8. Культура фахового мовлення. Орфографічні норми професійного спілкування

   Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування. Здебільшого це поняття вживають, аналізуючи писемні тексти, мовну практику особистості.

Норма літературної мови --це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Орфографічні норми – норми правильного написання слів. З поняттям орфографічної норми тісно пов'язане поняття орфограми. Орфограма – це правильне написання (що відповідає правилам або традиції), яке треба вибрати з низки можливих: правило написання апострофу, м’якого знаку та інш.

Орфографічне правило – коротка рекомендація для певного способу позначення на письмі як зразкового. В українській орфографії функціонують такі орфографічні правила: вживання апострофа, м’якого знака, вживання великої букви, правила правопису слів іншомовного походження та ін.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обов”язкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.

Орфографія- невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її письмовій формі.

Орфографія має практичне значення для всіх, оскі;ьки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів формування мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.

8. Професійна мовнокомунікативна компетенція. Специфіка мови професійного спілкування

Професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

До складу професійних мовнокомпетентностей входять: компетентність із особливостей сфер функціонування стилів української мови; компетентність у роботі з професійними діловими паперами - обізнаність зі спеціальними зразками документів, уміння та навички їх складати й оперувати ними; аналітичний підхід до їхнього змісту та форми; компетентність у різновидах невербального професійного спілкування; грамотність спілкування; компетентність із професійної лексики (термінологія, неологізми, професіоналізми) тощо. У межах кожної із цих компетентностей ми можемо виділити елементарні компетентності з української мови професійного спрямування - відповідно до загальноосвітніх предметних компетентностей: знання ділового, наукового, публіцистичного та інших стилів, пунктуаційних, орфографічних, синтаксичних правил, етикету усного професійного спілкування (переговорів, співбесіди, телефонної розмови і т. д.), правил складання ділових паперів (заяви, резюме, контракту, службового листа, відгуку, замітки, прес-релізу і т. д.).

Мова професійного спілкування - це форма сучасної української літературної мови, специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері: мета, функції, ситуація, особистісні риси учасників спілкування, які залежать од віку, соціального стану, освіти, рівня інтелектуального розвитку та ін.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви — одиничне.