1. Мова і професія. Поняття «спеціальність», «професія», «фах». Значення і роль мови для майбутнього фахівця.

Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). Тому актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української мови. Мова – це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Треба розрізняти поняття «спеціальність», «професія», «фах».

Спеціальність – це окрема галузь науки, техніки, мистецтва, в якій людина працює; основна кваліфікація (хірург за спеціальністю), професія – рід занять, певна форма трудової діяльності (вибір професій, професія вчителя), фах - вид заняття, трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і є основним засобом до існування; професія. Тож завважте, що за професією лікар, а за спеціальністю стоматолог!

2. Українська мова серед інших мов світу. Походження укр. Мови. Генеалогічна класифікація мов.

Всього в світі налічують понад 2500 мов, які належать різним націям, народностям і племенам (за іншими даними - до 5000; точну цифру встановити важко, тому що відмінності між різними мовами і діалектами досить умовні).

Згідно з генеалогічною класифікацією, мови світу об'єднуються у сім'ї мов: індоєвропейську, китайсько-тибецьку, алтайську, афразійську та ін.

Найбільш вивченою є індоєвропейська сім'я, до якої входять у т.ч. слов'янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська та ін. групи мов.

Слов'янська група мов складається із трьох підгруп: східнослов'янської, західнослов'янської і південнослов'янської.

Українська мова спільно з російською і білоруською мовами складає східнослов'янську підгрупу слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи належать словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербохорватська і старослов'янська мови).

Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.

За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей.

Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов’янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов’янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської” спільної мови не існувало.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов’янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником – Т.Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.