми мови професійного спілкування. Вимоги до вживання лексики іншомовного походження

Лексичні норми – норми правильного слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в одинадцяти томах (1970 - 1980); Російсько-українським словником у трьох томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.

Вибір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування.

Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв'язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м'ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат, секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер, цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем'єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у професійному спілкуванні потребує великих зусиль, бо саме за допомогою слів іншомовного походження твориться особливий колорит – книжності, офіційності, досягається урочистість, пафосність мовлення. Проте перенасичувати тексти цими словами не слід, тому що

надуживання іншомовної лексики породжує небажану варіативність, засмічує українську мову .

Стихійне запозичення іншомовних слів уповільнює розвиток рідної мови, а в суспільстві утверджує хибну

думку про нібито неспроможність української мови передавати всі тонкощі, багатство і глибину іншомовних текстів, формує комплекс текстів, формує комплекс меншовартісності, а можливо й ущербності українців.

Тому, вибираючи з двох рівнозначних слів одне, перевагу слід надавати питомому українському.

Неправильно Правильно

динаміка розвитку розвиток

термінова депеша депеша експонат виставки експонати

№ 13. Лексичні норми мови професійного спілкування. Використання влсне українських слів у професійних текстах.

Слово – одна з основних одиниць мови, що виконує важливі функції: називає всі пізнані людиною предмети та явища суспільного життя й природи, несе інформацію під час спілкування між людьми, допомагає висловлювати свої думки й почуття. Усі слова вживаються в будь-якій мові й утворюють її лексику, або словниковий склад.

Специфічно українська лексика – це слова, що виникли на українському грунті в період встановлення й розвитку української народності, що припадає на ХIV ст.

Лексика іншомовного походження в словниковому складі сучасної української літературної мови становить приблизно 10%. Вони і є тією ланкою, що зв’язує українську мову з усіма розвиненими мовами світу. протягом історичної еволюції найчисленнішими були запозичення з романських і германських мов. Із германських, зокрема, в українську мову потрапили такі слова, як черешня, капуста, лев, стадо, коляда, рожа, кіт, кум. Лексичні запозичення з німецької мови: касир, вексель, поштамп, шлюз, галстук, футляр, бинт, пластир, верстат. У словниковому складі сучасної української літературної мови також функціонують слова грецького походження: граматика, бібліотека, філософія, планета, галактика, полюс, тропіки, мелодія, театр.

Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в одинадцяти томах (1970 - 1980); Російсько-українським словником у трьох томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.

Вибір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Лексику української мови за професійним спрямуванням поділяють на:

- науково-термінологічну: педіатр, термодинаміка;

- виробничо-професійну: навігація, пірогармата;

- офіційно-ділову: акт, угода;

- специфічно-побутову: виделка, відро.

Професіоналізм – це слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо відносяться до професійної діяльності їх роду занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації в називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва, деталей, різних дій, процесів, пов’язаних із сферою діяльності: кома, ремісія (медики), забій, на-гора (шахтарі).

Офіційно-ділова лексика вживається в різних ділових паперах, законах. Постановах, розпорядженнях, кодексах, угодах, договорах, нотах тощо: акт, наказ, протокол, інструкція, заява, апеляція, свідок, підсудний, допит, слідчий, злочин, посол, аташе, конвенція, ратифікація.

Для лексики офіційно-ділового стилю характерні такі особливості як точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість нашарувань у значеннях слів, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології.

Важлива роль у розвиткові національної духовної культури належить словникам, як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.

Кожна людина, яка дбає по свій загально-культурний розвиток, повинна читати словники. З цього питання є мудрий вислів Максима Рильського:

„Не бійтесь заглядати у словник,

це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля”.

У професійній лексиці найпоширеніші такі помилки:

1. Неправильний наголос. Іноді від наголосу може залежати й сематика (значення) слова;

2. Неправильна вимова окремих звуків або деяких слів. Насамперед ідеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість та недотримання норм орфоепії;

3. Неправильне вживання слів за сематикою (значенням);

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові;

6. Вживання дієслова зв’язки „буде” (майбутній час) в контексті теперішнього часу;

7. Слова-паразити;

8. Тавтологія – повторення однокорінних слів;

8. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази) в контексті.

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови, тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу староукраїнської (XI — XIV ст.) і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою нерідко є похідними (вітатися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, півень, панувати, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення і вживаються для називання предметів, явищ природи, життя і побуту людей, їхньої виробничої діяльності тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлено насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

-ин(а): година, хвилина, тканина;

-ин(и): відвідини, роковини, заручини;

-анин(а), -янин(а): біганина, стрілянина;

-щин(а), -ччин(а): Київщина, козаччина;

-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, -івниц(я), -альник, -альниц(я), -ильник, -иль-ниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

-ець: кравець, промовець, швець;

-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій: водій, носій;

-ень: красень, велетень;

-ань: здоровань, горбань;

-ищ(е): днище, горище, дідище, бабище;

-от(а): голота, німота;

-анн(я), -енн(я), -інн(я): змагання, бачення, світання, розуміння.

Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я: гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття, зусилля.

За допомогою суфіксів -ик (вогник, столик), -очок, -ечок, -инк(а), -оньк(а), -еньк(о), -онькіо) (кілочок, вершечок, батечко, голівонька, рученька, серденько), -ц(е) (віконце, слівце), -ячк(о) (пір'ячко, сміттячко) утворюються слова зі значенням здрібнілості та пестливості.

За допомогою суфіксів -уват(ий), -юват(ий), -овит(ий), -езн(ий), -анн(ий), -есеньк(ий), -юсіньк(ий) утворюються власне українські прикметники: довгуватий, синюватий, талановитий, грошовитий, довжелезний, невблаганний, нездоланний, тонесенький, малюсінький, білюсінький.

До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су- (сузір'я, суміш), перед-(передвісник, передмова), між-, межи- (міжгір'я, межиріччя), по- (поверх, подвір'я), прі- (прізвище, прізвисько, прірва).

Власне українськими є також слова, утворені за допомогою часток аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні-: абихто, абищо, дехто, деколи, бозна-хто, бозна-де, хтозна-який, хтозна-як, будь-який, будь-де, хто-небудь, де-небудь, хтось, десь, ніхто, ніде.

До власне українських належать прийменники (біля, від, з, серед, посеред, між, поміж, під, попід, задля, коло, навколо, проміж, щодо, з-під, з-над, з-перед, з-поза, з-поміж), сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби, нібито, дарма що, ледве, ледь, тільки, щойно), частки (хай, нехай, невже, хіба, тільки, ось, це, майже, таки, саме, хоч би, ані), модальні слова (можливо, звичайно, зрозуміло, безумовно, безперечно, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне), вигуки (цить, геть, овва, лишенько, лелечко, цур, пек, добридень).

***

Кількісно найбільший і найрізноманітніший шар питомої української лексики становлять слова, які почали виникати ще в процесі формування тих діалектів, шо лягли в основу української мови, і творення яких не припиняється й досі, тобто власне українські слова. Більшість цих слів виникла й виникає на лексичному матеріалі, успадкованому від спільноіндоєвропейської та праслов'янської мов, а також давно засвоєних запозичень. Ці слова переважно похідні. Вони стосуються всіх сфер життя, наприклад:

а) суспільно-політична лексика: громада, громадянин, володар, власність, промовець, працівник, гурток, осередок,

ланка, справочинство, самодіяльний;

б) назви будівель та їхніх частин: будинок, приміщення, підлога, поміст, одвірок, віконниця, горниця, покуття, присінок, корівник, пташарня, садиба, хвіртка, причілок, підмурівок;

в) назви страв і напоїв: борщ, вареники, голубці, локшина, галушки, лемішка, холодець, затірка, мйчанка, млинці,

корж, бублик, пампушки, деруни, узвар, куліш, вергуни, січеники, крученики, завиванець;

г) назви одягу і взуття: штани, спідниця, сорочка, запаска, хустка, стрічка, намисто, капелюх, бриль, чобіт, черевик, сап'янці;

Г) назви предметів побуту: рядно, скатерка, рушник, мішок, кошик, коромисло, коцюба, віжки, оброть;

д) сільськогосподарська лексика: урожай, скирта, ярина, озимина, сіножать, жниварка, молотарка, сівалка, віялка, олійниця, цукроварня, оранка, зажинки, обжинки, рільництво, тваринництво, хлібороб, сіяч, тваринник, пасічник, смородина, порічки, суниця, полуниця, гречка;

є) абстрактна й наукова лексика: мрія, поступ, довір 'я, освіта, виховання, промисловість, підприємство, кисень, водень, підручник, іспит.

Серед власне українських слів є чимало прислівників: зопалу, навпростець, осторонь, заздалегідь, навперейми, зрештою,

наодинці, вранці, влітку, взимку, праворуч, нашвидкуруч, обіруч, мимохідь, торік, споконвіку. Тільки в українській мові є прий­менники біля, від, посеред, між, задля, коло, щодо; сполучники та, бо, чи, аби, або, проте, зате, якщо, якби, наче, мов, ніби, ніж, дарма що, незважаючи на те що; частки хай, невже, хіба, майже, навіть.

№ 14. Види омонімів, їх вживання в проф. текстах.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором» (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», злити«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:

а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»;

боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»;

б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипіння» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук);

в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий

спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок

займенника еони».

До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

омографи — при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, за­

позичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійсь­

кої); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного

інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грець­

кої), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з

голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької),

Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:

внаслідок словотвору; наприклад, розчинити (споріднене з розчин) {розчинити (споріднене з відчинити, зачинити); закувати (від кувати «бити молотом») і закувати (від ку-ку); загин (від загнути) і загин (від загинути); романіст1 «той, хто пише романи» і романіст «той, хто займається романською — французькою, італійською, іспанською і т. д. — філологією»;

внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прикметник) і лютий (назва місяця); учительська (прикметник) і учительська (іменник); жаль (іменник) і жаль (предикативний прислівник);

внаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від гріх) і безгрішний (від гроші, звичайно — безгрошовий); слати

(шлю) і слати (від стелити — випав приголосний т у групі приголосних стл); жати (від прадавнього жемти — жму) і жати (від прадавнього женти — жну);

внаслідок розпаду багатозначності слова у зв'язку з диференціацією значень; колись ключ до дверей (пор. ключка «гак із довгим держаком») і журавлиний ключ були однакові за формою — і слово ключ було одне, але тепер, коли вже немає подібності між обома ключами, це слово перетворилося на два слова з різним значенням: ключ1 «знаряддя для замикання замка» і ключ2 «ряд однорідних предметів, що рухаються один за одним, утворюючи кут»;

внаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець «подарунок» і гостинець «великий шлях» (діалектизм); чайка «птах» і чайка «козацький човен»; око «орган зору» і око «давня міра ваги».

Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується дієслово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково звучати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньогрецького look); потім остання з них була витіснена запозиченим із німецької мови (точніше — з ідиш) іменником цибуля.

Омоніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення, наприклад:

Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує.

У народному гуморі, наприклад, побутує такий гумористичний діалог: «Таж їж». — «Я ж їм». — «А ти не їм, а собі».

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.

Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А українське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періодичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «магазин» у нашому розумінні.

Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.

***

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми з'являються внаслідок:

звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Групи неповних омонімів

Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).

Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).

№ 15 Синонимы. Антонимы

Синоніми — це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.

У семантичному полі синоніми своїм значенням накладаються один на одного або перебувають поруч: горизонт, обрій, видноколо, небосхил, небозвід, крайнебо, круговид, кругозір; зрозуміти, збагнути, втямити, дібрати, уторопати, розшолопати. Синоніми, як правило, називають той самий денотат, але різними словами.

Синоніми в мові можливі тому, що лексичні значення окремих слів нерідко перекривають одне одного: адже немає чіткої межі між поняттями, скажімо, багато і чимало; близькі за значенням у повсякденному вживанні слова імла, мряка, туман; те саме атмосферне явище називають слова дощ і злива.

Водночас синоніми обов'язково чимось різняться між собою — відтінками значень, емоційним забарвленням, експресивністю, стилістичною віднесеністю, різною активністю в мові, здатністю сполучатися з іншими словами. Наприклад, здавалось би, слова батьківщина і вітчизна тотожні за значенням, проте перше слово на відміну від другого має ще й побічне значення «місце походження»: можна сказати Південна Америка — батьківщина картоплі, але не вітчизна. Слова лелека, чорногуз, бузько, бусел називають того самого птаха і є, власне кажучи, абсолютними синонімами. Але у вислові Кохай мене, я твій завжди... Моя зажурена лелеко, прилинь сюди! (М. Упеник) взаємозаміна їх неможлива.

Відтінками значень і сферою вживання різняться між собою синоніми говорити, казати, мовити, вести річ, держати річ, висловлюватися, ректи, глаголати, цвенькати, подейкувати, балакати, гомоніти, просторікувати, молоти, верзти, базікати, патякати, шварґотіти, лепетати. Різну сполучуваність мають синоніми замурзаний, заяложений, каламутний, неприбраний, нечистий, яких об'єднує спільне загальне значення «брудний». Кажемо: замурзане обличчя, заяложений одяг, каламутна вода, неприбрана кімната, нечиста гра — але поміняти місцями ці означення не можна, цього не дозволяє їхня конкретна семантика.

Є невелика кількість так званих абсолютних синонімів. Вони цілком ідентичні за значенням і належать здебільшого до стилістично нейтральної лексики: процент — відсоток, екземпляр — примірник, тираж — наклад, фотографія — світлина, аеродром — летовище, борошно — мука, площа — майдан, півники — іриси, нагідки — календула, воротар — голкіпер, мо­вознавство — лінгвістика. Проте такі синоніми часто різняться не тільки походженням, а й частотою і сферою вживання. ,; Якщо в мові з'являється два слова з цілком однаковим значенням, то або одне з них поступово виходить із вжитку (з-поміж двох синонімів літак і аероплан останнє тепер уже не вживається), або вони починають набувати різних відтінків значення {водій і шофер, наслідок {результат).

Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому виділяється стрижневе слово — домінанта. Воно є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасувати, репетувати, верещати, волати.

Багатозначне слово залежно від його конкретних значень Може бути домінантою різних синонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний; добрий (про спеціаліста), кваліфікований, досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про врожай), багатий, високий, щедрий, рясний, великий. Відповідно й те саме слово в різному контексті може замінюватися різними синонімами. Наприклад, до слова примітивний, коли йдеться про організми, синонімом виступає слово одноклітин~ ний; про культуру — первісний, нерозвинений; про смак — грубий, невибагливий, невитончений; про світогляд — обмежений; про жарт — дешевий; про твір — недосконалий, недовершений.

Домінантами різних рядів можуть виступати й синоніми, залежно від того яке значення є визначальним у тому чи іншому ряду. Наприклад, із трьох синонімів сміливий, хоробрий, відважний, якщо основним є значення «такий, шо не знає страху», то домінантою стає сміливий і далі відважний, хоробрий, мужній; якщо «такий, шо відзначається рішучістю» — то хоробрий і далі відважний, сміливий, безстрашний, мужній, доблесний; якщо «такий, що не боїться небезпеки» — то відважний і далі сміливий, безстрашний, хоробрий, відчайдушний.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно поповнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, перекуповуватися. Наприклад, синонімічний ряд велетенський, грандіозний, гігантський, колосальний утворився нещодавно за рахунок запозичених слів. Колишня синонімічна пара гіркий і бридкий, що називала однаковий неприємний смак, розпалася: слово гіркий залишилося без синонімів, а слово бридкий стало домінантою синонімічного ряду бридкий, огидний, гидкий, потворний, осоружний, негарний.

До складу синонімічних рядів можуть входити й фразеологізми: рано, на світанні, ні світ ні зоря, ще й на зорю не займалося, ще й на світ не благословлялося, ще треті півні не співали, ще й чорти навкулачки не билися', здивуватися, зчудуватися, зробити великі очі, очі витріщити, скам 'яніти від дива. Синонімічними бувають і нефразеологічні словосполучення: сумніватися — брати під сумнів, пообіцяти — дати обіцянку, помилитися — зробити помилку, допомогти — надати допомогу, скривдити — вчинити кривду, записувати — вести записи.

Крім загальномовних, є також контекстуальні синоніми. Наприклад, слово тиша може поєднуватися не лише з постійними синонімами безгомінна, беззвучна, безгучна, безшелесна, німа, а й зі словами мертва, глибока, повна, цілковита, абсолютна, які не є синонімами до названих вище слів. При слові настрій синонімічними означеннями можуть виступати як постійні синоніми (веселий, радісний), так і контекстуальні (весняний, світлий).

Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази. Перифраза — описовий мовний зворот, ужитий для називання предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, щоб у тексті не повторювати раз у раз слово Київ вживають перифразу столиця України, місто Кия; лев — цар звірів; вугілля — чорне золото, тверде паливо; газ — блакитне паливо; засоби масової інформації — четверта влада; рибалка — лицар гачка і наживи. Перифраза часто несе в собі оцінку явища; вона може мати позитивне, схвальне або негативне, іронічне значення. Внаслідок цього підвищується емоційність повідомлення, виявляється ставлення автора до повідомлюваної інформації.

Синоніми, оскільки вони взаємозамінні, належать до тієї самої частини мови або, якщо це фразеологізми, співвідносні тією самою частиною мови.

семантичні (поняттєві) — відрізняються лише відтінками значення; ця різниця може полягати в штенсивності вияву якоїсь ознаки (товариш, приятель, друг, побратим; здібний, обдарований, талановитий), у несуттєвих відмінностях між предметами, явищами (хата, дім, будинок), у здатності сполучатися з іншими словами (череда — про корів, табун — про коней, отара — про овець, зграя — про вовків; заплющувати — про очі, зачиняти — про двері, закривати — про інше). Семантичні синоніми в мові з'являються в процесі глибшого пізнання дійсності, появи нових предметів, явищ. Унаслідок цього стали вживатися порівняно недавно такі синонімічні ряди, як дорога, шлях, путь, битий шлях, путівець, тракт, шосе, автострада, магістраль, траса, бруківка, колія (шляхи сполучення); дотація, асигнування, субсидія (економіка); трансплантація, пересадка (медицина) тощо;

конотативні (емоційно-оцінні) — відрізняються ставленням мовця до названого ним явища (з наростанням позитивних емоцій: дитина, дитя, маля, крихітка; з наростанням негативних емоцій: обличчя, лице, фізіономія, пика, морда, рило; нейтральне райдуга і поетичне веселка);

стилістичні (функціональні) — відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет, явище (електропоїзд, читальний зал — в офіційній мові, електричка, читалка — у просторіччі; рекомендувати — у науковій літературі, радити — у звичайній розмові; здібний, обдарований, талановитий — загальновживані, кмітливий, кебетний, метикуватий, тямущий — розмовні);

семантико-стилістичні — відрізняються водночас і відтінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вжи^-вання (іти, крокувати, шкандибати, чимчикувати, плентатися, чалапати, дріботіти). Синоніми виникають:

а) за рахунок творення нових слів: перемогти, подолати, здолати, побороти, подужати; відрада, розрада, утіха, задоволення, приємність, насолода; нишком, нишком-... тишком, крадькома, потай, потайки, потайці, потаємно, приховано;

б) внаслідок запозичень: невдача — фіаско; рідкісний —унікальний, раритетний; підробка — фальшивка, імітація; підмурівок, підвалина — фундамент; перевертень — ренегат, манкурт, яничар;

в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів: садиба — обійстя, селитьба, ґражда; капці — патинки,

човганці, виступці; віз — хура, фіра, підвода, теліга, каруца, мйжа;

г) внаслідок розвитку багатозначності слів: зручний, відповідний, слушний, сприятливий (про час); попелястий, ми­

шастий, олов'яний, сріблястий, сталевий (про колір);байдужий, холодний, офіційний, сухий (про стосунки між

людьми).

Синонімами звичайно бувають різнокореневі слова, хоча є синоніми, які мають спільний корінь, але різняться між собою значеннєвими або стилістичними відтінками: славний, славетний, уславлений; братній, братський, братерський, побратимський; заклик, поклик, клич; темрява, темінь, темнота, тьма, пітьма; змбвчати, промдвчати, перемовчати, помдвчати; єднатися, з'єднуватися, поєднуватися, об'єднуватися.

Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми.

Табу — слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним відтінком: чорт — дідько, лихий, куций, люципер, нечиста сила; брехня — неправда, вигадка, плітка, дезінформація, інсинуація; смерть — кончина, летальний кінець.

Евфемізми — слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом: брехати — говорити неправду, вигадувати, фантазувати; смердіти — погано пахнути, відгонити; старий — похилого віку, літній; дурний — недалекий, наївний.

За вживанням синоніми бувають:

загальновживані: зрозуміти, збагнути; захисник, оборонець;

пов'язані з певним видом спілкування: уторопати, розшолопати, втямити, розчовпати (знижено); поборник, споборник (урочисто).

Синоніми в мові вживаються:

а) для точнішого вираження думки; наприклад, різні значення можна передати синонімами постанова, розпоря­

дження, ухвала, рішення, резолюція, вирок, декрет;

б) для уникнення набридливого повторення тих самих або однокореневих слів; наприклад, у тексті можна попе­

ремінно вживати (звичайно, з урахуванням їхніх значеннєвих відтінків) слова треба, потрібно, необхідно,

слід, варто; випадок, подія, епізод, пригода, інцидент, приключка тошо.

Уміле вживання синонімів — свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість до власного висловлювання.

Наприклад, у Т. Шевченка в первісному варіанті було таке речення: Ми просто йшли: у нас нема і йоти кривди за собою. У процесі роботи над твором поет, використовуючи синоніми, виправив наведене речення на точніше, влучніше: Ми просто йшли: у нас нема й зерна неправди за собою. У вірші Лесі Українки «Велет» читаємо: Той велет сильним був колись не тілом лиш, а й духом. Всі людські пута й кайдани зривав єдиним рухом, його збороти не могла ніяка міць ворожа. У первісному варіанті цього вірша замість слова збороти спочатку стояло подужать, потім — зломити. У рукописі повісті М. Коцюбинського «Fata morgana» було написано: Стережете панське добро? Ха-ха! Стережіть, стережіть, щоб не пропало. Потім виправлено на: Стережете панське добро?Ха-ха!Пильнуйте, пильнуйте, щоб не пропало.

Як вдало майстри слова використовують синонімічне багатство мови, свідчить хоч би невеликий уривок з оповідання Марка Вовчка «Козачка»: Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві, та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував. Щоб не повторювати ті самі слова й привернути увагу до певних явищ, тут вжито синоніми мати і ненька; занедужати і похиріти (синоніми ДО захворіти, прохворіти); померти і переставитися; подружжя (синонім до дружина); вік ізвікувати (синонім до прожити).

Синоніміка широко використовується в народних піснях: Найстарший брат рече-промовляє... Став середульший брат— плакати і ридати... Бідні невольники прохали та благали... Поле килиїмське хвалить-вихваляє... То не вовки-сіроманці квилять та проквиляють...

Якщо, підкреслюючи якусь думку, вживають поспіль кілька синонімів, то їх розташовують у порядку збільшення або зменшення якостей чи ознак, названих ними. Наприклад, у реченні / в'яне, сохне, гине, гине твоя єдиная дитина (Т. Шевченко) дії, які передають загибель, називаються в їхньому наростанні. Ще приклади: На обличчі його лежав вираз безнадії йрозпачу (В. Собко). Голос Івана Івановича стає теплим, інтимним (М. Івченко). В далечині туманній, темній, димній злилися низина і вишина (Є. Маланюк). Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки за беріїв, за Соловки, за чорні, зганьблені, злочинні, переґвалтовані роки (1. Світличний).

Антоніми — це пари слів із протилежним значенням.

Наприклад: мир — війна, життя — смерть, гострий — тупий, радіти — сумувати, за — проти.

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогували, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; доб-Ре ~ погано, легко — важко, корисно — шкідливо. Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вка-3УЮть на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антонімічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) і под.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення. Так, слово схбдити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, — На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов (О. Гончар). З гори сходять кілька хлопців (І. Нечуй-Левицький). Сидів колись дідок під явором густим (Л. Глібов). Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мис-ляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиклю-чаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

а) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий - гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

б) без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — провий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

а) різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,

любити — ненавидіти;

б) однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч­

ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти,

навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не-виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.

№ 16. Особливості вживання паронімів у мові професійного спілкування.

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні. їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат «той, кому посилається» і адресант «той, хто посилає»; мимохіть «нехотячи» і мимохідь «проходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди «злигодні» і незгоди «відсутність згоди» тощо.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

№ 17 Вживання й переклад омонімів

Міжмовні омоніми — це слова, словосполучення або інші мовленнєві одиниці, що однаково (дуже близько, подібно) звучать у двох мовах (які контактують), проте мають різні значення, подекуди — різні стилістичні характеристики. Наявність міжмовних омонімів може бути кваліфікована як лінгвістична універсалія. Міжмовні омоніми — це проблема мовознавства, проблема методики вивчення й навчання мови й, головним чином, проблема перекладу. Оскільки переклади здійснюються у багатьох сферах життя суспільства, то міжмовні омоніми — проблема міжнародного спілкування через переклад.

Міжмовні омоніми є як у споріднених, так і у неспоріднених мовах, а їх вживання може призвести до певних незручностей. Особливо “підступною” є міжмовна омонімія близькоспоріднених мов. Коли учень в українській школі вивчає російську мову, він мимоволі сприймає російські слова на тлі рідної мови, в результаті чого можуть виникнути помилкові вислови, такі як: “Я загубил дневник” (замість потерял); “тетрадь скончалась” (замість закончилась). Російське слово загубить і українське загубити, як і скончаться — скінчитись (закінчитись) є міжмовними омонімами споріднених мов.

Ще одним прикладом можуть слугувати пари таких слів, як: гора (укр.) — гора (ліс) (біл.), also (також) (англ.) — also (отже) (нім.), неділя (укр.) — неделя (рос.)

Запозичене із східних мов слово магазин в українській мові вживається із значеннями 1) крамниця, 2) склад для зберігання чого-небудь, 3) коробка, трубка тощо для однорідних предметів у механізмі або приладі. З такими ж значеннями воно вживається і в російській мові. В англійській мові є лексема magazine, подібна формально до попередніх, проте в англійській мові так називають журнал. Це міжмовні омоніми.

Міжмовні омоніми трапляються також серед слів, що належать до різних частин мови — як самостійних, так і службових. Достатньо навести приклади на вживання прийменників до, за, у в українській та російській мовах, щоб переконатися в цьому. Наприклад: Сделаю это за час (протягом години). — Зроблю це за годину ((1) протягом години, 2) через годину) тощо.

Міжмовні омоніми можуть потрапити до групи “хибних друзів перекладача” у перекладах різних видів: переклад із споріднених (близьких) чи неспоріднених мов; переклад, хронологічно віддалений від часу написання оригіналу, і хронологічно рівночасний до створення оригіналу; переклад художній (віршовий, поетичний, прозовий); переклад усний (у тому числі синхронний) і писемний; переклад машинний тощо.

Більше того, перекладачі повинні бути обізнані з повними і частковими омонімами, з омоформами та омографами. Тоді вони будуть позбавлені таких казусів перекладу, який описує К.Чуковський. Він показує, як може сприйматися російським читачем поет В.Сосюра, коли рядок з його вірша:

На розі дзвенів трамвай

перекласти так, як це зробив М.Свєтлов, а саме:

По розам звенел трамвай.

Е.Ф.Скороходько визначив основні причини виникнення “фальшивих друзів перекладача”. Такими причинами випадкової зовнішньої схожості (при різній внутрішній формі) можуть бути:

1) використання однакових слів у різних мовах при утворенні термінів шляхом переносу назви;

2) асоціації первинного значення зі схожими ознаками різних об’єктів термінування;

3) надання переваги в різних мовах різним сторонам змістової структури міжнародних термінів. Труднощі для перекладу таких термінів полягають в тому, що перекладач може знати про наявність подібного лексичного елементу в рідній мові і помилково вважати його змістовим еквівалентом іноземного терміна, особливо якщо ці терміни мають щось спільне у значенні. Прикладами можуть слугувати: artist (англ.) - художник, а не артист; cartoon (англ.) - мультфільм, а не картон; replica (англ.) - точна копія, а не репліка.

Вживання й переклад синонімів

Як бачимо, синоніми, називаючи один і той самий предмет реальності, завжди відрізняються. Проте, ці відмінності обов’язково передбачають їх номінативну єдність, яка визначає основну ознаку синонімів, - можливість заміни одного слова іншим в певному контекстуальному оточенні.

Як вже неодноразово зазначалось, синоніми відрізняються за своїм звучанням, структурою і походженням. Проте, в мовній системі можна спостерігати і такі синоніми, які на даний момент не повністю відрізняються за своїм значенням і відношенням до контексту. Вони називаються абсолютними синонімами або лексичними дублетами. Ульманн класифікує ідентичні семемні відносини поняттям “дійсні” синоніми.[2] Аммер відстоює думку, що в розумінні повної контекстуальної взаємозамінності немає “дійсних”, говорячи іншими словами “абсолютних” синонімів. Їх існування в мові оправдане лише її розвитком і, як правило, вони являють собою тимчасове явище. Найчастіше подібні синоніми існують як паралельні наукові терміни (порівняйте: лінгвістичні терміни: орфографія – правопис, номінативний – називний, фрикативний – щілинний, медичні терміни: офтальмолог – окуліст, стоматолог – зубний лікар, педіатр – дитячий лікар, унілатеральний – односторонній, генітальний – статевий, дітородний, гліома – пухлина, оваріальний – яєчниковий, пневмонія – запалення легень і т.д.). Такі синоніми не є типовим явищем в будь-якій мові, а, зокрема, в німецькій, тому що навіть синонімічні дублети типу „Telefon-Fernsprecher“ (телефон), „Auto-Kraftwagen“ (автомобіль/ транспортний засіб), „importieren-einfьhren“ (імпортувати /ввозити) і багато інших, тобто термінологічні дублети, які увійшли у вжиток в результаті пуристичної діяльності в історії німецької мови, не є взаємозамінними, хоча вони і стосуються одного предмета реальності. З часом абсолютні синоніми, якщо вони не зникають, залишаються в мовному побуті, диференціюються, розповсюджуються і розрізняються за семантикою, стилістичними ознаками або областю вживання і т.д., перетворюючись в синоніми в прямому значенні цього слова (наприклад, голова – глава, вірити – вірувати) або в слова, які на даному етапі більше не перебувають у синонімічних відносинах. Необхідно враховувати, що в багатьох випадках в синонімах спостерігають незначні, ледве вловимі відмінності. Мова не терпить “тотожних” слів і виразів. Таке слово чи словосполучення або набуває іншого значення, стилістичного забарвлення, або цілком зникає із вжитку. Тому при вживанні і виборі слів необхідно пам’ятати про найтонші стилістичні забарвлення, область вживання тих чи інших термінів, особисте ставлення і оцінку мовця.

Синонімія – це позначення зв’язків між синонімами. Яскрава синонімія сучасної мови, незалежно української, чи німецької – є одним з багатьох доказів її словникового багатства. Вона дає можливість висловити детальну оцінку думки, можливість урізноманітнити мову, робить мовлення більш образним, дієвим і виразним. Синонімія – явище завжди глибоко національне, вона утворюється в різних мовах різними шляхами. В українській мові, як більшою мірою і в німецькій, синоніми з’явились в результаті утворення нових слів на основі існуючого словникового матеріалу, в результаті поповнення словникового запасу за рахунок лексики територіальних чи професіональних діалектів, частково також жаргонів, або в результаті засвоєння іншомовних слів з лексики інших мов.

Синоніми є показником розвиненості мови, її багатства, гнучкості, вони сприяють урізноманітненню висловлення думок; відображають національну специфіку мови, її самобутність. Наявність синонімів в мові допомагає різноманітити і прикрасити мову, уникаючи стомлюючих повторень. Оскільки синоніми вирізняються своїми функціями в мові і мовленні, вони потребують особливого підходу в процесі перекладу з однієї мови на іншу.

Переклад синонімів являє собою самостійну і достатньо складну проблему. Вона є актуальною, оскільки практика показала, що при опрацюванні текстів іноземною мовою, перекладачі часто стикаються з труднощами в процесі пошуку влучних синонімів. Значну допомогу при пошуку відповідних синонімів пропонують різноманітні синонімічні словники. Справжній перекладач повинен вміти дуже швидко підібрати до будь-якого іноземного слова синонім, що збільшує його словниковий потенціал.

Вживання антонімів

Використання антонімів робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно виявляє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:

Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою — буду стооким, На ганьбу твою — буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким.

(Р. Третьяков)

Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, дотепах: На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гу-чить, а повна — мовчить. Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали. На контекстуальних антонімах побудовані деякі іронічні вислови: Розжалобився, як вовк над поросям — від 'їв ніжки та й плаче. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Такий добрий, що в ложці води втопив би. Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають. Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні живий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На антонімії будується такий стилістичний засіб, як оксиморон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, солодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе.

Вживання паронімів

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Словники синонімів, антонімів, паронімів

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.

№ 18 Роль термінології в професійному спілкуванні. Термін, класифікації термінів. Правила функціонування термінів: вимоги до них.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

ДО будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

1) нейтральність, відсутність емоційно(експресивного забарвлення;

2) відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове

спілкування: кольматаж – кольматування - кольматація, жирант ( індосант,

профіцит( прибуток ( зиск ( вигода);

3)інтернаціональний характер (знаючи терміни(інтернаціоналізми, легко

спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте

їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес:

рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

4) стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не

завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й

точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

5) здатність утворювати похідні, наприклад: зношення ( зношування (

зношеність ( зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний –

зрошувач. Проте усе це ( вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не

завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

№19 Терміни, професіоналізми та номенклатурні назви. Мовні клише, мовні штампи.

Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.

Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.

В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталізація хворого, попередній медичний огляд, дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце, сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові, лікарняний листок, тимчасова непрацездатність.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи най­частіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.

Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.

Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за^ мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю.

Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати.

№ 20 Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія. Явище синонімії в термінології: терміни-дублети, терміни-еквіваленти.

У складі термінологічної лексики можна виділити декілька ‘”прошарків”, які відрізняються сферою застосування, особливостями об’єкту, що позначається:

1. Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних областях знань і належать науковому стилю мови в цілому. Наприклад такі терміни як: “експеримент”, “реакція”, “еквівалент”, “прогнозувати”, “гіпотетичний” і т.д. Такі терміни утворюють загальний поняттєвий фонд різних наук та мають найбільшу частоту застосування.

Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, економічні закони, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Розрізняються також і вузькоспеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: “підмет”, “присудок”, “займенник”, “прикметник”; в медицині: “інфаркт”, “хірургія”, “кардіологія” і т.д. В цих термінологіях концентрується квінтесенція кожної науки.

3. Міжгалузеві терміни ( це терміни, які використовуються в кількохспоріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

Термін не повинен мати синонімів. Синоніми в термінології мають іншу природу і виконують інші функції, чим в загальнолітературній мові. Під синонімією в термінології зазвичай розуміють явище дублетності (офтальмолог - окуліст, бремсберг - спуск, генітів - родовий відмінок). Між дублетами немає тих стосунків, які організовують синонімічний ряд, немає емоційно-експресивних, стилістичних або відтінків опозицій. Вони тотожні між собою, кожен з них відноситься прямо до того, що позначається. І якщо в загальнолітературній мові існування синонімів виправдане тим, що вживання тих або інших з них впливає на вміст мови, або змінює стилістичне забарвлення, або додає їй індивідуальний відтінок, то дублети ні в спільній мові, ні в мові науки цими властивостями не володіють і є явищем небажане і навіть шкідливе. Синонімія (дублетність) особливо характерна для початкових етапів формування термінологій, коли ще не стався природний (і свідомий) відбір кращого терміну і є декілька варіантів для одного і того ж поняття. Само поняття синонімії в термінології до теперішнього часу не може вважатися загальноприйнятим. Розглянемо це явище детальніше: а) Синоніми, що мають абсолютно однакове значення (абсолютні синоніми, або дублети, типа мовознавство - мовознавство - лінгвістика) поширені широко. Оцінка існування цих дублетів визначається у кожному конкретному випадку умовами функціонування терміносистеми. Зокрема, може бути допущене паралельне використання відвічного і запозиченого терміну, якщо один з них не здатний утворювати похідні форми. Йдеться про здатності деривату терміну, наприклад: компресія - компресійний (при неможливості утворити додавальний від терміну тиск), фрикція - фрикційний (тертя), приголосна - але: лист консонанти. Існує стилістична синонімія термінів (епілепсія - падуче, негашене вапно - вапно-кипілка). В цьому випадку один з дублетів відноситься до розмовного стилю або професійного жаргону, і питання про його усунення просто не стоїть. Може наголошуватися наявність сучасного і застарілого термінів: протиобвальна галерея - полутуннел', льотчик - авіатор, літун. Ці синоніми можуть уживатися в творах різних: жанрів (наприклад, в художній літературі). б) Частково співпадаючі синоніми, варіанти. Існує величезна кількість часткових синонімів: інструкція - пояснення - керівництво - повчання - вказівка - пам'ятка, пружина - ресора, притулок - укриття. Використання таких синонімів може привести до взаємного нерозуміння фахівців, і усунення їх бажано при впорядкуванні термінології. у) Що стосується коротких форм термінів, те існування фонетичних, графічних, морфологічних, словотворчих, синтаксичних і інших варіантів термінів приводить до коливань в їх написанні, породжує вимогу інваріантності термінів - незмінності їх форми. Ср.: лімфангоїт - лімфангиіт - лімфангіт (у медицині), граффітто - графітто - сграффітто (у архітектурі), дискета - діськетта (у інформатиці). Це утрудняє спілкування фахівців, і часто формальна різниця приводить до семантичної диференціації, наприклад: лісник - лісничий.

Головним прийомом перекладу термінів є переклад за допомогою лексичного еквіваленту. Еквівалент - постійна лексична відповідність, яка точно співпадає із значенням слова. Терміни, які мають еквіваленти у рідній мові, відіграють важливу роль при перекладі. Вони служать опорними пунктами у тексті, від них залежить розкриття значення інших слів, вони дають можливість з'ясувати характер тексту. Тому слід вміти находити відповідний еквівалент у рідній мові і розширювати знання термінів-еквівалентів.

№ 21. Національна мовна специфіка фразеолгізмів.

Фразеологізм — семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції.

Крім ідіом, до фразеологізмів відносять також мовні штампи, прислів'я і приказки, крилаті вирази.

Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю — історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом.

Фразеологічні одиниці - складні лінгвістичні форми, у семантику яких невід'ємною частиною входить лингвокультурологичний аспект, - є засобом нагромадження й передачі еталонів і стереотипів національної культури. У них знаходять висвітлення й акумулюються всі матеріальні й духовні цінності, вироблювані людством протягом століть і характерні для культури певної спільності.

Між зовнішнім миром, що оточують людину, і його внутрішнім миром лежить третій мир - мова. У ході контактів з миром у людини виникає картина миру - суб'єктивний образ, інтерпретація миру. Представники різних етносів по-різному сприймають мир. Мова суспільства є важливим каналом трансляції менталітету представників того або іншого етносу, тієї або іншої культури. Фразеологічні одиниці, завдяки стійкості й відтворюваності в мові, накопичують і несуть у собі культурну інформацію про соціум і про світ. Вони фіксують те, як людей орієнтується в навколишньому його світі, як він його осмислює.

Фразеологічні одиниці зберігають і відтворюють менталітет і культуру народу - його творця. У фразеологізмах відбиваються риси характеру, світосприймання, спосіб життя представників того або іншого етносу. При цьому, будучи одиницями вторинної номінації, фразеологізми не прямо називають предмет, а характеризують його за допомогою певного образа, який сприймається носіями мови відповідно до їхнього знання своєї культури, з їхньою компетенцією. В основі образності фразеологізму лежить не одиничний елемент дійсності, а певний фрагмент миру. Ідіоми - це свого роду мікротексти, лінгвістичні знаки, що позначають складний денотат реальної дійсності, яким часто є ціла ситуація.

Українська фразеологія як важлива складова української мови є водночас складовою культури українського народу, її вивчення формує сукупність знань про побут, звичаї, традиції українців. У фразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, його історичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність матеріальної культури, тому фонд фразем українців є індивідуальним і неповторним.

Фразеологізм - це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Наприклад: “Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко); “А мені так і кортить розпитати про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувати” (Михайло Коцюбинський); “З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі, по самі вуха” (Андрій Головко).

Спостереження над навколишньою дійсністю — історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом — і спричинило появу та функціонування абсолютної більшості фразеологізмів. Такий висновок підтверджують, зокрема, мовні одиниці, підґрунтя яких становлять найменування: 1) сільськогосподарських та інших трудових процесів — варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги, прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі;

2) різних виробництв, ремесел: а) ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок; б) кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки; в) ковальського: брати в лещата, між молотом і ковадлом, міцного гарту; г) гончарського: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей; д) рибальства і мисливства: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця, ганяти як солоного зайця; 3) театрально-музичної діяльності: увіходити в роль, помінятися ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах; 4) військової справи: з відкритим забралом, підносити на щит, схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати рубіж, взяти на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;

5) картярської гри: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, ставка бита, при пікових інтересах, козирний туз;

6) народних звичаїв та обрядів: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний; 7) вірувань і магічних дій: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу, виносити сміття з хати; 8) усталених казкових зворотів: за щучим велінням, за тридев’ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться; 9) ознак і дій, пов’язаних зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх.

До фразеологічного фонду української мови входять також іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти, як-от: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, муки Тантала, авгієві стайні, прокрустове ложе, езопівська мова, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень належать античні міфи.

Запозичені фразеологізми часто вживають без перекладу: нім. Sturm und Drang — “буря і натиск” — час бурхливого розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia — комедія скінчилася; франц. Idee fix — ідея фікс, la lune de miel — медовий місяць, англ. time is money — час — гроші.

Виділяють фразеологічні одиниці біблійного походження, наприклад: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа, вавилонське стовпотворіння і т. ін.

№ 22. Полісемія, специфіка переносних значень.

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень.

Наприклад, слово «драматургія» означає: драматичне мистецтво;

сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

теорія побудови драматичного твору.

Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь — «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні й похідні.

Переносне номінативне значення —це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь Щастя, промінь свободи).

Від переносного значення слова, що є постійним, слід відрізняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним.

Розглянемо різні значення слова полотно: «лляна, конопляна, бавовняна тканина» — пряме номінативне значення; «картина художника», «проїзна частина дороги», «плоска тонка частина інструмента (пилки, ножівки)» — переносні значення, які стали номшативними. А в реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом свої полотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцем землю (М. Стельмах) відбулося переносне вживання слова. Однак значення слова полотно («сніговий покрив»), яке при цьому виникло, поки що тільки контекстуальне.

Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.

Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шевченко) тощо.

Метафора є не тільки одним із засобів посилення образності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­

фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з

чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які

домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­

кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо.

Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень у словах. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвища генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под.

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.

Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

З переносного вживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно- номінативного.

№ 23 Абревіатури. Типи абревіатур, традиції творення й використання.

АБРЕВІАТУРА, -и, ж. 1. Складноскорочене слово, утворене з початкових складів або з перших літер слів словосполучення, а також загальноприйняті скорочення слів. 2. Знаки скорочення нотного письма.

Абревіатура — це складне скорочене слово. Бувають літерна абревіатура (СНД, УТН), звукова (дот), почасткова (військкомат, лінкор), комбінована (райвно).

Літерні абревіатури, тобто утворені з початкових (ініціальних) букв, пишуться великими літерами і без крапок після кожної з них (АТС, КНР).

Типи абревіатур

«1. Складноскорочені слова, утворені з початкового складу (або початкових складів) першого компонента й цілого другого компонента словосполучення, наприклад: технагляд – технічний нагляд.

2. Складноскорочені слова, утворені з початкових частин двох або кількох компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад: райвиконком – районний виконавчий комітет.

3. Складноскорочені слова, утворені з початкової частини першого компонента (або перших компонентів) словосполучення і початкової або кінцевої частин другого компонента, в якому середню частину пропущено, наприклад: есмінець – ескадрений міноносець, облвійськкомат – обласний військовий комісаріат.

4. Літерні абревіатури – такі, які утворено з назв початкових букв компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад: НРУ – Народний рух України.

5. Звукові абревіатури – такі, які утворено з початкових звуків слів повної назви, наприклад: рацс – реєстрація актів цивільного стану, РАТАУ – радіотелеграфне агентство України.

6. Звукові абревіатури, складовою частиною яких є звуки і цифри, наприклад: АН-124, ГАЗ 2109.

7. Складноскорочені слова, утворені з початкової частини першого компонента і звукової абревіатури інших компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад, райво – районний відділ освіти.

8. Складноскорочені слова, утворені з літерної абревіатури кількох перших компонентів і початкової частини останнього компонента синтаксичного словосполучення, наприклад, Есхар – електричне селище Харків.

9. Складноскорочені слова, утворені з літерних абревіатур першого і третього компонентів і початкового складу другого компонента синтаксичного словосполучення, наприклад, ГАПУ – Головне аптечне управління.

Ця класифікація дуже детальна. Усі види абревіатур описано надзвичайно чітко. Проте ця класифікація має і свої недоліки: вона доволі складна у вжитку і не передбачає спеціальних назв для багатьох видів абревіатур» [5, с. 252].

Звернемось також до підручників з лексикології. У підручнику «Сучасна українська літературна мова» розрізняють три типи абревіатур: складовий, змішаний та ініціальний і визначають ці три типи так:

«1. Складовий тип – це складноскорочені слова, утворені усіченням основ кількох слів.

2. Змішаний тип – це складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом. У науковій літературі до іменників цього типу належать також слова, першою частиною яких виступають морфеми іншомовного походження авіа-, авто-, фото-, аеро-, гідро- і подібні, що приєднуються до цілого слова.

3. Ініціальний тип – це утворення складноскорочених слів від початкових звуків чи букв. Тобто ініціальний тип автори поділяють на підтипи.

Звуковий підтип складають слова, утворені поєднанням початкових звуків слів (ноп – наукова організація праці; ІТА – інформаційне телеграфне агентство). Особливість слів звукового типу та, що вони читаються як звичайне слово.

Буквений підтип складають слова, утворені від назв початкових букв слів (слово вимовляється за назвами букв), наприклад: МВС – Міністерство внутрішніх справ (ем-ве-ес); НПУ – Національний педагогічний університет (ен-пе-у).

Буквено-звуковий (змішаний) тип – це слова, утворені поєднанням звуків і букв: ДТСААФ – Добровільне Товариство Сприяння Армії, Авіації і Флоту (де-те-са-аф).

Ініціальний тип продуктивний у його перших двох різновидах (звуковий і буквений), змішаний використовується рідко» [9, с. 181].

Тобто, у цьому підручнику існує два змішані типи абревіатур: «складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом» (основний класифікаційний тип) і «слова, утворені поєднанням звуків і букв» (підтип ініціальних абревіатур).

Тієї самої думки щодо класифікації абревіатур дотримується і О. Мацько [6, с. 34]. О. Мацько також доповнює змішаний тип абревіатурами, які поєднують початкову частину слова з формою непрямого відмінка: завкафедри – завідувач кафедри.

Найпоширенішими в мові є лише два види абревіатур: 1) абреавіатури, утворені з початкових літер та звуків, що входять до складу багаточленного найменування, наприклад: ООН (Організація Об’єднаних Націй), ВАК (Вища атестаційна комісія) тощо; 2) абревіатури, утворені складанням частин слів, наприклад: райво, технагляд, автобаза тощо. Широко використовуються в мові спеціальні абревіатури, поєднані з цифрами: АН-70, АН-124 тощо. Останні складають переважно технічну номенклатуру – назви серійних моделей різноманітних апаратів і приладів.

Абревіатури першого виду називають акронімами. При їх творенні їх свідомо прагнуть уподібнити за милозвучністю до звичних нескорочених слів мови, інколи ігноруючи навіть повну омонімію, наприклад: АМУР (автоматична машина управління і регулювання), КАСКАД (клас автоматизованих систем комплексного аналізу документів), МАРС (машина автоматичної реєстрації і сигналізації), бор (батарея оптичної розвідки). Такі абревіатури легко запам’ятовуються і, завдяки цьому, легше приживаються в мові й мовленні. Слова цього типу особливо широко вживають у науковій мові як терміни.

Правопис абревіатур

В українському правописі [13] подано такі правила написання абревіатур:

1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин складноскорочених слів, пишуться двояко:

а) З великої літери, якщо ці слова вживаються у назвах на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укртрансгаз, Укоопспілка.

б) З малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райно, райрада, рацс.

2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (ініціальних) букв, власних і загальних назв, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН.

В останньому пункті правопису можна легко побачити певну недоречність. Жодна з наведених у прикладі абревіатур не містить власної назви. Щоб довести це твердження, наведемо розшифрування наведених абревіатур: АТС – автоматична телефонна станція, КНР – Китайська народна республіка, НЛО – неопізнаний літаючий об’єкт, СНД – Союз незалежних держав, УРП – Українська республіканська партія, УТН – українські телевізійні новини. Можна переконатися, що в цих абревіатурах уживаються лише прикметники, які походять від власних назв (китайська, українська). На нашу думку, цей пункт потрібно розуміти так: великими літерами пишуться ініціальні абревіатури, які позначають одиничні об’єкти.

Розглядаючи питання абревіатур у сучасній українській мові, можна зіштовхнутися з низкою різнопланових проблем щодо розуміння й вживання абревіатур у сучасній українській мові.

Також проблемною є узгоджуваність абревіатур з іншими частинами мови в текстах. Це пов’язано з визначенням роду абревіатури. Для пересічного мовця визначення роду абревіатури, не описане чіткими правилами, є проблемним, так само, як і визначення, чи є абревіатура відмінюваною. Часто автори роблять спроби відмінювати невідмінювані абревіатури. Усе це свідчить про недостатність і недоступність інформації щодо цієї проблематики.

№24. Число й рід іменників: особливості їх вживання у професійномумовлені. Використання роду іменників для назви осіб за професією.

РІД ІМЕННИКІВ

Однією з ознак іменника є належність до певного роду — чоловічого, жіночого або середнього: будівельник, обрій, подих; кравчиня, хмара, радість; озеро, курчатко, натхнення.

Деякі іменники можуть називати осіб то чоловічого, то жіночого роду: бідолаха, нечупара, базіка та ін.: Цей хлопець сирота. Ця дівчина сирота. Такі іменники мають спільний рід.

Іменники, що називають людей за їх діяльністю, здебільшого різні для осіб чоловічої і жіночої статі: вчитель — вчителька, актор — актриса (іменники жіночого роду утворені від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів).

Але деякі іменники чоловічого роду можуть позначати і осіб жіночої статі: Галина Дмитрівна Іваненко — досвідчений пілот.

Низка іменників жіночого роду зі значенням професії вживається лише в неофіційному мовленні: директорка, лікарка.

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Більшість іменників мають дві форми числа — однину і множину: літак — літаки, місто — міста, річка —- річки. Але деякі іменники мають лише форму однини (Полтава, вапно, Дністер) або множини (дрова, лещата, Карпати, лінощі).

Тільки в однині вживаються:

назви речовин: золото, чорнило, м'ясо, борошно;

назви дій, якостей, почуттів:штовханина, боротьба, хоробрість, білизна, ненависть, дружба;

власні назви: Крим, Прип'ять, Еверест;

збірні іменники, які означають сукупність

предметів, але сприймаються як єдине ціле:листя, піхота, студентство, дітвора, інтелігенція.

Тільки у множині вживаються:

назви предметів, що складаються з двох або кількох частин: щипці, сани, граблі;

іменники, що означають речовини, сукупність матеріалу: дріжджі, вершки, парфуми;

назви почуттів, стану (всі з суфіксом -ощ-): хитрощі, лінощі, гордощі;

географічні власні назви: Суми, Дарданелли, Піренеї.

Використання роду іменників для назви осіб за професією.

Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

неправильно правильно

викладачка хімії викладач хімії

касирка (касирша) заводукасир заводу

лаборантка (лаборантша) відділулаборант відділу

бригадирка (бригадирша) цеху бригадир цеху

працівниця фірми працівник фірми

учителька школи учитель школи

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

У конкурсі перемогла відмінниця 8-А класу Гур'єва Л, Г. й У конкурсі перемогла відмінник народної освіти викладач СШ № 8 Гур'єва Л. Г.

Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Козоріну Р. Ю. й Зарахувати на посаду друкарки-референта Козоріну Р. Ю.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.

Примітки

1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

2. Рахівниця — прилад для лічби (не фах).

При складанні документів виникають труднощі не лише в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматичної форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, коли це стосується назви осіб за професією.

Наприклад: учитель —учителька, касир —касирка, лаборант — лаборантка, лікар —лікарка, фізик —фізичка, працівник — працівниця, викладач —викладачка.

Офіційні назви посад, професій — іменники чоловічого роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх. Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.

Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна; касир. управління Марія Семенівна; лаборант інституту Оксана Вікторівна; науковий співробітник Ольга Семенівна; головний прокурор Лідія Іванівна Шевченко.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду.

Наприклад: Старший викладач Г. І. Гаєвська відповідала на наші запитання. Головний лікар Л. І. Ткаченко наголосила на цих рядках наказу директора.

У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна лікар порадила тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією типу: сільчани, городяни, заводчани, дистанційники, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці міста, робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.

Досить часто в ділових паперах замість множини зустрічається однина.

Наприклад: Полтавські фермери зібрали великий урожай цукрового буряку, соняшнику, картоплі.

Іноді в ділових документах іменники, що означають речовину (вода, олія, сіль, нафта, вино тощо), набувають форм множини.

Наприклад: На цьому підприємстві можна придбати сухі вина, мінеральні води, технічні мастила.Чимало помилок у вживанні давального відмінка іменників Так, іменники чоловічого роду мають переважно закінчення -ові, -еві: ректорові, директорові.

25. Відмінювання іменників чоловічого роду 2 відміни.

26. Правопис і відмінювання прізвищ і по-батькові.

27. Ступені порівняння прикметників.

28. 29. Числівники.

30. Особові, часові форми, вибір способу й форми дієслова, форми наказу.

31. Дієприкметники, дієприслівники, форми на но, то.

32. Переклад дієприкметників, дієприслівників. Звороти.

Дієприслівники

В українській і російській мовах дієприслівники характеризуються одними й тими ж морфологічними особливостями: зберігають вид дієслова, від якого утворені, не змінюють своєї форми. В обох мовах виділяються дієприслівники доконаного і недоконаного виду. У їх творенні багато схожого і одночасно немало специфічного для кожної мови. Так, дієприслівники недоконаного виду в українській і російській мовах утворюються від основи теперішнього часу, але при цьому використовуються різні суфікси: в українській мові — суфікси -учи-(-ючи), наприклад: уміючи, несучи, гріючи; у російській — суфікси -а-, -я-, зрідка -учи-, наприклад: умеючи, неся, грея. В обох мовах вони можуть утворюватися від зворотних дієслів, наприклад: возвращаясь, разгоняясь — повертаючись, розганяючись.

Дієприслівники доконаного виду утворюються в українській і російській мовах від основи дієслова минулого часу (або неозначеної форми) за допомогою суфіксів -вши-, -ши-, наприклад: повернувшись, задумавшись — вернувшись, задумавшись. У російській мові поруч із цими суфіксами використовується суфікс -в-, якого немає в українській мові.